Перша сесія новообраної Хмельницької обласної ради наче перефразувала відому рекламну фразу про те, що інколи краще жувати, ніж розмовляти. Хоча жодних бурхливих дискусій не було, відчувалось, що виступи обранцям-початківцям давались непросто. Це зрозуміло, адже значна частина з них уперше була обрана до обласної ради. Тільки менше п’ятої частини обранців уже мала депутатський досвід. Решті доведеться набувати його під час теперішньої каденції. Тож не дивно, що виступаючі помітно хвилювались, інколи плутались у словах і депутатських дефініціях.

Що ж, усе приходить з досвідом. Тим більше, що потенціал у ради, і освітній, і навіть життєвий, є. Адже зі 104 обранців у сотні є вища освіта. Лише троє молодші тридцятилітнього віку. Зате 46 набули виробничий досвід у промисловості та на транспорті, 15 обізнані з аграрним бізнесом, 13 встигли попрацювати в державних адміністраціях та органах виконавчої влади. От тільки, якщо повернутись до першої сесії, насторожило те, що помилки одних сприймались із підбадьорливою усмішкою, а інших — з неприхованим кепкуванням.

Уперше за багато років обласна сесійна зала перефарбувалась в інший колір, змінивши червоно-помаранчеві відтінки на синій. У раді попереднього скликання регіонали через свою нечисленність видавались швидше одіозними фігурами, ніж виразниками політичних уподобань подолян. Однак менше як за рік настрої електорату кардинально змінились. І хоча абсолютної більшості в обласній раді регіоналам так і не вдалось здобути, проте їхніх 43 мандати виявились доволі красномовними. 31 мандат від «Батьківщини» можна оцінювати по-різному. З одного боку, це партійна поразка для тих, хто ще вчора мав більшість у раді. З другого — навіть попри те, що «Батьківщина» не тільки не доклала особливих зусиль для того, щоб утримати голоси подолян, але зрадою і розколом у своїх рядах зробила все, аби їх розгубити, виборці вперто демонстрували свою прихильність до демократичних цінностей.

Правилам останньої новообраній раді, очевидно, ще доведеться наполегливо вчитись. А судячи з того, яким було обрання голови, уроки ці будуть не такими вже й простими. Адже, якби не доволі епатажне висунення на посаду голови ще однієї кандидатури від «Свободи», у висуванця від регіоналів не було б навіть формальної альтернативи. Та, здається, навіть апріорі її ніхто не передбачав. Адже до кандидата практично і запитань не було. А від пари виступів із проханням підтримати взагалі можна було відмовитись — ніхто й не думав суперечити.

У Миколи Дерикота, який дотепер працював першим заступником голови ОДА, і справді були високі шанси зайняти крісло голови. Більш компромісну фігуру в нинішній ситуації важко й підшукати. Адже до обласної адміністрації він був запрошений ще минулою владою. Коли ж відбулась тотальна заміна заступників, йому вдалось залишитись на посаді. Як переконана більшість, не стільки через підкилимні ігри, скільки через уміння «перти воза» навіть у безвихідних ситуаціях.

Тож є всі підстави сподіватись, що в особі Миколи Дерикота нова рада матиме не політичного інтригана і підлабузника, а справді робочу конячку, котра докладе всіх зусиль, аби налагодити роботу. До того ж і про будь-яке протистояння адміністрації, яке було помітним впродовж минулих років, тепер навіть не йдеться. А що може бути кращим, ніж мир у домі? Головне, щоб він не перетворився на мовчазне смирення. На зразок того, коли про прийняте рішення стає відомо ще до того, як воно буде проголосоване у сесійній залі.

Взагалі ж, якщо забути про партійні кольори, то перша сесія стала своєрідним дежа-вю. Кілька років тому неприховану післявиборну радість переможними прапорцями демонструвала фракція БЮТу. Тепер з не меншою гордістю свої робочі місця прикрасили представники Партії регіонів.

Що ж, переможці мають на це право. Але день свята швидко минає. Далі стає дуже важливим, якою буде подальша хода, а головне — завершальний акорд після п’ятирічного терміну роботи ради. Адже нині білосердечні вже не демонструють свої партійні символи та атрибути, а головне — свою всемогутність з такою само радістю. Тож і нинішнім переможцям не зайве подумати про те, що хоча б інколи варто втриматись від уїдливих реплік і категоричних оцінок щодо ідеологічних суперників. Бо хто знає, кому і коли може випасти карта переможця.

Хмельницький.