Минулої середи у Верховній Раді відбулися парламентські слухання «Про стан промислової безпеки та охорони праці», які зініціював Комітет з питань соціальної політики та праці. Дискусія у сесійній залі, на жаль, засвідчила, що умови, а отож і безпека праці у багатьох сферах економіки перебувають на дуже низькому рівні. Хоча від цього залежить не лише працездатність і продуктивність, а й здоров’я чи навіть життя людей праці.

Микола ТОМЕНКО, заступник Голови Верховної Ради:

— Загальновідомо, що людина, її життя і здоров’я, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю, кожний має право на належні, безпечні та здорові умови праці. Отож держава зобов’язана забезпечити всім працюючим захист здоров’я, життя у процесі трудової діяльності.

Загальні принципи державної політики в галузі охорони праці, які визначені законодавством України, спрямовані на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, адаптацію трудових процесів до спроможності працівника з урахуванням стану його здоров’я і психологічного стану, що узгоджується з принципами захисту здоров’я працівників, які визначено у конвенціях Міжнародної Організації Праці (МОП), директивах Європейського Союзу. Отож метою слухань було оцінити реальний стан охорони праці в Україні, системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у трудовому процесі.

Олександр ХОХОТВА, голова Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду:

— Співвідношення кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком до кількості випадків травмування на виробництві порівняно з 1992 роком збільшилося з 21 до 55. На сьогодні в Україні кожний 18-й випадок травмування зі смертельним наслідком, що не відповідає існуючим у світі закономірностям. За оцінками МОП, середній показник такого співвідношення у світі становить один смертельний випадок на 763 травмованих. Значна кількість випадків травмування працівників на виробництві з легким та середнім ступенем тяжкості просто приховується роботодавцями від розслідування, а відповідно і не обліковується.

Масове приховування випадків травмування працівників на виробництві або переведення їх в категорію «не пов’язаних з виробництвом» звільняє роботодавця від проведення ефективних профілактичних заходів на підприємстві, а Фонд соціального страхування — від необхідних компенсацій заподіяної шкоди життю і здоров’ю потерпілих. Сотні тисяч травмованих і понад тисячу сімей загиблих на виробництві щорічно залишаються незахищеними від наслідків нещасних випадків, що призводить до зростання соціального напруження в суспільстві.

В Україні найбільш травмонебезпечні галузі — це вугільна, соціально-культурна сфера, агропромисловий комплекс та машинобудування. Високим залишається і рівень професійної захворюваності. Кількість виявлених вперше професійних захворювань становить близько 7 тисяч на рік. Майже 17 тисяч громадян щорічно стають інвалідами внаслідок трудового каліцтва. Кожен четвертий працює в умовах дії шкідливих виробничих чинників, рівні яких перевищують гранично допустимі.

Олег ШЕВЧУК (на знімку), перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці:

— Незважаючи на наявність серйозної нормативно-правової бази, слід визнати, що вона є недосконалою і не вирішує питання, що виникають з розвитком нових економічних взаємовідносин.

Низький рівень життя та загроза залишитися без роботи змушують людей працювати в умовах підвищеного ризику. В Україні рівень виробничого травматизму, особливо з важкими наслідками та смертністю, значно перевищує відповідний середній показник в європейських країнах. Потенційну загрозу для працюючих створюють зношені на 50—70 (а інколи і більше) відсотків основні виробничі фонди. Щодня травмується понад 60 працівників, з них троє зі смертельними наслідками. Три з чотирьох виробничих травм стаються з втратою працездатності, а кожна друга спричиняє втрату працездатності більш як на 50 відсотків.

За роки незалежності в Україні не проводилося глибокого комплексного вивчення стану дотримання прав людини у сфері охорони праці. Крім цього, наявна система управління в сфері охорони праці не здатна оперативно та гнучко реагувати на швидкі зміни виробничо-економічних умов, особливо під час світової фінансово-економічної кризи.

Отже, є невідкладна потреба вдосконалення законодавчої нормативно-правової бази з охорони праці, гармонізації її з європейським законодавством і вимогами Конвенції міжнародної організації праці та з урахуванням реалій ринкової економіки і лібералізації соціально-трудових відносин. Згідно із Законом України «Про охорону праці» саме роботодавець несе повну відповідальність за створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємстві, та має забезпечити належне фінансування заходів з їх поліпшення.

Сергій РИЖЕНКО, перший заступник міністра охорони здоров’я, головний державний санітарний лікар України:

— Останніми роками відмічалась стійка тенденція погіршення умов праці на підприємствах. Наш молодий бізнес часто створює капітали, нехтуючи здоров’ям працівників. Навіть у післявоєнні 50-ті роки показники були не такі песимістичні.

У державі тільки третина промислових об’єктів відповідає вимогам санітарного законодавства. До цього призводить використання застарілих технологій, обладнання, машин і механізмів, які не відповідають не лише санітарним, а будь-яким нормам. Найгірші умови праці у вугільній, металургійній та хімічній галузях промисловості. В умовах перевищення гранично допустимих рівнів шуму працює 700 тисяч осіб. Несприятливий мікроклімат у 410 тисяч. У концентрації шкідливих хімічних речовин — майже 400 тисяч. У тяжких умовах праці — 350 тисяч.

У шкідливих умовах працюють 300 тисяч жінок. Тільки у 2009 році зареєстровано 6 тисяч професійних захворювань. Але кількість виявлених професійних захворювань не відображає реальну картину. За останні 15 років в Україні практично зруйнована система медико-санітарної допомоги працюючому населенню. Заради зарплатні ті, хто працюють, приховують захворювання і часто закінчують свій трудовий шлях інвалідами. А повноцінний контроль з боку адміністрації та профспілок сьогодні відсутні на належному рівні. Б’ють на сполох, коли треба виплачувати регрес. Неефективна і чинна на сьогодні система відповідальності роботодавця за порушення норм і правил охорони праці. Абсолютно випадають з поля зору, так звані, сезонні працівники, які долучаються до робіт з агрохімікатами у сільській місцевості.

Микола КРАВЧЕНКО, народний депутат України від Комуністичної партії:

— Травматизм на виробництві в Україні чимось нагадує ситуацію зі СНІДом і туберкульозом. Стараються про постраждалих якомога менше говорити. Причини трагедії галузевими відомствами і міністерствами всебічно не аналізуються, не узагальнюються. У дні державних траурів згадуємо про це, але після них, на жаль, все зводиться чи то до непередбачуваних наслідків, чи то до некерованих стихійних процесів, а там, де вони справді трапилися, як правило, шукають стрілочника.

Як наслідок, рівень виробничого травматизму стабільно залишається у декілька разів вищий, ніж в економічно розвинутих країнах. В Україні рівень ризику загибелі та травматизму робітника на виробництві вищий порівняно з Німеччиною удвічі, з Японією — втричі. Ці факти дають змогу говорити про те, що проблема безпеки трудящих на виробництві вийшла в Україні на національний рівень і розв’язати її можна лише спільними зусиллями.

Людмила АЛАДИШЕВА, директор Інституту профілактичної медицини:

— Чому система профвідбору не працює ефективно на даному етапі? На це є три основні причини. Перша — недосконалість нормативно-правової бази. В Україні відсутні нормативно-правові документи, які регламентують порядок і організацію проведення психофізіологічної експертизи. Нема критеріїв професійної психофізіологічної придатності, немає вимог до кваліфікаційних характеристик лікаря-психофізіолога, апаратно-програмових комплексів для психофізіологічних досліджень.

Друга причина — це недостатній контроль з боку органів санепідслужби, Держгірпрофнагляду за якістю проведення медичних оглядів і невиконання медичних заходів з охорони праці в питаннях психофізіологічної експертизи.

Третя причина — відсутність системного підходу при обгрунтуванні розробки і реалізації комплексу організаційних, науково-методичних, кадрових і матеріально-технічних заходів. Для впровадження системи професійного відбору на державному рівні необхідно, по-перше, внести корективи в документи МОЗ і визначити Міністерство охорони здоров’я як центральну керівну ланку системи професійного психофізіологічного відбору, рекомендувати Кабінету Міністрів прийняти постанову про порядок організації та проведення психофізіологічної експертизи працівників для виконання робіт підвищеної безпеки та тих, хто потребує професійного добору. По-друге, організувати підготовку лікарів-психофізіологів на базі вищих медичних закладів післядипломної освіти лікарів.

Віктор ТУРМАНОВ, народний депутат України від Партії регіонів:

— Сьогодні в Україні 159 діючих шахт, із них 90 відсотків є небезпечними за газом, 60 — небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45 — за газодинамічними явищами і 25 відсотків — за самозайманням вугілля. Середня глибина розробки вугільних пластів становить 730 метрів, а на 35 шахтах ведуться на глибині тисячі й більше метрів. Температура гірничих порід на цих глибинах перевищує 45 градусів. Ось у таких умовах працюють сьогодні шахтарі України. Сьогодні і моральне, і технічне старіння шахтного фонду досягли критичного рівня. Понад 70 відсотків підйомних машин і механізмів відпрацювали свій термін експлуатації. Тому питання безпеки та охорони праці вугільної галузі залишаються сьогодні на дуже високому рівні.

З 2005-го по 2009 рік у галузі травмовано 35 тисяч чоловік, із них 917 смертельно. У 2009 році на шахтах було травмовано 5 тисяч 207 працівників, із них 151 смертельно. Цього року вже отримали травми 4 тисячі 824 працівники, у тому числі 74 травмовано смертельно. За рівнем смертельного травматизму на українських шахтах нас випереджає лише Китай, де гине сім тисяч шахтарів, але видобуток вугілля становить мільярд тонн на рік. А в Україні річний видобуток — 72 мільйони тонн. При розслідуванні аварій на шахтах — здебільшого це майже 85—90 відсотків — комісії роблять висновки, традиційно вважаючи основними причинами того, що сталося, так званий людський чинник. Але треба визнати, що постраждалі, загиблі від нещасних випадків на виробництві є заручниками технічного стану і устаткування робочих місць, забезпечення засобами індивідуального, колективного захисту.

Михайло ВОЛИНЕЦЬ, народний депутат України від Блоку Юлії Тимошенко:

— Коли подивишся, в якому вигляді шахтарі спускаються в шахти, в якому одязі, то згадується Друга світова війна, коли полонені йшли по вулицях чи їх вели. Ось у такому одязі найчастіше ходять шахтарі. І це найперше свідчення того, яке ставлення у нас до забезпечення індивідуальними засобами охорони праці працівників.

В Україні є кілька тисяч копанок і нелегальних шахт. Є такі сімейні шахти, викопані в городах людей, в підвалах, де діти спускаються на глибину 20 метрів і більше, де старі люди спускаються для того, щоб видобувати вугілля. Але у тому разі, коли гинуть люди на таких шахтах, ці випадки не беруться до обліку Держгірпромнаглядом, і коли відомо стає чи лікарю, чи міліціонеру, то фіксують, що людина вмерла сама — йшла, впала, вдарилась головою або заболіло серце і людина втратила життя. Чому такі випадки не обліковуються, не аналізуються, не попереджаються? І чому такі випадки не беруться також до обліку державними службами статистики? Тому що там корупція, там зловживання.

Сергій ТЕСЛЕНКО, голова об’єднання профспілок Харківської області:

— Органи державного нагляду за охороною праці не можуть сьогодні охопити наглядові функції більшості підприємств. Звідси і низька ефективність такого нагляду, особливо за підприємствами середнього і малого бізнесу. Відсторонення профспілок від контролю за окремими напрямами охорони праці, позбавлення їх частини функцій державних органів наглядів, очевидно, негативно позначилося на загальному стані охорони праці на підприємствах України.

Висновок один: необхідно розширити роль профспілок у громадському контролі за охороною праці. Профспілкам треба повернути частину функцій державного нагляду за охороною праці. Поза сумнівом, підготовлений громадський інспектор комісії профкому з охорони праці зможе гідно контролювати на підприємстві проведення навчання, інструктажів з охорони праці. Забезпеченість працівників спеціальним одягом, взуттям, іншими засобами індивідуального захисту. Виконання комплексного плану поліпшення гігієни праці та виробничого середовища в кожному конкретному виробничому цеху підприємства.

Борис ГРЯДУЩИЙ, генеральний директор Донецького науково-дослідного гірничого інституту:

— Успішна робота підприємств вугільної промисловості в далекі часи, коли вона видобувала 216, 200, 215 і т. д. мільйонів тонн вугілля на рік, — утричі більше, ніж сьогодні, пояснювалася тим, що на кожен негативний прояв природи ми відповідали науковими розробками і спеціальними заходами. Сьогодні багато втрачено. Але галузева наука ще може багато зробити, їй лише треба зовсім небагато допомогти. За останні роки працівники галузевої науки випустили десятки нормативних документів, основаних на дослідженнях технологічних процесів, що дають змогу звести до мінімуму аварійні ситуації. Найважливішим із них є положення про складання планів попередження аварії.

Але введення планів попередження аварій потребує не лише докорінної зміни психології від керівників галузі до безпосередніх виконавців, а й удосконалення підходів державних органів до цього важливого питання. І насамперед використання величезного потенціалу, створених за останні роки технологій, гірничої техніки нового покоління і особливо систем управління і контролю технологічними процесами, які дають можливість сьогодні попередити небезпечні ситуації та травмування людей.

Микола БАРСЬКИЙ, голова Федерації морських професійних спілок України:

— За підсумками 9 місяців 2010 року виробничий травматизм в морських портах та судноплавних компаніях зріс, але незначно, та статистика доводить, що стан безпеки праці на підприємствах галузі залишає бажати кращого.

Головною проблемою безпеки праці та охорони праці на підприємствах галузі, портах України та судноплавних компаній є відсутність сучасних нормативно-правових актів, які регламентують безпеку та охорону праці на вказаних підприємствах. Сьогодні підприємства галузі вимушені користуватись правилами безпеки праці на морських портах 1987 року ще колишнього СРСР, правилами техніки безпеки та виробничої санітарії на промислових підприємствах Міністерства морського флоту 1975 року, правилами техніки безпеки на судах морського флоту 1987 року. Норми безоплатної видачі спецодягу, взуття, засобів індивідуального захисту ще з радянських часів, які вже не тільки не відповідають реаліям сьогодення, а й суперечать нормам чинного законодавства.

Тому пропонується розробити та прийняти сучасні нормативні акти з питань охорони праці морської галузі, та визначити Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві відповідальним за їх розробку разом з відповідними міністерствами.

Підготувала Юліана ШЕВЧУК.