Такі дані оприлюднило обласне управління статистики. Кожна четверта родина в області стверджує, що свої доходи витрачала лише на харчування. А ще п’ять відсотків респондентів повідомили, що їм не вдавалося забезпечити навіть достатнього харчування. Понад половина опитаних через нестачу коштів не могли давати дітям фрукти чи соки.

Які гроші — такі й апетити

Та річ навіть не в тім, що хтось недопив солодкого нектару чи не з’їв чудернацький фрукт. Якість і асортимент нашого столу — це взагалі тема окремої розмови. Адже меню, характерне для української народної кухні, основу якого становлять овочі, натуральне молоко, м’ясо та риба, давно у минулому. Переважна більшість господинь користуються харчовими сурогатами. І не тому, що смачні та корисні. А тому — що дешеві.

Що стосується статистичного опитування, то треба зауважити, що проводилося воно на початку року, але дані оприлюднено лише тепер. Утім, говорити про кардинальну зміну картини навряд чи доведеться.

Коли за результатами першого кварталу порівняли, скільки і чого споживав у середньому за місяць кожен член сім’ї, з’ясувалося, що жодних делікатесів так і не додалось. Навпаки, навіть дуже простих харчів на столі стало менше. До минулорічного раціону подоляни недобрали хліба, яєць, овочів, картоплі, фруктів... А молока та молочних продуктів на кожного на місяць дісталося аж на чотири літри менше. При цьому замінника цим харчам так і не знайшлося. Бо у списку із десяти основних продуктових позицій на минулорічному рівні залишилися тільки м’ясо з салом та рослинні жири. Усе решта — зі знаком мінус.

Урізати свої апетити довелося багатьом родинам. З одного боку, щомісячні витрати середньостатистичної подільської родини зросли порівняно з минулим роком майже на двісті гривень. Та з другого — як живеться сім’ї менш як на дві з половиною тисячі гривень на місяць? Хіба може вкластися в ті дві додаткові сотні шалена інфляція, котра не дає спокою ось уже другий рік? Не дивно, що й ці гроші пішли на проїдання в буквальному розумінні слова. Загалом майже половину всіх родинних видатків становили гроші на харчі.

А от «шикувати» мешканці краю стали більше. Якщо торік родина могла дозволити собі погуляти в ресторані і зняти романтичний готельний номер аж за... 36 гривень на місяць, то тепер для цього їй знадобиться цілих 70.

Черевики у кредит — теж розкіш

Від такої «розкоші» голова йде обертом. Пригадуєте рекламу, коли мережа взуттєвих магазинів запропонувала купити черевики чи чоботи в кредит. Мовляв, лише півтори сотні гривень на місяць, і за півроку ви — володар омріяної пари шкіряних. До того ж пропозиція мусила мати вигляд доступної для найбідніших. Та з’ясувалося, що навіть нею багатьом сім’ям скористатися не так уже й просто. Бо, за тією ж статистикою, не кожен у сім’ї, а вся родина могла витратити на взуття і одяг разом не більш як 155 гривень на місяць. Тож спробуйте підрахувати, скільки треба працювати, щоб відважитись на зимову куртку чи дублянку?

Про які покупки взагалі можна вести мову, коли на всі предмети домашнього вжитку, побутову техніку та ще й до того ж поточне утримання житла на місяць витрачалось аж... 37 гривень. Розваги, відпочинок, культурні заходи, освіта, лікування та профілактичний догляд — нічого цього ми начебто й не позбавлені. Але на кожну з цих статей родині можна було дозволити буквально по кілька червінців. То що ж отримували в результаті?

Як свідчить народна мудрість, середня температура у палаті, як і середньостатистичні дані, не може дати повної, а головне — реальної картини життя. Хтось таки купував на обід усілякі делікатеси, вечеряв у ресторані, не відмовив собі в дорогому авто та їздив відпочивати на далекі острови. Але не забуваймо, що інша межа життєвого достатку проходила значно нижче від офіційної. А це означає, що комусь жилося набагато важче, ніж можна собі уявити.

Ресурси стають дедалі скупіші

Золоте правило: що більше і краще робиш, то більше отримуєш — давно перестало працювати. Хоч би як старалась родина, а перескочити планку сукупних місячних грошових надходжень у дві з половиною тисячі гривень вдається небагатьом. Цікава деталь: статистика постійно свідчить, що середні заробітки весь час зростають. В області з початку року в різних галузях вони збільшились приблизно від трьохсот до п’ятисот гривень. Так, середня номінальна зарплата штатних працівників у вересні становила 1860 гривень. І це начебто непогано, бо вдвічі вище встановленого прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати. Водночас фінансисти, окремі промисловці, державні управлінці заробляли від 3,1 до 2,2 тисячі гривень на місяць. Але залишаються і такі галузі, де зарплата ледь перевищує половину від середньообласного показника. Заробітна плата працівників охорони здоров’я, культури, освіти менша від середньообласної і ледь дотягує до 1,5—1,7 тисячі гривень.

Та й це ще не все. Бо подоляни заробили на двадцять відсотків менше, ніж в середньому по країні. А якщо врахувати зростання цін, то розмір реальної заробітної плати порівняно із серпнем нехай на кілька сотих відсотка, але зменшився.

Картинка не надто оптимістична. А в підсумку виходить, що грошові доходи родини, отримані як оплата праці, в першому кварталі становили лише 1110 гривень. А це, попри всі звіти про зростання зарплати, було менше, ніж торік.

Для багатьох родин видається просто абсурдним питання щодо того, яким має бути оподаткування малого бізнесу. Адже свої доходи від підприємницької діяльності вони оцінили трохи більш як у півтори сотні гривень на місяць. Практично стільки ж отримали від продажу того, що було вирощено на земельних ділянках.

А ще майже на 250 гривень з’їдали тих харчів, що самі вирощували, запасали та консервували. Пару сотень перепало від родичів. На сотню гривень заплатили менше за комунальні послуги завдяки субсидіям... Одне слово, переважна більшість родин рахувала кожну копійку. На жаль, багатьом доводилось більше відмовляти собі, ніж наважуватися на якісь покупки. Усі вони відкладені на невизначений час.

Фото автора.