Не секрет, що в XXІ столітті роль «парламентської дипломатії» в міжнародних відносинах зростає. Тому ми, як голови Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації та Верховної Ради України, гадаємо, що наші міркування про минуле, сьогодення й майбутнє становлять інтерес для громадськості обох країн.

iНасамперед слід із задоволенням зазначити, що нині наші відносини переживають особливий момент, доленосну стадію розвитку. Водночас ми переконані: щоб не зірвати цей позитивний процес, сьогодні необхідна серйозна переоцінка того, що відбувалося з нами після подій початку 90-х років минулого століття. Під час цього аналізу потрібно відокремити зерна від полови, щоб із цих зерен виросли нові відповідальні рішення, які багато в чому визначатимуть майбутнє Росії та України.

Ми повинні постійно пам’ятати головне, а саме те, що зв’язки між російським і українським народами — це, у повному розумінні слова, «особливі відносини». Своїм корінням і загальною історією вони скріплені так міцно, що, якщо спробувати вирвати з них хоча б один елемент, порушиться вся їхня логіка.

На жаль, у наших відносинах останнім часом багато що деформовано. Мали місце періоди, коли певні політичні рішення були продиктовані вимогами негайної кон’юнктури. Протягом декількох років навіть у публічній російсько-українській риториці спостерігалися певні перекоси. Унаслідок цього виникла небезпечна тенденція, коли у свідомості двох братніх народів стали з’являтися елементи взаємної недовіри й відчуженості. Одною стороною було взято курс на дистанціювання від Росії. Другою — не завжди враховувалося законне прагнення України як суверенної держави будувати свою зовнішню політику. Такий розвиток подій міг підірати основи нашого співробітництва.

Коли ми замислюємося над подіями минулого, далекого й не дуже віддаленого, зовсім неприпустимо розглядати наші відносини лише в чорно-білому кольорі. Історія взагалі багатобарвна за своєю природою. Історичні події, в тому числі й ті, які зачіпали зв’язки між нашими країнами, складні й багатомірні. Тут недоречні прямолінійні лобові підходи і примітивні політизовані оцінки. Надзвичайно важливо бачити й виділяти в їхній історії головне — те, що поєднувало й продовжує поєднувати два братні народи, цементує їхню загальну історичну долю.

Вважаємо, що саме з таких позицій можна розглядати об’єднання Росії й України в 1654 році, спільну боротьбу російського та українського народів з численними зовнішніми загрозами й цілу низку інших подій.

Упродовж століть формувалася гуманітарна демографічна й культурна спільність двох народів. Для багатьох мільйонів людей, що народилися від змішаних шлюбів, не поставало питання про їхню національність. Багато громадян, як у Росії, так і в Україні, вважали і продовжують вважати своєю національною гордістю Олександра Сергійовича Пушкіна, Миколу Васильовича Гоголя, Тараса Григоровича Шевченка й цілу низку інших видатних представників наших народів. Цих великих людей не можна ділити на росіян і українців. Вони — наше загальне надбання.

Особливе місце в історії Росії та України посідає радянський період. Чого гріха таїти, іноді мають місце спроби інтерпретувати історичні події тих років так, щоб спробувати виставити один із народів як винуватий. Прикладів можна навести достатньо. Але постає запитання — наскільки це обґрунтовано і правомірно? Особливо з огляду на те, що в ті часи у двох братніх народів були ті само політичні керівники, які несли всю повноту відповідальності за все, що робилося не лише в Росії та Україні, а й загалом в СРСР. Серйозне питання, яке не можна не враховувати.

Особливо глибокий слід у долях наших народів залишили події Великої Вітчизняної війни. Водночас треба пам’ятати, що Україна однією з перших радянських республік прийняла на себе весь тягар удару фашистських загарбників. Не забувати, що український народ зробив разом із російським народом вирішальний внесок у розгром гітлерівської Німеччини. Ми переконані, що перекручування історичної правди про Велику Перемогу радянського народу над фашизмом злочинно й абсолютно неприпустимо. Проте сьогодні саме на перекручуванні історії намагаються наживати свій брудний політичний капітал націоналісти та неонацисти всіх мастей. Необхідно підкреслити, що будь-які історичні заноси й перекоси в інтерпретації подій тієї пори тягнуть за собою вкрай небезпечні наслідки не тільки для Росії та України, а й для всієї Європи.

Говорячи про фундаментальні питання сучасних російсько-українських відносин, можна з упевненістю стверджувати: головне — вибрати правильний алгоритм дій в умовах нової реальності. Насамперед вона полягає в тому, що два братні народи живуть уже в рамках не одного, а двох суверенних і самостійних держав. На наше переконання, це є принципово важливим для правильного розуміння сучасного контексту російсько-українських відносин.

Водночас інша даність — Росію та Україну об’єктивно надто багато що поєднує. Хоч би яку сферу ми взяли, у нас практично скрізь є інтереси, що збігаються. У політиці це загальна зацікавленість у підтримці стабільності та безпеки в Європі, Чорноморському регіоні і за всіма іншими азимутами. Звичайно, об’єктивно, з урахуванням історичного минулого, особливе значення для наших країн має співробітництво на теренах СНД.

Найважливіша сфера нашого життя — економіка. У нас є взаємний глибинний інтерес, можна сказати, об’єктивна потреба у відновленні і зміцненні щонайтісніших господарських зв’язків. Водночас потрібно враховувати, що протягом тривалого історичного періоду такі зв’язки становили єдиний цілісний організм. Це особливо важливо зазначити з огляду на поставлене президентами Росії та України стратегічне завдання синхронізації соціально-економічного розвитку наших держав.

Вважаємо, що потенціал двостороннього співробітництва на цьому напрямі воістину невичерпний. І насамперед ідеться про інноваційно ємні галузі економіки, зокрема кооперацію в авіаційно-космічній промисловості, ядерній енергетиці та машинобудуванні. Переконані в тому, що взаємодія в цих галузях сприятиме досягненню цілей модернізації економіки Росії та України. Це особливо актуально в умовах подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи й наростання жорсткої конкуренції на світових ринках.

Слід враховувати й географічний чинник. Ми — сусіди. Територіальна близькість і тісне переплетіння політичних, економічних і загальнолюдських інтересів дають незаперечні переваги, які необхідно активно використовувати. Одна зі сфер, що має особливо важливе значення для ефективного розвитку міжрегіонального співробітництва, — створення сучасної всеосяжної транспортної інфраструктури. На жаль, доводиться констатувати, що тут не все так гладко. Сумно визнавати, що досі між двома столицями, Москвою і Києвом, немає автомагістралі, що відповідає сучасним європейським вимогам.

Ми — реалісти. Міркуючи про майбутнє місце Росії та України в системі сучасних міжнародних відносин, ми виступаємо з позицій прагматизму. Важливо враховувати віяння часу, основні тенденції й парадигми XXІ століття, де домінують такі явища, як глобалізація і багатополярність.

Ми вважаємо, що Росія та Україна можуть вільно розвивати політичні та економічні зв’язки з будь-яким суб’єктом міжнародного права. Головне, щоб це робилося не на шкоду одне одному, не суперечило інтересам російського та українського народів. І Росія, і Україна рівною мірою зацікавлені в розвиткові партнерських відносин з НАТО, Євросоюзом та іншими міжнародними структурами. Те, що Україна заявила про позаблоковий статус, жодною мірою не суперечить її інтересам. Навпаки, це створює для неї нові додаткові можливості на міжнародній арені в умовах багатополярності.

Насамкінець особливо хотілося б сказати про головне надбання наших народів — братні гуманітарні зв’язки Росії та України, що глибоко вкоренилися і мають багатовікову історію. Вони різноманітні, повнокровні й, по суті, становлять становий хребет російсько-українських відносин. Йдеться про родинні зв’язки, мову, культуру, літературі й мистецтво. Нарешті, це звичайне людське спілкування на рівні мільйонів простих громадян, яке відбувається щодня і для якого необхідно створити якнайсприятливіші умови.

Ми зобов’язані зробити все можливе й неможливе, щоб не допустити завдання збитків відносинам між Росією та Україною. Це було б історично злочинно. Якщо ми це допустимо, то майбутні покоління росіян і українців нас не зрозуміють і не пробачать. І будуть праві. Ми твердо переконані в тому, що тільки зберігаючи й усіляко зміцнюючи цей потужний системоутворюючий фундамент російсько-українських взаємин, ми зможемо з упевненістю й оптимізмом дивитися в майбутнє наших братніх народів.

Голова Верховної Ради України Володимир ЛИТВИН;

Голова Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації Сергій МИРОНОВ.