У селі Легедзине Тальнівського району за громадські кошти відкрито пам’ятник учасникам антибільшовицького селянського повстання у листопаді 1920 року.
Ініціатор спорудження монумента землякам-повстанцям — відомий на Черкащині краєзнавець, етнограф, кінорежисер, директор державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк та нащадки селян, які загинули за волю України.
— У дитинстві я чув про ці події від свого діда Євлампія та інших людей старшого віку, — розповідає Владислав. — Гомоніли про це мало і пошепки, бо за такі оповідки сталіністи не милували нікого. У часи незалежності України я звернувся до архівів і знайшов документальні свідчення про «Легедзинський заколот».
На початку листопада 1920 року хлібороби сіл Легедзиного, Вишнополя, Тальянок, Косенівки, Зеленькова, Кам’янечого повстали проти більшовицького терору і грабежів. Вони визволили села від ненаситних продармійців та комнезамів і взяли владу у свої руки. В цей час в Умані перебували частини Червоної армії, кинуті на знищення «націоналістичних банд» та «петлюрівщини». Розправитися з повсталими доручили «летючим» загонам котовців. Для нападу на повстанкоми ті обрали 10 листопада, престольне храмове свято. «Поки куркулі молитимуться з попами, — зловтішалися, — «червоний півень» погуляє по їхніх хатах. А потім візьмемо їх голими руками...»
Першими про намір котовців дізналися у Легедзиному. Щоб перешкодити ворожій кінноті зненацька наскочити на село, повстанці зібрали з усіх обійсть борони. Як колись їх прадіди-козаки боронилися зчепленими докупи возами, так їх нащадки-землероби взяли до рук залізні борони. Хліборобський реманент вони виставили в кілька рядів у полі й на шляхах.
...Бій з головорізами-котовцями був недовгим, але затятим. Зайди, з палаючими віхтями соломи, з гиканням і свистом, скакали верхи на конях і підпалювали хати. Не зупинив їх навіть піднятий у руці хрест старого священика, котрий благав не нищити село і людей...
Селяни, хто мав зброю, чинили ворогу відчайдушну відсіч. Однак сили були нерівними. Після закінчення бою в полі, біля борін, на згарищах хат і клунь, на вулицях сіл, знайшли порубаними і вбитими більше ста хліборобів. Згодом не одну сотню господарів-повстанців, котрі на повен зріст піднялися проти московської комуни та її загарбницької політики, більшовицька влада відправила до Сибіру...
— У масштабах України Легедзинське повстання може здатися невеликим епізодом, — продовжує Владислав Чабанюк, — однак саме з таких подій складається велика історія боротьби українців за свою незалежність. Виступ селян у моєму рідному селі перегукується із запеклою, нещадною борнею лицарів УНР, козаків і гайдамаків Холодного Яру, на чорному прапорі яких сяяло головне гасло їх життя: «Воля України або смерть!». І тому, — наголошує краєзнавець, — коли нині хтось говорить, що суверенітет нашої держави впав нам з неба, я це сприймаю негативно. Незалежність України насправді виборювалася дуже тяжко і через кров.
— Мене надзвичайно схвилювала історія вибуху гніву і спротиву простих гречкосіїв, — прилучається до розмови автор пам’ятника, черкаський художник Микола Теліженко. — Тоді селяни піднялися не тільки проти сваволі чужинців, грабіжницької «продразвйорстки». Вони грудьми стали на захист батьківської землі, волі, свого світогляду і звичаїв, споконвічного хліборобського способу життя. Ось чому, — підкреслив митець, — працюючи над монументом, я та мій помічник, художник із села Моринців Юрій Олійник, говорили до своїх героїчних і незламних дідів-прадідів національними знаками-символами. Пам’ятник дивиться стелами-рушниками на чотири сторони світу. Зображене на рушниках дерево життя символізує незнищенність нашої нації, її космічну гармонію, потужний, нестримний поступ у прийдешнє.
На монументі за мотивами творчості Данила Нарбута викарбовано чотири найзначущіші етапи української історії: Трипілля, княжа доба, козаччина, національно-визвольні змагання ХХ століття. Зверху — сварга, трипільський знак вічного руху. Внизу прикріплено легендарні легедзинські борони, зубці яких завжди будуть гострими проти тих, хто посягне на національні святині.
Відкриття пам’ятника, присвяченого 90-річчю антибільшовицького повстання у Легедзиному, відбулося напрочуд хвилююче і щиро. Стояли в почесній варті сповнені гордості козацькі джури. Співали старовинних пісень кобзарі Тарас Силенко та Михайло Коваль. Били у тулумбаси члени відомого мистецького гурту «Гуляйгород». До них прилучився керівник гурту «Тартак» Сашко Положинський, казкар Сашко Лірник (Олександр Власюк). Виступали письменники Василь Шкляр та Роман Коваль, інші гості.
— Тепер я планую, — поділився своїми задумами невтомний Владислав Чабанюк, — після завершення роботи над фільмом «Чорний козак» зняти стрічку про Легедзинське повстання 1920 року. Щоб ще раз утвердити момент історичної справедливості. Щоб у сьогоднішніх праправнуків повстанців, у нового покоління українців міцніло почуття національної свідомості, гідності і самоповаги.
Черкаська область.
