В Україні склалася парадоксальна ситуація. Суди беруть участь у рейдерських атаках на профспілки. До того ж в деяких випадках вони приймають не просто сторону рейдера, а є флагманом цієї атаки. Сценарій готувався, розроблявся і втілювався більше року. Хвиля відкритих наступів на Федерацію профспілок та її членські організації минулої осені прокотилася всією територією України. Але після ліквідації загрози рейдери вдалися до нової стратегії, в якій замовники і виконавці знову використовують судову систему в Україні. Про схеми рейдерських атак проти Федерації профспілок України, про методи боротьби з ними і контрзаходи в розмові з головою Федерації профспілок України Василем ХАРОЮ (на знімку).

— Василю Георгійовичу, другий рік триває атака на Федерацію профспілок України, десятки позовів у різні інстанції, сотні судових розглядів. Фактично йде війна. Невже все це тільки заради санаторіїв та курортних оздоровниць? Усе заради майна?

— Федерація профспілок України об’єднує близько 9 мільйонів людей. Це потужна розвинена структура, в якій, вибачте за тавтологію, все структуровано, організовано і дієвість якої перевірена роками. Це і серйозний політичний та електоральний ресурс. Звичайно, це і майно. Крім того, профспілки мають свої приміщення і території. За радянських часів профспілки порівнювали с четвертою владою. На сьогоднішній день вони не втратили своєї значимості.

Тому атака кулуарна, підкилимна, нецивілізована проти нас велася на всіх рівнях. Це справді війна. Певні сили, отримавши «політичний дах», вирішили, що можуть на свій власний розсуд, наперекір закону і здоровому глузду «робити погоду» в країні. У схему, якою інакше як рейдерською атакою не назвеш, крім рядових виконавців, було втягнуто представників суддівського корпусу і правоохоронних органів, на певних рівнях навіть підключалося Міністерство юстиції України.

Усі судові справи, які було ініційовано проти нас, мали єдину спільну мету — усунення керівництва Федерації профспілок та її членських організацій від виконання ними статутної діяльності. Іншими словами, виконавці ставили за мету розвалити організацію, замовники — ліквідувати суб’єкта, який аргументовано і відкрито критикував владу. А знаряддям у цій боротьбі став суддівський корпус.

Вдумайтеся, з літа 2008 року, коли проти наших членських організацій була ініційована перша справа, до сьогоднішнього дня у судах на розгляді перебуває вже 125 позовів. Апофеозом усіх цих дій, за задумом замовників, повинна стати, що взагалі є абсурдом, заборона діяльності ФПУ.

— Яка основна мотивація цих позовів. До вас висуваються якісь обґрунтовані претензії стосовно статутної діяльності, соціальної допомоги? У чому вас звинувачують?

— Ні в чому. Мова не йде про звинувачення. Мова йде про втілення певної технології. Її суть у тому, що профспілкових лідерів, керівників обласних організацій почали «вибирати» суди. Перші позови наші юристи взагалі розцінили як своєрідний жарт.

Наприкінці позаминулого року в різних судах обласного, а то й районного підпорядкування почали з’являтися позови громадян України, які, як з’ясувалося згодом, навіть не були членами профспілок. Ці громадяни скаржилися, що в кінцевому протоколі якогось умовного засідання профспілки з умовного питання їхній голос не було враховано. Тобто, наприклад, хтось голосував не так як усі, а цього в протоколі немає. І вони просили в судовому порядку відновити своє право.

— Справді, видається жартом... Хіба суди мають до цього якийсь стосунок?

— Не мають. По-перше, є статут профспілки, який передбачає порядок внутрішньої статутної діяльності, і ця діяльність в жодному разі не може бути об’єктом ні одного судового позову. По-друге, і Конституція України, і закон про профспілки, і як мінімум дві міжнародні конвенції, якими ми керуємося у своїй діяльності (це 87-ма і 98-ма), не дозволяють судовим органам втручатися у профспілкові відносини. Оскільки, згідно з цими документами, профспілки є незалежними від органів державної влади, і органи державної влади не мають права втручатися в нашу статутну діяльність, в тому числі і суди. Ми повідомили про це суди, але вони знехтували нашими зверненнями і почали розгляди справи по суті.

— А в чому суть цієї технології?

— Рейдерами була використана багатоходова комбінація. Першим кроком стало подання цих позовів до суду і прийняття судами відповідних рішень. Мені, людині, яка родом із Донецька, надзвичайно прикро, що пальмова гілка першості на ниві суддівського рейдерства належить судді Ворошиловського району районного суду міста Донецька Міщенко. Цей суддя 14 липня 2008 року виніс незаконне рішення щодо забезпечення позову навіть за відсутності в судді цивільної справи. А 25 жовтня на запит Федерації той-таки Міщенко, але вже як виконуючий обов’язки голови суду, відповів нам, що за період з 2007 року по 25 жовтня нинішнього у виробництві суду справ щодо позовів стосовно Федерації не було. Хоча, ще раз повторюю, 14 липня «таємно» такий позов було розглянуто.

Ще один приклад. У Кіровському районному суді Дніпропетровська суддя 

В. Мельник отримує десять абсолютно ідентичних позовів від громадян, які проживають в різних районах Дніпропетровська, і навіть, вдумайтеся, в різних населених пунктах області. Цей суддя розглядає всі справи разом під час одного засідання, без попереднього сповіщення відповідачів, навіть без виклику їх до суду.

— Усі ці позови задовольнялися?

— Ні, не задовольнялися. Але не тому, що ці позови не підлягали розгляду в суді, а нібито по суті справи. Як з’ясувалося згодом, бомба була закладена в мотивувальній частині. Суд, розглядаючи справу по суті, записував, що була проведена така-то конференція, вона вирішила те і те... Тобто відбувалося узаконення конференції, якої насправді не було.

Таким чином суд на неіснуючій конференції «вибирав» неіснуюче керівництво галузевої профспілки.

Другим кроком стали дії рейдерів у суді. «Позивачі» у своїх позовах всі як один зазначали, що не можуть надати жодних протоколів і жодних позовних документів для обґрунтування своїх вимог, оскільки відповідач, тобто ми, їх йому не надає. Тож просять суд отримати у нас ці документи. Крім того, позивач просить розглядати справу без його участі. Тобто ми цього позивача ніколи не бачили і не побачимо, і навіть не зможемо встановити, чи є він членом профспілки, до якої позивається.

Унаслідок цих дій суд отримує наші статутні документи, відмовляє позивачу й узаконює неіснуючу звітно-виборну конференцію на основі фіктивного протоколу.

Заключним актом цієї багатоходової комбінації стають позови двох фізичних осіб: одного в Полтавський суд (М. Мацьопа), іншого в Окружний адміністративний суд міста Києва (О. Щурик). Перший бачить себе заступником голови Федерації профспілок України, другий — головою. І вже в судах, завдяки наполегливості наших юристів, «випливають» 133 фіктивні протоколи про звітно-виборні конференції та їхні рішення.

— За всіма цими позовами проглядалось чиєсь конкретне замовлення?

— Наші юристи проаналізували всі позови, які було направлено в різні суди по всіх областях України. По-перше. Усі вони мають ідентичний текст, змінено тільки прізвища позивачів, і це незважаючи на те, що, вдумайтеся, вони є особами, які начебто належать до різних галузевих профспілок і проживають у різних областях.

По-друге. У всіх випадках позивачі просили суд витребувати у наших профспілкових організацій печатки та оригінали статутних документів. Ця вимога не лише практично паралізує роботу будь-якої установи, а й ставить під загрозу легітимність її існування.

По-третє. Позивачі, всі як один, просили розглядати справу за позовом без їхньої участі.

По-четверте. Як з’ясувалося згодом, практично ніхто з позивачів взагалі не мав жодного стосунку до профспілок. Наші юристи розшукали кількох, і вони зізналися, що взяли гроші просто за те, що погодилися залишити підпис на позові й надати свої паспортні дані для позовної заяви.

По-п’яте. На судових засіданнях інтереси позивачів представляли практично одні й ті само юристи.

І нарешті. Самі суди відверто, грубо і по-хамськи зневажали закони, які повинні були захищати. За інформацією наших юристів, часто рішення приймали без участі відповідача, заднім числом, навіть не залишаючи часу для оскарження.

— Ви згадували, що в цій технології було задіяно Міністерство юстиції України. На якому етапі і з якою метою?

— На заключному етапі. Дехто Щурик подав позов в Окружний адміністративний суд міста Києва до Міністерства юстиції України. Його позов базувався на тому, що Мін’юст легалізував Хару головою Федерації профспілок України, а не Щурика. Як з’ясувалося згодом, Міністерство юстиції з незрозумілих причин два окремі рішення записало в одному висновку, який підписав заступник міністра. Це дало підстави для подальших маніпуляцій. На всі звернення наших юристів міністерство так і не прореагувало.

Залишилися без відповіді і запитання, чому, отримавши документи від Щурика без «мокрих печаток», без оригіналів протоколів, за відсутності юридичної адреси та нотаріально завірених документів Міністерство юстиції не тільки взяло до розгляду це питання, а й не звернулося до правоохоронних органів для перевірки документів, наданих Щуриком.

Нашим юристам таки вдалося витребувати документи, хто ж обирав Щурика. Хоча під час судових засідань Окружний адміністративний суд міста Києва, в якому розглядалася справа Щурика, над нами відверто знущався. Саме тут і випливли ці підроблені протоколи щодо легалізації тієї чи іншої звітно-виборної конференції, на яких нібито головою профспілок висувався О. Щурик.

— А Федерація профспілок зверталася до правоохоронних органів?

— Так, ми були надзвичайно здивовані. На перший погляд, ніби все зрозуміло. Приймати такі безсоромні, беззаконні рішення можуть або ті, хто не знає законів України, або ті, кому за це заплачено. Що стосується першого, то це пояснення відпадає, оскільки судді, які приймали такі рішення мали по 10, 15 і навіть 20 років суддівської практики. Отже, і закони України, і міжнародні конвенції вони повинні знати. Тож справа у грошах. Тоді куди дивляться правоохоронні органи? Чому вони не виконують своїх функцій, а часто і просто прикривають корупціонерів?

Ми подали до Міністерства внутрішніх справ 49 заяв про підробку документів у 16 областях. За викладеними нами фактами не було порушено жодної кримінальної справи!

До Генеральної прокуратури України Федерація профспілок зверталася 52 рази! У відповідь ми отримували просто відписки. Ми не просимо захищати нас, ми просимо ГПУ виконувати свою функцію захищати закон і вимагати від інших, щоб вони ці закони не порушували. Досі від Генпрокуратури ми не бачимо якихось позитивних зрушень.

Згодом наші юристи зібрали всі справи й оскаржили ці дії. Нині всі 49 справ об’єднано в одну, і за ними Шевченківська прокуратура порушила кримінальну справу стосовно підробки документів Щуриком.

— Але ж суди існують не відокремлено від держави, хоча і є гілкою влади, зрештою, маємо Верховний Суд!

— Зверталися... Ми тричі зверталися до Вищої ради юстиції. Зокрема, до її голови Колесниченка. Ми називали конкретні прізвища суддів, які відверто порушують присягу, які ганьблять Україну, іменем якої виносять беззаконні рішення. Якісь рухи з боку Вищої ради юстиції були, але нічого конкретного.

Ми зверталися до Голови Верховного Суду В. Онопенка. Я особисто з ним розмовляв. Привіз йому всі документи. Позовів було 113 на той час. Показав, що це вже система. Просив, змусьте просто виконувати Конституцію України, українські закони та міжнародні конвенції. Але від Онопенка ми ніяких рішень так і не дочекалися.

Ми тричі зверталися до колишнього Президента Віктора Ющенка. Але він також не захотів захищати «нелюбиму» владою Федерацію профспілок України.

Зверталися ми і до Тимошенко. Особисто. Результатів жодних. Зверталися до СБУ, до Міністерства юстиції. Майже сотні звернень у різноманітні інстанції. А в результаті жодного реального кроку на захист Конституції України так і не було зроблено.

Зрештою, Федерація профспілок просто зайняла кругову оборону, і ми стоятимемо до кінця. Я гарантую, що ми зробимо все, щоб цей корумпований безлад було зупинено.

— Але, я так розумію, все це відбувалося за попередньої влади. Щось змінилося нині?

— На жаль, ми змушені констатувати, що практично нічого не змінилося. Складається враження, що уряди приходять і йдуть, а судова система, як моноліт, який ніхто не може зрушити. Хоч би скільки ми ходили по різноманітним інстанціям, хоч би скільки отримували рішень, ми відчуваємо, що перебуваємо в замкнутому колі, яке створила порочна система, котра базується на бюрократичній тяганині, і небажання суддів вникати в суть справи заганяє ситуацію у глухий кут.

Що вже казати про простого громадянина українського суспільства, якщо навіть ФПУ важко протистояти тому беззаконню, яке коїться в судах України.

Таке враження, що ми живемо в Африці. Вважаємо себе європейською країною, а з найбільшою громадською організацією намагаються розправитися такими нецивілізованими, варварськими методами.

Хоча варто відзначити і деякі позитивні зрушення. Невеликі. Протягом останнього місяця наш юридичний відділ отримав три ухвали. Одну з Печерського суду і дві з Шевченківського. Судді констатують, що відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону «Про профспілки» втручання органів державної влади у статутну діяльність профспілок забороняється, а справи такі не підлягають вирішенню цивільним судом.

— Але ж загалом рейдерську атаку відбито і можна спокійно працювати?

— І так, і ні. Кілька місяців тому в областях почалася нова хвиля рейдерської атаки.

Методи ті само. Рейдери просто змінили тактику. Тепер у судових позовах позивач звинувачує профспілку, що його не зробили делегатом з’їзду. Атака дивним чином збіглася зі звітно-виборними з’їздами в областях. Звертаючись до Міністерства юстиції, позивач просить не приймати документи профспілки для легалізації.

Ідентичні позови направлено з приводу чотирьох великих профспілок, тобто готується нова технологія. Це нова хвиля, їй кілька місяців.

— На вашу думку, чим спричинена ця нова хвиля? Адже методи ті само, тож навряд чи вони досягнуть результату?

— Причини появи нової хвилі досить банальні. Адже всі розуміють, що центровими фігурами в цих рейдерських атаках є не ті, хто подає позови в суд, і навіть не ті, хто в суди тягає мішки грошей. За моєю інформацією, за атакою, яка почалася в 2008 році, стоять дуже заможні люди. По суті, це представники п’яти фінансово-промислових груп. Люди з великими погонами, з мандатами народних депутатів, які і фінансували нападки на ФПУ. Вони витратили гроші. Великі суми грошей. І вони прагнуть результату.

— Ви можете назвати прізвища замовників?

— Я знаю прізвища цих людей, але до того часу, поки вони не будуть названі винними рішенням суду, ці прізвища називати не буду. Скажу лише, що за організацію цих атак відповідає такий собі Ігнатов, колишній секретар ФПУ. Звичайно, він далеко не перша фігура.

Є й інші. Дрібніші. Так звані лідери профспілкових утворень, які називають себе «надто вільними» чи «надто незалежними». Серед них М. Волинець, який представляє незначну кількість осіб, та М. Якібчук, за яким взагалі немає членів профспілок, та декілька інших. 27 листопада ці псевдолідери провели сходку, на якій оголосили війну ФПУ.

Дії цих профспілкових псевдолідерів прикривають народні депутати, передусім із БЮТ. Річ у тім, що 2009 року ФПУ, захищаючи пункти, які було прописано в Генеральній угоді, ввійшла у трудовий конфлікт з урядом Ю. Тимошенко. І після цього Тимошенко оголосила нам війну: мені як голові зокрема і Федерації профспілок загалом.

— Ви можете назвати хоча б приблизні суми?

— Точно не скажу. Знаю, що одна з груп витратила приблизно півтора мільйона доларів.

Я зустрічався з представником цієї групи. Пояснив йому, що гроші все одно йдуть «на вітер», порадив «включити задню передачу». Цікаво, що після цієї розмови такий собі «діяч» Якібчук значно менше почав з’являтися на телеекрані.

Загалом, за неперевіреною інформа-цією, спонсори Тимошенко витратили на боротьбу проти Федерації профспілок України приблизно від 6 до 7 мільйонів доларів.

— Тож «війна» триває? Зважаючи на досвід попередньої боротьби, ви маєте якісь універсальні засоби у протистоянні рейдерам, якісь рецепти?

— Найкращим рецептом є дотримання закону. Як я вже сказав, суди нарешті почали ухвалювати рішення щодо неприпустимості розгляду таких справ, оскільки це є втручанням у внутрішню діяльність Федерації профспілок...

— Ці три останні ухвали стосуються судових позовів нової хвилі рейдерства?

— Так. За позовами членських організацій ФПУ одна прийнята в Печерському та дві в Шевченківському районних судах м. Києва. За всіма трьома позовами ми отримали над фальсифікаторами переконливу перемогу. До речі, з цього приводу наведу цитату із судових рішень: 

«...відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України з урахуванням ст. 12 Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» спори, що витікають із внутрішньоорганізаційної та статутної діяльності, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства».

Тобто це свідчить про те, що якщо виникають в об’єднанні якісь конфлікти, але вони стосуються внутрішньоорганізаційної чи внутрішньостатутної діяльності, то вони вирішуються згідно зі статутами об’єднань і не є предметами розгляду в суді, тим паче якщо ці конфлікти через фальсифікації створюються за межами цих організацій.

І в рішенні Конституційного Суду це також чорним по білому записано: «Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об’єднань громадян не допускається»!

Це рішення просто потрібно виконувати.

Друге. Потрібно покарати винних. Із шести суддів, яким Федерація профспілок показала «червоні картки» за їхню участь у рейдерських атаках, Верховною Радою відсторонено від своїх обов’язків уже двоє.

Третє. Потрібно довести до логічного кінця справу Щурика стосовно підробки документів. Рейдери (замовники та їхні виконавці) повинні знати, що беззаконня в Україні творити не можна! За все потрібно буде відповідати перед законом!