Нашого читача не полишає інтерес до тем, на які радянська цензура накладала табу. Це стосується й історії літератури. Імена українських письменників ХХ століття добре знані й у нас, і за кордоном. А от їхні долі часто й досі — таємниця за сімома печатками. Бо письменницькі життєписи добряче «прасувалися» цензорами і ставали нудними та малоцікавими.
Класики «без краваток» — тема не тільки маловідома, а й вельми продуктивна, бо дає змогу зазирнути за лаштунки письменницького життя, показати зовсім іншу, незвичну панораму літературного процесу в Україні, виявити його «непарадний» бік і таємні пружини.
Саме це поставили собі за мету Станіслав Цалик та Пилип Селігей — автори книжки «Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури», яка щойно вийшла друком у науково-популярній серії «Невідома Україна» (видавництво «Наш час»). На сторінках книжки, написаної в жанрі історико-документального розслідування, йдеться про маловідомі епізоди з життя М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського, П. Тичини, У. Самчука, Остапа Вишні, О. Гончара, І. Кочерги, О. Кундзіча й О. Корнійчука. Кожному з них присвячено окремий розділ.
Згадані персоналії об’єднує одне: всі вони мешкали в будинку письменників Роліт (Київ, вул. Б. Хмельницького, 68) — легендарній оселі, де в різні часи проживали загалом понад 130 майстрів пера. Нині це унікальний в Україні (а може, й у світі) будинок, на фасаді якого встановлено 27 меморіальних дощок. Роліт — наче наскрізний персонаж нової книжки: навколо нього зосереджуються всі імена й сюжетні лінії.
Чимало років С. Цалик і П. Селігей спілкувалися з родичами письменників, колишніми й нинішніми мешканцями Роліту, знаходили рідкісні документи в державних і приватних архівах. Нагромадили великий і майже невідомий досі фактичний матеріал: біографічні дані й документи, щоденникові записи й листи, неопубліковані світлини. Усе найцікавіше викладено на сторінках нового видання. Йдеться про речі майже сенсаційні.
Приміром, про те, що замість публіциста Я. Галана жертвою вбивства мав стати М. Рильський, тодішній голова Спілки письменників України — саме він розроблявся радянськими спецслужбами на роль жертви. І лише певний збіг обставин змінив «адресата» фатальної кулі.
Або, приміром, про те, що П. Тичина, ще на початку 1920-х написавши антиутопію «Прометей», розшифрував оте «світле майбутнє», до якого силоміць пхали більшовики. Це відкриття зроблено Тичиною на чверть століття раніше за англійця Дж. Орвелла, автора відомого роману-антиутопії «1984». Між іншим, хрестоматійну поезію «Партія веде» Павло Григорович написав як дитячий віршик, що його — знову-таки збіг обставин! — кремлівські ідеологи «розкрутили» як взірець поетичної публіцистики...
Читач дізнається й про ту ціну, яку заплатив М. Бажан за свої державні посади, лауреатства, звання, членство в ЦК тощо. Відмова від висунення на престижну Нобелівську премію — не найважчий крок у його житті. Адже багато років поет носив у душі вину — зрадив свого найближчого друга Ю. Яновського. Вже на порозі смерті Бажан покаявся — і то чи не єдиний випадок серед наших літераторів ХХ століття.
Ю. Яновський, як доводять С. Цалик і П. Селігей, помер зовсім не від інфаркту, як вважається, причина була інша. І телефонної його розмови зі Сталіним теж не було, все це вигадки... Та й не лише це.
Немає сумніву, що «Таємниці письменницьких шухляд» залюбки читатимуть не тільки шанувальники української літератури, а й усі, хто цікавиться драматичними перипетіями минулого століття.
