Наука поки що тримається на диваках і геніях

З досвіду відомо, що в абсолютній більшості країн наука традиційно зосереджується в університетах, де створюють наукові центри, лабораторії, які фінансують одразу з кількох джерел — державного бюджету, місцевої казни і за рахунок приватного бізнесу, зацікавленого у тих чи інших наукових розробках. У нашій країні історично так склалося, що наукою в основному займається Академія наук, а університети переймаються лише освітою. Таку систему керівники луганських ВНЗ вважають неправильною, оскільки вона гальмує розвиток творчого потенціалу наших розумників і розумниць.

У Східноукраїнському національному університеті імені В. Даля в лабораторії кафедри мікро- і наноелектроніки вперше отримані унікальні результати, яким немає аналогів у світі. Група вчених під керівництвом Геннадія Кожем’якіна в лабораторних умовах і за рекордно короткий термін штучно вирощує монокристали. Якщо раніше їх можна було отримати за кілька днів, то науковці університету скоротили цей процес всього до кількох годин.

— Ми отримали матеріал з принципово новими властивостями, — розповідає Геннадій Кожем’якін, — однак перевести свої розробки до прикладної площини не можемо. Це дуже дорого і, треба визнати, в нашій країні практично нереально. Тому як автори такої унікальної технології можемо себе лише... потішити. Тим часом, галузь мікро- і наноелектроніки — одна з найперспективніших у світі. Адже це — комп’ютери, цифрова техніка, рідкокристалічні телевізори, мобільні телефони. Наноелектроніка відкриває нові можливості для виробництва. З її допомогою не лише економлять ресурси, а й домагаються значно більшої продуктивності. Іншими словами, це — золота жила. Але для того, щоб цю жилу розробити, потрібні кошти, а їх у держави немає. І все стоїть...

В іншій лабораторії цього самого університету під керівництвом Сергія Кривоколиска кілька років тривала розробка препарату, яким можна лікувати такі страшні захворювання, як рак, СНІД, хвороба Паркінсона тощо. Головна особливість препарату полягає в тому, що він бореться з хворими клітинами, залишаючи здорові. Для урбаністичної Луганщини, в якій захворювання на рак має доволі високі показники, винайдений препарат — надважлива річ. На жаль, країну охопила криза, лабораторія «Хімекс» втратила фінансування, через що не може сьогодні продовжувати свою роботу.

Серйозні напрацювання з хімії мають і науковці Луганського університету імені Т. Шевченка. Доктор хімічних наук Володимир Вдовиченко кілька років працює над розробкою препаратів для лікування ракових пухлин і вже отримав непогані результати. Але продовжувати дослідження складно, бо не вистачає коштів. Взагалі генетика сьогодні є дуже важливою проблематикою, якою займаються і медики, і фізики, і хіміки. Та для дослідницької роботи потрібне дороге обладнання, яке не можуть придбати ні медики, ні фізики, ні хіміки, навіть якщо об’єднають свої зусилля. Фінансування на розвиток вузівської науки, яке надходить з галузевого міністерства — це мізерні суми від 50 до 100 тисяч гривень, які абсолютно не роблять погоди. В університеті імені Т. Шевченка, наприклад, власний бюджет на науку вищий за державний майже у 8 разів, але і це лише крапля в морі. Жоден з луганських університетів, які займаються наукою — а таких у регіоні п’ять, не в змозі самотужки обладнати серйозну сучасну лабораторію, де б розробляли нові технології, препарати чи техніку.

Наведені приклади засвідчили, що справжньою наукою у нашій країні ніхто не опікується. Ніхто, крім самих вчених. А це призводить до того, що ми інвестуємо інші країни, купуючи у них обладнання, техніку, технології, бо на розвиток своїх ноу-хау у нас немає не лише коштів, а й бажання. Алчевський металургійний комбінат, наприклад, сьогодні проводить масштабну модернізацію свого виробництва. Так от майже все обладнання було придбане в Японії, США та інших країнах. Хтось зауважить: невже не можна придбати вітчизняні зразки, які б були значно дешевшими? Не можна, бо їх, українських, просто не існує.

На думку Геннадія Кожем’якіна, в нашій країні сьогодні йде нагромадження капіталу. Якщо взяти галузь мікроелектроніки, то тут створюються підприємства, але, як правило, вони мають приватну форму власності, а приватний бізнес поки що не вкладає кошти в науку. Навіть якщо вони, ці кошти, маються в достатку. По-перше, кожен хоче отримати дуже швидкий прибуток, а по-друге, бізнесмен почасти не орієнтується, скільки і насамперед куди варто вкладати гроші. Виходить, що власник не працює на перспективу?

Коментуючи тему, народний депутат Віталій Курило (на знімку внизу), який входить до парламентського комітету з питань науки та освіти, передусім звертає увагу на такий факт. Жоден з університетів України не входить навіть до 500 кращих вузів світу. Щоб змінити ситуацію на краще, держава повинна втрутитися в процес. Як? Насамперед достатньо фінансувати науку, а для цього створити такі привабливі умови, щоб бізнес захотів стати інвестором. Наприклад, звільнити його від частини податків, щоб йому було вигідно вкладати гроші у розвиток науки, причому саме університетської. Бо саме молодь мислить креативно, свіжо, вона хоче займатись наукою і прагне до цього. Але у серйозні лабораторії потрапляють одиниці. Отже, на думку Віталія Курила, сьогодні університетам треба об’єднуватися з академічними науковцями. Цей процес може розвиватись поступово, скоріше за все, спочатку адміністративним шляхом. Наприклад, в грантах, які виконують академічні установи, обов’язково передбачати участь талановитих студентів чи молодих науковців, як, до речі, роблять в Європі. Таким чином, почнеться зближення науки, а це піде на користь усім — і університетам, і бізнесменам, і країні загалом. Щодо Луганська, то, на думку народного депутата, для початку тут треба створити кілька міжвузівських лабораторій, об’єднавши кошти і державні, і університетські, і приватних власників, і місцевого бюджету.

...А поки що наука тримається на таланті, диваках і геніях.