У суспільстві триває активне обговорення ухваленого Верховною Радою Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» і рішення про ратифікацію Угоди з Євросоюзом. Думками про переваги та підводні камені ухвалених рішень в інтерв’ю «Голосу України» поділилися експерти.
Володимир ФЕСЕНКО, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:
— Закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей не дає жодних гарантій на розв’язання конфлікту на сході України, але певний шанс на це все-таки є. Якщо не зможемо вийти на мирне врегулювання, то залишається заморожувати конфлікт, що фактично призведе до втрати цих регіонів. Інший варіант — війна. Але, враховуючи стан нашої армії та економіки, чи зможемо ми перемогти у цій війні? Тому нам вкрай потрібна певна пауза. І в цьому, певно, теж сенс цього закону.
Крім того, без миру на Донбасі, Україна не зможе отримати безвізового режиму з Євросоюзом. Тому нам потрібно вчитися звичайному співіснуванню, щоб згодом реінтегруватися, чи продовжувати війну.
Що стосується наявності у цьому законі потенційних ризиків, то їх потрібно нейтралізовувати іншими законодавчими актами та шляхом переговорів. І в жодному разі не можна погоджуватися на неприйнятні варіанти.
Ратифікацією Угоди про асоціацію з ЄС Україна підтвердила свій стратегічний курс на європейську інтеграцію. І хоча відтермінування імплементації угоди було зроблено під тиском Росії, проте воно не шкодить економічним інтересам нашої країни, бо ЄС погодився продовжити пільговий режим для українського експорту до кінця 2015 року. Отже, ми фактично вже маємо зону вільної торгівлі з Євросоюзом, адже можемо безмитно поставляти товари на європейський ринок. Це вже дало змогу збільшити наш експорт до країн Євросоюзу на 15 відсотків. При цьому наш ринок залишається захищеним, що дає бюджету близько двох мільярдів гривень. Тому відтермінування імплементації Угоди про асоціацію хоч і вимушений крок, але не помилка, бо це дає нам економічні вигоди.
Сергій ТАРАН, голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір»:
— Кількість запитань до закону про особливий статус окремих районів Донбасу тільки зростає. Зокрема, незрозуміло, хто нестиме відповідальність за його невиконання, адже результатів голосування так і не оприлюднено. На мою думку, цей закон — спроба глави держави показати, що він таки досяг миру, який обіцяв під час президентської кампанії. Також це дуже важливо показати саме під час парламентської виборчої кампанії.
Однак треба розуміти, що цей законодавчий акт аж ніяк не гарантує довготривалого миру, бо Путін поки що навряд чи зупиниться. А насправді мир може гарантувати модернізована українська армія, санкції Заходу щодо Росії, реформи в країні, які покажуть громадянам, що за цю владу варто боротися та чинити спротив загарбникам. Тому якщо цей закон буде використано саме для цього, тоді він зможе привести до довготривалого миру. В іншому разі це буде тимчасове перемир’я, яке Путін може в будь-який час порушити.
Щодо відтермінування імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, то не думаю, що йдеться про стратегічну помилку. Зрозуміло, що це вимушений компроміс, до якого причетна не лише українська влада, а й Євросоюз, який намагається забезпечити стабільність в Україні. І Європа показала, що заради цього готова зазнавати фінансових збитків. Зокрема, ЄС погодився продовжити безмитний режим для українського експорту, не отримавши поки що такого ж режиму для своїх товарів в Україні. Європа платить ці гроші для того, щоб спробувати зменшити тиск Путіна на Україну.
Ігор КОЛІУШКО, голова правління Центру політико-правових реформ:
— Що стосується закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, то складається враження, що його ухвалювали не для того, щоб застосовувати на практиці, а для якихось інших цілей — для переговорів з Ро-сією, для переговорів з Європою, для переговорів з терористами чи для того, щоб провести вибори. Я не знаю точної відповіді на це запитання. Але мені зрозуміло, що з юридичної точки зору цей закон виконувати неможливо. Бо якби хотіли розробити документ, що застосовуватиметься на практиці, то його можна було легко вдосконалити. Насамперед треба було прибрати з нього неконституційні положення. Наприклад, у статті, де йдеться про російську мову, потрібно було записати, що поряд із державною мовою використовується російська. Тоді ця стаття відповідала б Конституції.
Стаття, в якій ідеться про проведення місцевих виборів, мала б ув’язуватися з прикінцевими положеннями про те, що вона набуває чинності після виведення з території України чи, принаймні, з частин Донецької та Луганської областей іноземних військ, відновлення режиму державного кордону, відновлення на цій території правового порядку, щоб органи державної влади могли забезпечити прозорі і чесні вибори. А якщо про це не йдеться, то або хтось хоче провести вибори під дулами автоматів, або вважає, що закон не діятиме, тому не варто гаяти час на його доопрацювання.
Стосовно ситуації, яка склалася Угодою про асоціацію з Євросоюзом, то, не зачіпаючи економічних аспектів, зауважу: погано, що на ухвалення вищезгаданого закону і на відтермінування угоди Україна пішла під тиском Кремля. Фактично це є сигналом світу, що ми є несамостійні та приймаємо те, що нам диктує Путін.
