Олександр Базь належить до рідкісної категорії професіоналів, котрі обрали трудовий шлях раз і назавжди. З 49 років він 34 роки віддав профтехосвіті. Після восьмого класу здав документи в училище, закінчивши його, працював електрогазозварником на будівництві. Відслуживши в армії, 15 років трудився майстром, заступником директора. У 2000-му очолив найбільше в регіоні ВПТУ-27 і змусив говорити про нього.
Понад 1200 юнаків освоювали тут спеціальності токаря, фрезерувальника, електромонтера, радіомеханіка, слюсаря-складальника авіадвигунів. Випускники були стовідсотково затребувані, оскільки готувалися під замовлення запорізьких підприємств.
Свою унікальність ВПТУ-27 підтвердило, взявшись навчати глухих і глухонімих (слюсар-ремонтник, електромонтер). Училище на початку століття гриміло й своєю потужною матеріально-технічною базою. Очоливши створене на базі трьох закладів ВПТУ-27, директор і його колеги не лише зберегли верстатний парк і обладнання, а й істотно поліпшили умови навчання й побуту учнів. «Сліди» реконструкцій, капітальних і поточних ремонтів збереглися, їх можна побачити в навчальних корпусах, у гуртожитку, на території.
Як із трьох колективів Базь примудрився створити цілеспрямовану команду однодумців — розмова особлива. Досить сказати, що ВПТУ-27 і сьогодні на слуху не тільки в регіоні. Сюди приїжджають за досвідом. Тут проводять всеукраїнські конкурси професійної майстерності.
Олександр Станіславович, радо приймаючи гостей, і сам вчився у колег.
До слова, з вдячністю говорить про свого мудрого наставника Зіновія Христова, котрий працює й сьогодні старшим майстром ВПТУ-27. Тут тепло й з пошаною, у свою чергу, згадують Базя. «Згадують», бо перший керівник славного училища тут уже не працює.
Олександр Станіславович з 2008-го курирує всю профтехосвіту області (46 ПТУ плюс науково-методичний центр). Тепер у заступника начальника управління — начальника відділу ПТО управління освіти і науки ОДА болить голова за 18 тисяч учнів і 2,5 тисячі педагогів. Своє дітище — ВПТУ-27 — керівник не лише по-батьківськи опікує, а й прагне підтягнути до його рівня всі училища.
Зважаючи на все, це у Базя виходить. Всупереч іноді непродуманим реформам, хронічному недофінансуванню галузі, падінню престижу робочих спеціальностей, сплячці підприємств, що затяглася.
Оптиміст Олександр Базь — один з тисяч ентузіастів, які на своїх плечах утримують ПТО. Вони зберегли систему й розбудовують її. Але...
Підняти авторитет робітника — півсправи. Треба домогтися його затребуваності. На заводах, фабриках, у сільському господарстві. Коли виробництво запрацює, з’явиться дефіцит кадрів. Так було. Так буде, переконаний Базь. Тому найперше завдання — зберегти й зміцнити кузню кадрів.
— А верхи прагнуть передати ПТУ самоврядуванню. Вважаю, робити це рано. Коли місцева влада стане сильною й незалежною фінансово від центру, тоді можна передавати училища. До того ж треба врегулювати відповідну нормативно-правову базу. Зокрема, негайно ухвалити закон про ПТО.
Ці та багато інших пропозицій Базя, звичайно, не ноу-хау. Його досвід і знання дають змогу не тільки бачити проблеми, а й розв’язувати їх. Добре, до нього й колег-новаторів почали дослухатися в Києві. Почали гідно оцінювати працю освітян.
Запоріжжя.
На знімку: лауреат премії Верховної Ради Олександр Базь і Володимир Литвин.
Фото з архіву редакції.
