Леонід КАДЕНЮК: Я подивився в ілюмінатор на Землю і вимовив: «Тепер бачу, що вона кругла!»

— На початку космічної ери космічна діяльність будь-якої держави насамперед мала політичне значення, а відтак — наукове й економічне. Адже підкорення космосу підкреслювало її могутність. Пам’ятаєте, як Микита Хрущов цим козиряв: перші запускаємо, перші літаємо... Мій політ також мав політичне значення для іміджу молодої держави Україна як космічної держави. Під час зустрічей з українською діаспорою за кордоном, зокрема, в США, мені казали: «Раніше ми соромилися признаватися, що ми українці, а після вашого польоту з гордістю заявляємо про це».

Але космічна галузь — це в першу чергу високі технології. Результати космічних експериментів використовуються не лише вченими тих держав, які їх здійснювали, а й світовою наукою загалом. Скажімо, рослини, експерименти над якими я проводив, були доставлені на Землю і потім досліджені задля створення нових технологій вирощування їх на Землі, що має економічне значення. Після польоту рослини були поділені між американськими та українськими вченими, частину привезли в Київ, і їх досліджували впродовж ще двох років. Потім науковці обмінялися результатами. Щодо наукового значення моїх експериментів у космосі, то це окрема велика тема.

— Стосовно цього питання можна довго вести мову. В світі космічними технологіями займаються близько 140 країн і лише п’ять-шість, у тому числі й наша, мають повний цикл виробництва космічної техніки, тобто від проектування до виробництва та експлуатації. Слід сказати, що наша космічна галузь існує майже в автономному режимі — нібито це державна структура, але водночас держава виділяє надто мало коштів на виконання космічних програм, через що в сенсі створення чогось нового ми практично тупцюємо на місці, використовуючи напрацьоване ще в радянські часи. Наприклад, у цьому році на виконання Державної програми в держбюджеті було передбачено всього 180 мільйонів гривень, а виділено поки що лише 60. Нині в Україні діє Національна космічна програма, розрахована на п’ять років. Вона вже четверта й триватиме з 2007 по 2012 рік. Проблем багато. Одна з основних — це кадрова. Зараз середній вік працівників у космічній сфері — 52 роки, тоді як Національне космічне агентство України включає в себе понад 30 підприємств, наукових установ, конструкторських бюро, військових підрозділів. Рентабельність космічних програм досить висока, але ті, хто приймає рішення про фінансування, не беруть це до уваги. В США на космічні програми цьогоріч виділено близько 17 мільярдів доларів. Американці кажуть, що на одному доларі, вкладеному в космос, заробляють 14 доларів прибутку. Бо це передусім супутники зв’язку, телебачення, метеорології, пошук корисних копалин, розробка нових технологій, які використовуються ще й поза космічною галуззю. Нещодавно Президент України побував у Дніпропетровську, сказав багато хороших слів, пообіцяв приділяти більшу увагу космічній галузі, й хотілося б, щоб його побажання і обіцянки втілилися в життя.

— Думаю, так. Уже тепер є необхідність у космічних польотах українців. Наші науковці запропонували більш як 200 експериментів для Міжнародної космічної станції, пов’язаних із біологією, дослідженням Сонця і Землі, та інших. І хотілося б, щоб ці експерименти виконували українські космонавти. Слід сказати, що зараз уже є домовленість між урядами України й Російської Федерації щодо польоту українського космонавта на російський сегмент Міжнародної космічної станції. Тому, можливо, недовго доведеться чекати польоту в космос другого українського космонавта. Та й самому хочеться ще раз полетіти. Але вже після нього. Адже після космічного польоту виникло багато питань, на які знайти відповідь можна лише на земній орбіті. Крім того, хотілося б виконати якусь роботу у відкритому космосі.

— Спектр моєї діяльності досить широкий: я є членом колегії Національного космічного агентства України, радником генерального директора НКАУ, почесним професором декількох вузів держави, віце-президентом аерокосмічного об’єднання України. Співпрацюю і з ученими Національної академії наук України. Мене запрошують на зустрічі у вузи, школи, військові організації, на підприємства, в сільські клуби. У 2009 році вийшла з друку моя книга «Місія — Космос», зараз її переклав російською мовою, дещо розширивши. Але хотілося б, щоб мої знання і досвід в авіаційній і космічній галузях, у яких я є фахівцем в однаковій мірі, використовувалися державою в повній мірі.

— На жаль, ні, але в мене є надія і постійне бажання з ним зустрітися і обговорити багато питань. Звичайно, хотілося б у нього працювати радником із питань авіації, космосу та високих технологій, бо, вважаю, що президент космічної та авіаційної держави повинен мати радника з таких питань. Проблем багато як в українській авіації, так і в космонавтиці. До речі, катастрофа літака польського президента є хрестоматійним прикладом, як не треба готовити й особливо виконувати такі польоти. Я працював радником Л. Кучми. Мені вже давно обіцяли зустріч із Віктором Федоровичем, але розумію, що він людина надто зайнята.

— Космічний політ дав мені змогу краще зрозуміти, наскільки недосконале людське суспільство. Але, працюючи народним депутатом, ще більше в цьому переконався. І наскільки недосконалі закони, за якими живемо, особливо з огляду на те, як вони виконуються. Після повернення з космосу і, мабуть, назавжди виконую і виконуватиму обов’язки народного депутата України. До мене по допомогу звертаються громадяни не лише з мого колишнього 205-го округу на Буковині, а й з усієї України. Слід сказати, що політика мені цікава, як і космос, адже мені не байдуже те, що відбувається в моїй державі. Я позапартійний, але в наступних парламентських виборах планую взяти участь. Сподіваюся, на той час повернуться до мажоритарної виборчої системи, або з політичною партією, яка найближча мені по духу.

— Я майже 30 років літав на літаках-винищувачах, працював льотчиком-випробувачем, літав десь на 60 типах і модифікаціях літаків різного призначення —майже на всьому, що було в СРСР. Але тоді мені ніколи не снилися польоти. Зате вже після космічного польоту часто сниться, що лечу на МіГ-25 або виконую фігури вищого пілотажу на Су-27 чи МіГ-29, або стартую в «Шаттлі»...

— Було страшно цікаво, а не страшно від того, що щось може трапитися. Я довгі роки працював льотчиком-випробувачем, тому психологічно був підготовлений до сприйняття подібних ситуацій. Але, беручи участь у створенні та льотних випробуваннях складних авіаційних і космічних систем та знаючи досконало цю техніку, від якої в будь яку мить можна очікувати неприємності, я усвідомлював ступінь небезпеки, яка очікує наш екіпаж під час польоту й особливо старту в космос. Через що психологічна напруга була надто великою.

— Біля мене в невагомості «плавав» командир екіпажу Кевін Крігел, і найпершими моїми словами, які мимоволі вирвалися з моїх вуст від враження побаченої Землі в ілюмінаторі, були: «Кевін, тепер я бачу, що вона кругла». Для мене весь космічний політ був суцільним експериментом, причому і над самим собою як біологічною істотою. Було цікаво, що відбувається з організмом людини, коли вона потрапляє в стан невагомості. Те, що відбувалося всередині організму, всі відчуття, не міг пояснити. Їх, абсолютно нових, було надто багато, в основному негативних. Виникало багато питань, але тих знань, яких мені не вистачало, на жаль, ще немає і на Землі. Адже, за висловленнями вчених, які займаються космічною медициною, наука сьогодні перебуває лише на початку розуміння того, що відбувається з людським організмом, коли він потрапляє в невагомість.

— Ні. Все-таки відбір був надто суворий. Нашу групу — дев’ять чоловік шостого набору Центру підготовки космонавтів СРСР — відібрали з декількох тисяч льотчиків-винищувачів. Зараз підтримую фізичну форму, бігаю по 10 кілометрів три-чотири рази на тиждень. І сьогодні пробіг. Одного разу менш як за дві години без будь-яких проблем пробіг 20 кілометрів.

— Наука не дає відповіді, звідки все взялося. Американський астронавт Джон Гленн, котрий у віці 77 років удруге полетів у космос, сказав: «Коли дивлюся в ілюмінатор і бачу створене, після цього не вірити в Бога неможливо». Космічний політ значно наблизив мене до розуміння того, що існування всього пов’язане з Вищим Розумом. Земля настільки гарна й тендітна, що виникає питання: «Самі по собі така чудова планета і життя та цивілізація на ній не могли з’явитися». І на такій гарній планеті має бути й гарне життя. Там особливо гостро розумієш, як неправильно живе людське суспільство, безглуздість витрачань людством трильйонів доларів на рік на створення різних страшних видів озброєння. Біологічне життя на Землі існує завдяки взаємодії молекул білка й нуклеїнових кислот. Алгоритм цієї взаємодії надто складний. Учені досі не знають, як він з’явився і як функціонує. Сам по собі цей алгоритм не міг з’явитися. Єдиний логічний висновок, який напрошується: без стороннього розуму тут не обійшлося. На Землі ми звикли до двомірного чи тримірного простору. Але геометрична сутність космічного простору зовсім інша — багатомірна. Дивлячись у глибини космічного простору, його я таким і сприймав. І коли людина навчиться користуватися багатомірними просторовими системами, зможе зовсім по-іншому рухатися у Всесвіті, з іншими швидкостями. Можливо, і переходити з одного часового виміру в інший. І навіть «машина часу» в космосі вже не буде фантастикою... Треба створювати нові космічні апарати з принципово новими двигунами, не на реактивній силі, які мають обмежені можливості, а використовуючи природні сили і джерела енергії — гравітаційні та електромагнітні, які домінують у Всесвіті і є в ньому скрізь. Їх не треба накопичувати на борту літального апарата, а просто навчитися  використовувати. На мій погляд, людина ще не навчилася використовувати вище згадані природні сили саме з причини простоти й універсальності законів, за якими вони існують і які для нас поки є таємницею. Адже все геніальне — просте. Коли спостерігаю за польотами птахів (знаючи аеродинаміку літальних апаратів), складається враження, що в них свої «взаємовідносини» з гравітаційною силою. Можливо, птахи вміють використовувати гравітацію, боротися з нею, але нам про це, на жаль, не можуть розказати.