Базарник: друг чи ворог

Пригадується, як ще кілька місяців тому влада Хмельниччини наполегливо заговорила про те, що малий та середній бізнес — це її добрий товариш та довгоочікуваний партнер. Один за одним було проведено кілька «круглих столів» та зустрічей, де підприємців закликали до активної співпраці, прозорості у роботі, а головне — сплаті всіх платежів, зокрема, і до Пенсійного фонду. Тоді ж була окреслена і головна мета — вивести з тіні всіх приватників та легалізувати роботу і зарплату найманих працівників. І навіть обіцяно, що протягом кількох тижнів з дня оголошення перемир’я до підприємців не застосовуватимуться різні штрафні та каральні санкції. А от якщо вже не послухаються, тоді...

Чи то справді підприємці повірили владі, а чи просто захотіли убезпечити себе від того, що може статись із неслухняними, але наприкінці минулого тижня під час першої сесії обласної ради нового скликання голова ОДА Василь Ядуха наголосив: з тіні виведено сім тисяч підприємців.

Це, безсумнівно, мало б спрацювати не просто на загальні економічні здобутки краю, а насамперед на збільшення надходжень до бюджету та Пенсійного фонду. Але ефекту фінансового вибуху, на жаль, так і не сталось. Хмельниччина як була, так і залишилась областю з дуже низьким рівнем середньої заробітної плати. Та й Пенсійному фонду не вдалось ані позбавитись статусу дотаційного, ані залатати всі боргові дірки.

Чи могло все це виявитися несподіванкою? Навряд чи. Адже ще до початку проведення згаданої операції легалізації приватників було зрозуміло, що навіть за стовідсоткової сплати відрахувань всіма представниками спрощеної податкової системи це дасть не більше восьми мільйонів додаткових гривень до ПФ, тоді як його потреби обчислюються десятками мільйонів.

А коли так, то базарники швидко перетворились із партнерів на «натовп», який скандалить на площі, і з яким навіть немає сенсу розмовляти. Саме таку позицію не тільки озвучило, а й всіляко демонструвало обласне керівництво протягом кількох днів, коли підприємці намагались заявити про свої права на майдані. Тож «співпраця» не пішла далі виламаних дверей до облдержадміністрації та затримання на пару днів однієї з активісток руху.

Якщо бути відвертим, мало хто не тільки із мітингувальників, а й з десятків тисяч торговців, що працюють і в обласному центрі, і в районах, навіть після ухвалення Верховною Радою нового Податкового кодексу могли назвати конкретні позиції, які вплинуть на їхнє майбутнє. Більшість цифр опинились на слуху лише після переглядів телевізійних політичних шоу, де й самі розробники документа вже навіть після голосування у Верховній Раді ще плутались із цифрами у триста, п’ятсот—шістсот, а то й вісімсот тисяч гривень річного обороту для спрощенців. На місцях же люди так і не зрозуміли, чи справді видаватимуть їм касові апарати за рахунок держави, що також лунало з телеекранів. А головне — як обліковуватиметься товар, як відбуватиметься контроль з боку податківців, як підтверджувати, що ти закупив товару саме на визначену суму...

Хоча б як законотворці били себе кулаками в груди: податкові зміни не тільки не обтяжать, а ще й полегшать життя базарника, немає довіри цим словам, коли немає розуміння найпростіших і найважливіших принципів роботи для кожного. А тому не тільки на площі, а й за кожним прилавком, на кожному малому підприємстві люди починають проводити свої підрахунки.

Здебільшого вони такі. За річного обороту в триста тисяч гривень на місяць припадає двадцять п’ять тисяч. При таких цифрах у бюджетників просто дух перехоплює: ось так «бідно» живуть базарники? І вже десь на другому плані залишається те, що мова йде лише про оборот, а не про прибуток.

Фінансисти знають, що навіть дуже успішна економіка може розраховувати на 10—12 відсотків рентабельності. Тож заробіток у дві з половиною тисячі гривень на місяць вже не є таким вражаючим. Крім того, більшість базарників готові поділитись із державою податками з цієї суми. Але кожен із них хоче знати, що може гарантувати йому взамін держава? Адже відпустка, лікарняні, нормований робочий день, врешті-решт, не мінімальна, а справді зароблена пенсія — чому все це залишається за рамками податку? Не випадково в голові у кожного виникає вже класичне запитання: то навіщо платити більше?

До того ж очевидно, за рятівною планкою у триста тисяч гривень знову виникатиме «тінь». І знову треба буде когось у ній шукати, когось виводити, розкривати мінімізаторів... То що змінило нове податкове законодавство? Кому додало спокою, стабільності? Чи, може, підштовхнуло до нарощування обсягів виробництва, продажу, обороту? Адже саме в цьому повинна бути вся суть новозмін.

Напевно, не тільки мені, як жителю міста, де мешкає найбільше базарників, а й кожному українцю, дуже хотілося б знати, які зміни насамперед в економічне життя можуть принести нові податкові вимоги. Ну, приміром, хто порахував, скільки додаткових надходжень отримає обласний ПФ, місцевий чи державний бюджет? Що від цього виграє кожен пенсіонер мого краю? Чи будуть якісь зміни в ціновій політиці? Чи вдасться зупинити інфляцію? Зрештою, які ризики несе новий Податковий кодекс для підприємців: чи загрожують їм зміни як у кількісному, так і в якісному складі? Загалом, які нові цифри фігуруватимуть у районних, міських, обласних, зрештою — державних бюджетах?

На жаль, дізнатись це так і не вдалося. Із офіційних даних під руку потрапили хіба що звіти обласного управління статистики трирічної давності, коли було зафіксовано: в краї функціонувало понад 82 тисячі суб’єктів малого підприємництва, з яких понад 75 тисяч — фізичні особи-підприємці. І розвиток підприємництва в області відбувався саме завдяки їх збільшенню. Тільки за один рік, коли було чимало зроблено для спрощення процедури реєстрації, і одночасно встановлені чіткі податкові правила, їх число зросло на десять тисяч. За кількістю суб’єктів малого підприємництва у розрахунку на десять тисяч населення Хмельниччина посіла одне з провідних місць в Україні. Мало того, міська влада не раз із гордістю згадувала: за кількістю ринків та торгових місць в розрахунку на кожного міського жителя Хмельницький вибився в європейські лідери, обійшовши навіть багатомільйонні столиці.

Не можу оминути і таку цифру: все за тими самими даними кількарічної давності, суб’єктами малого підприємництва реалізовано продукції та надано послуг майже на шість мільярдів гривень, з яких близько 70 відсотків реалізовано підприємцями. Тільки за рік обсяги реалізації зросли на третину. При цьому у фізичних осіб-підприємців вони зростали вдвічі швидше, ніж на малих підприємствах. Згадаймо, коли наша промисловість чи сільське господарство могли похвалитись такими темпами?

На ці цифри можна подивитись під одним кутом: ого, як нажились базарники. Та можна і під іншим: йдеться про офіційну статистику, і це значить, що всі згадані підприємці не ховались у тіні, відкрито декларували свої доходи, обороти і платили податки. То хіба не є вони тим, в буквальному розумінні золотим підґрунтям, на якому можна будувати нашу економіку?

Хіба не варто демонструвати справді дружню до них податкову політику? Хіба не достойні вони якщо не підтримки, то хоча б розуміння з боку держави. Адже кожен доброзичливий крок їм назустріч міг би обернутись такими довгоочікуваними надходженнями до бюджету. Причому без будь-якого оголошення війни, мітингів та нових майданів.

Тільки після багатоденного скандального мітингування в ОДА пообіцяли, що будуть створені спеціальні групи, щось, очевидно, на зразок агіток. Котрі відправляться на всі ринки і розтлумачуватимуть там переваги вже ухваленого податкового документа. Чи не надто пізно все це робиться?

І що ж він за підприємець наш такий, що ніяк не може второпати, яке ж добро йому уготоване.

 

Хмельницька область.