Чулаківка, що в Голопристанському районі — не якийсь там заштатний хутірець, а село велике, впорядковане і заможне. У селі — школа, будинок культури, бібліотека, торговельні заклади, футбольна команда...

Наступного року чулаківці відзначатимуть 250 років із дня заснування своєї малої батьківщини. І вже зараз починають готувати до знаменного свята свої подарунки.

Багато було пам’ятних дат на віку села. У довгому реєстрі — і рік 1974-й. Тоді чулаківське поштове відділення переселилося у новобудову по вулиці Жовтневій і опинилися під одним дахом із кінотеатром і бібліотекою.

Назвати зв’язківців квартирантами язик не піднімався ні в кого. Навпаки, і донині кажуть: «Пошта і церква — місця, де ніколи не буває безлюдно». І в цьому співставленні — ніякого перебільшення: так було завжди. А чи буде у найближчому майбутньому — ніхто не скаже. Поки що все йде до того, що зв’язківці можуть просто опинитися на сільській вулиці або ж у чистому полі. Привид «переселення» все енергійніше бродить Чулаківкою...

Поштовики, скажи їм про це переселення років з двадцять тому, не повірили б. Вони завжди вважали наданий тодішнім колгоспом імені Леніна офіс своїм. І утримували приміщення, і опалення встановили.

До 1999 року ніщо не віщувало зв’язківцям неприємностей. Та саме отих, як розповідають, три дев’ятки у даті почали обертатися для поштовиків прикрощами: саме в зазначений рік колгоспний об’єкт соцкультпобуту був перекваліфікований у виробничо-адміністративне приміщення. А якщо так, то його «роздали» на паї членам КСП імені Леніна, яке на ладан дихало.

Пущене в руки пайовиків приміщення у поштовиків ніхто не відбирав.

«Місцевий підприємець Саша запропонував нам продати йому наші майнові паї — ми й продали! — кажуть колишні колгоспники. — А навіщо нам вони здалися? Що, кінотеатр по цеглинці розбирати, чи як?..»

А потім, за словами поштовиків, навесні нинішнього року підприємець звернувся у херсонську дирекцію «Укрпошти» із вимогою звільнити приміщення, яке тепер належить йому, Олександрові Синенку.

За великим рахунком і за законом, чоловік справді має юридичне право на приміщення.

В інтерв’ю для місцевої преси («Гривня» за 16 вересня 2010 р.) Олександр Синенко виклав і свою позицію щодо перспектив сільської пошти:

«Я живу у Чулаківці і прекрасно розумію, що пошта в селі має бути. Але чому я, законним чином ставши власником споруди, де вона розташована, повинен відповідати за бездіяльність сільської ради і «Укрпошти»? Тим більше, що в цьому приміщенні маю намір відкрити що-небудь корисне для села, наприклад, інтернет-клуб. Споруда була передана на паї ще 11 років тому, викупив я її чотири роки тому. Невже за цей час не можна було вирішити, де розташувати поштове відділення? Скільки ж можна тягнути?!

Завідуюча сільською поштою Валентина Казьмирчук зауважує:

— Коли затіяли це розпаювання, я запитала у тодішнього сільського голови: хіба ж можна пускати на паї соцкультпобут? У відповідь почула: «Не мороч голову! Тобі що, більше за всіх потрібно?»

І поїзд приватизації рушив на повних парах.

Рушити то рушив, але ж не до світлого поштового майбутнього!

— Приміщення для поштового відділення у Чулаківці виділив нам колгосп імені Леніна ще у 1974 році згідно до постанови Ради Міністрів України, — каже керівник Херсонської дирекції «Укрпошти» Михайло Вертман. — Пізніше, у 2001 році, з’явився Закон України «Про поштовий зв’язок». За цим законом органи місцевої влади повинні надати поштовим відділенням обладнані належним чином приміщення. «Укрпошта» має платити за них символічну орендну плату — одну гривню на рік.

— Але ж у Чулаківці маємо іншу ситуацію. Приміщення розпаювали. Наївно думати, що хтось відмінить...

— Ми це добре розуміємо, — каже співрозмовник. — Тому й досягли із паном Синенком усної домовленості: не порушувати питання переселення пошти до квітня 2011 року. Цей строк дозволив би нам спільно із сільською радою визначитися із приміщенням, а також передбачити у бюджеті «Укрпошти» на наступний рік кошти для його обладнання. Такі ж ситуації, як у Чулаківці, виникли у райцентрі Велика Олександрівка, у Кардашинці Голопристанського району. Там дійшли згоди.

Регіональній дирекції «Укрпошти» не залишилося нічого іншого, як звернутися у прокуратуру Голопристансь-

кого району з проханням дати правову оцінку «перепрофілюванню» соцкультпобуту по-чулаківськи. І вона одержала відповідь: «... підстав для прокурорського реагування не вбачається». Крім цього, між підприємцем і «Укрпоштою» встановилися цивільно-правові взаємини і розглядати їх має суд.

— І тут виникла парадоксальна ситуація, — каже Михайло Вертман. — До суду ми звернутися не можемо, оскільки власником приміщення ніколи не були! До того ж, перевірка правомірності розпаювання об’єкту соцкультпобуту — не наша компетенція. — При цьому головний поштовик області наголошує: — В області нараховується 273 приміщення, наданих нам місцевими радами. Що ж станеться із наданням поштових послуг населенню, якщо виникнуть такі ж ситуації, як у Чулаківці?..

Запитання аж ніяк не риторичне.

А перспектива безрадісна. Село із населенням понад три тисячі жителів буде обслуговувати пересувне поштове відділення. За графіком воно зможе заїжджати у Чулаківку щодня, але — півгодини на все про все. Зрозуміло, що за такий малий проміжок часу відправка посилок, бандеролей, замовної кореспонденції і видача грошових переказів переросте у серйозну проблему. І не десь в африканських джунглях, а в Європі. У самісінькому центрі Європи!

Мал. Михайла САЧКА