У більшості країн об’єднаної Європи фермерство — основа тамтешньої продовольчої безпеки. У нашій державі воно вигулькнуло на білий світ два десятки років тому. Дифірамбів відтоді наспівали йому — й досі відлуння йде. А обіцянок надавали — висотою з Еверест. Водночас, скажімо, на Сумщині за останні 10—11 років пішло за вітром близько 40 відсотків фермерських господарств.
Причину такого «загального розквіту» спробував з’ясувати у голови фермерської асоціації Сумщини Володимира Грека.
Обіцянки-цяцянки
— Отже, рідна держава й надалі продовжує годувати фермера паперовими деклараціями?..
— Давайте не валити на державу. Нею керують люди. Ось з них й треба питати за «розквіт» вітчизняної сільськогосподарської галузі загалом. Нинішня влада також почала не з тієї ноги.
Взяти кредитну політику. Вітчизняні банкіри нині пропонують кредити: приходьте, оформляйте, забирайте. Та більшість фермерів бояться цих лихварських дарів, як дідько ладану. Візьмеш, а в разі чого за них не тільки шию, а й голову скрутять. Тож беруть лише ті, у кого вдосталь ліквідного майна. Для них розмір застави в межах 200 відсотків від суми кредиту, для решти — вдвічі більший, і відсоткова ставка відповідно скаче до 25 відсотків і вище. І це, зазначте, на «короткі» кредити. Про довгострокові й мови немає. Ще якось можна було б зрозуміти, якби власники комерційних банків самі заробляли ці кошти у поті чола. А то збігають у Нацбанк, візьмуть скільки донесуть, накрутять скажені відсотки і пропонують фермерам — їжте.
Володимир Грек зізнався: нині сумські фермери з таким же острахом чекають «дивідендів» від нового Податкового кодексу. Бояться: замість манни небесної їм під овації «ряджених» укотре «туфту» підсунуть.
— Так само, як і їхні попередники, — розпалюється співрозмовник, — які тихо і нахабно, під байки про захист вітчизняного виробника, похоронили його разом з фіксованим сільгоспподатком. В результаті «накруток» упродовж трьох «благодійних» етапів загальний розмір податку зріс у 10—12 разів. Як приклад, тільки розмір пенсійних відрахувань збільшився у 8 разів. Ось і вся урядова «манна». Або ще факт. Раніше фермери платили орендну плату за землю наприкінці року — після завершення всіх польових робіт. Однак «захисникам» землеробів цей перебіг подій чомусь не сподобався, тож зобов’язали нас розраховуватись помісячно, певно, забули, що ми не в «банановому Сінгапурі» і що українська земля родить лише раз на рік.
Заборгував гривню — плати 85 штрафу
«Новаторський підхід» їхні наставники не тільки взяли на озброєння, а ще й «модернізували»: з боржників за копійчані борги стягують захмарні штрафи через суди.
— Щоб перелічити всі «благочинні» акції попередніх правителів по «відродженню» фермерства — пальців не вистачить, — обурюється Володимир Грек. — Взяти орендну плату за сільгоспугіддя. Починали з одного відсотка, потім збільшили до 1,5, а нині вже здирають 2,5—3 відсотки. А 3 відсотки орендної плати — це 25 відсотків урожаю.
Проте й цього «піклувальникам» виявилося замало, тож ухвалили закон, який дозволяє підняти її до 10 відсотків. Сердешні оточують нас всілякими податковими «турботами», як будяки молоде деревце. Ось тобі сопілка, а ось тримай свисток: кредити — зашморг, ціни на сільгосптехніку, міндобрива і пальне — виживай, як хочеш. Ти бач ще тріпаєшся? Тоді ми тобі ще трохи «підсобимо» — вдаримо податком на прибуток. Отож тільки встигай платити податки: цьогоріч особисто я лише на державний оброк віддав близько третини врожаю. Це без зарплати, пально-мастильних матеріалів та добрив. Однак цього, схоже, мало, і нас, хто раніше отримував будь-яку матеріальну допомогу, ще нагинають здавати за безцінь зерно до Аграрного фонду. Та ще й розрахунки відкладають «на потім»...
— Зате посередники, наче сир у маслі, — закипає співрозмовник.
Торік у Києві на одному з міжнародних ярмарків спілкувався з польськими фермерами. Слово за слово, наважився запитати, наскільки прибуткова їхня картопля? З’ясувалося, мають 10-відсоткову рентабельність при затратах в 50 копійок на один кілограм. І все завдяки сучасним технологіям. А звідки взялися? З державних дотацій, які становлять 350 євро на кожен картопляний гектар. Ось тому поляки й збирають у середньому близько 40 тонн бульб з гектара і годують пів-Європи, тоді як український фермер з бідою навпіл заледве 15—20 тонн вирощує.
Кому чиновники лапті «плетуть»
Де корінь зла? У високих аграрних кабінетах, де зароджували фермерство для загравання із Заходом без жодного економічного підґрунтя, думаючи про себе: випливе — нехай випливає, поаплодуємо, сконає — знайдемо причину для пояснення світовій спільноті. Тому й конаємо. Адже будь-яка гола ідея без фінансової підтримки — міраж. Власний заможний фермер їм потрібний як мертвій курці просо. Чому? У «рятівників» на запасних аеродромах «пасеться» ціла армія зарубіжних «інвесторів», які чекали сигналу: хапай і володарюй. Дочекалися. Тож хапають і володарюють.
Дивує ось що. Український фермер, аби взяти в оренду клаптик розміром один чи п’ять гектарів, повинен надати у розпорядження відповідних земельних органів цілий том всіляких довідок і дозволів, пройти з ними сім кіл пекла, щоб «по закону» заладнати справу. Зате зайди-інвестори ногою відкривають двері до кабінетів районних бонз, де їх частують хлібом-сіллю. Поручкаються, почаркуються і справа в шляпі. Землю віддають за розчерком пера: 50 тисяч, 100 тисяч гектарів... Причому без жодних проектів та бізнес-планів. І зайди «освоюють» українську «цілину», засіваючи її ріпаком, соняшником, кукурудзою, соєю, які восени сплавляють «за бугор». Після такого «освоєння» за три-чотири роки виснажена земля оклигує, заростаючи бур’янами. А з аграрних кабінетів все лунає: український фермер країну не нагодує. Хоча більшість сіл, в яких нині практично одні пенсіонери, виживають тільки завдяки фермерам. Він і город зоре, дровця підвезе, у разі потреби хату і сарай полагодить, в лікарню одвезе. А хвалені інвестори з’являються в селах двічі на рік: під час посівної та збирання врожаю. І так «піклуються», що по осінніх жнивах — одразу дискують поля. Нехай залишки врожаю згниють, тільки б людям не дістались, а то, дивись, ненароком ще розбагатіють.
Прикладів «піклування» інвесторів тільки на Сумщині — греблю гати. Одна з відомих американських компаній якими тільки «новітніми» технологіями не зваблювала спочатку. Навіть восени сіяли по стерні, мовляв, урожай буде рекордний. Вийшов один великий пшик, бо у нас опадів вдвічі менше, ніж в Огайо. Зрештою, все це робилось лише для реклами, бо в головах у них були не технології, а бажання «впарити» українським селянам засоби захисту рослин та гербіциди, на використання яких американський уряд тоді наклав вето. Ось і відшукали цапів відбувайлів в Україні. Абсолютно нічим не відрізняються їхні наступники, в яких сьогодні в оренді сотні тисяч гектарів сільгоспугідь. І ніхто не знає, де ці латифундистські фірми зареєстровані, кому сплачують і чи взагалі сплачують податки. Все покрито мороком, а таємниці, либонь, зберігаються у сейфах владних кабінетів. Ось тому чужинці безкарно хазяйнують, як у себе вдома. А наше село? У моїй рідній Кияниці на початку цього року ще працювало п’ять фермерів. На сьогодні я зостався один. Решта від «батьківської опіки» загриміла «під фанфари».
Боюсь, що й мені довго не протриматись за такої «всепоглинаючої любові». Чого хоча б варта заява голови українського уряду Миколи Азарова про «новий» податок на транспортні засоби. На трьох телеканалах слухав цю «податкову рапсодію», і на жодному пан прем’єр словом не обмовився про село, все наводив приклади про власників «лексусів». З прем’єрської дзвіниці воно, може, і справді все гаразд. А з селянської зовсім навпаки. Чомусь радники забули підказати Миколі Яновичу, що 70 відсотків пально-мастильних матеріалів споживає українське село. Не інакше, урядовець згадав «старі добрі» часи, коли у тій ще державі електрифікацію, хімізацію та інші «ації» здійснювали виключно за рахунок села, тож і собі таким чином вирішив «підтримати» вітчизняного сільгоспвиробника.
За таких «теплих» державних обіймів невдовзі виродяться вітчизняні сільгоспвиробники. І хто тоді українців годуватиме: німці, голландці, китайці чи папуаси?..
Записав Владислав ЖМУРКОВ.
Сумська область.