Чи можна долетіти на «кукурузнику» з Чернігова до США? Здається, подібне уявити дуже важко. Адже «роботяга» АН-2 має невеличку максимальну швидкість 180 кілометрів на годину, він добре зарекомендував себе лише при розпилюванні отрутохімікатів, добрив на полях, при перевезенні пасажирів на місцевих авіалініях. Але... виявляється, у 1992 році такий безпрецедентний міжконтинентальний переліт був справді здійснений чернігівськими пілотами.
Подробиці про це можна було дізнатися на презентації в обласній бібліотеці щойно виданої книги льотчика Петра Невойта. «Крижаний» переліт» — захоплююча оповідь про те, як він з товаришами через фінансову скруту Чернігівського об’єднаного авіазагону наважилися на авантюру з продажем літака за 25 тисяч доларів в Америку. Саме з США надійшла така пропозиція. Для того, щоб здійснити цю торгову операцію, треба було перегнати туди літак. А це небагато-немало майже 17 тисяч кілометрів!
Незважаючи на таку значну відстань, великий ризик загибелі, чернігівські пілоти вирішили спробувати заробити для усього колективу авіаторів ці на той час дуже великі гроші. За них вони мали добудувати 40-квартирний будинок.
— При цьому також хотілося довести собі, що такий переліт мені теж під силу, — каже автор, який звалив тоді на свої плечі всі питання його організації. Торговий центр «Дружба» за рекламу на фюзеляжі дав чотири ящики горілки, а також макарони, тушонку, вершкового та рослинного масла. Взяли також кілька мішків картоплі. В училищі льотчиків дістали каністру зі спиртом. Авіатори дуже розраховували, що за це «пальне» отримають бензин на аеродромах. І справді — тодішня дефіцитна «валюта» виручила їх не раз. Репортер однієї з американських газет зрозумів це пояснення пілотів навіть буквально: він написав, що АН-2 заправляють горілкою.
Екстремали вирішили летіти північними широтами Росії. Стартувавши 4 березня з Чернігівського аеропорту, невдовзі були в Тулі, а потім у Чебоксарах. Далі політ тривав до Котласу і на Печору, мис Кам’яний.
— Якби ми дотримувалися усіх інструкцій, то далі Тули б не долетіли, — зазначає П. Невойт. — З мису Кам’яний, до якого, до речі, долетіли на останніх краплинах бензину, не могли отримати «добро» від інших аеропортів. Не приймали через негоду Дудинка, Норильськ. Але ми боялися, що так можемо просидіти і тиждень, і місяць. А тому ризикнули злетіти. На жаль, сподівання на кращі погодні умови не справдилися. А залетіли так, що назад уже було пізно повертатися. Не вистачило б бензину. Нам порадили летіти на аеродром місцевих повітряних ліній Караул. Але де він? Була ніч. І тут нам пощастило. Наші переговори почув пілот вертольота, що пролітав десь поряд. Він і підказав нам летіти вгору кілометрів за 180 і шукати високу кручу над Єнісеєм. Однак вночі її не розгледиш. Зрештою виручив начальник порту, який увімкнув приводну радіостанцію. Він повідомив, що запалив на льодовому аеродромі два вогні. Ми їх і помітили. Причому, коли сіли, зрозуміли, що бензин практично закінчився.
Подібні пригоди траплялися й далі. На Чокурдасі військові не давали бензину доти, поки чернігівці не виставили своє «пальне». З цього аеродрому полетіли вночі і мало не розбилися: у повітрі зупинився мотор. Його «оживили» лише перед самою землею! Потім були Хатанге, Черський. В останньому за бензин поміняли лижі. Зрештою 17 березня, пролетівши близько 10 тисяч кілометрів, чернігівці опинилися в Бухті Провидіння, на краю Землі. У день, коли надали дозвіл летіти на Аляску, негодило. Але хлопці з Чернігова, попри це, наважилися злетіти. Йшов сніг. Почалося обледеніння крил. Та через кілька хвилин над Беринговою протокою з’явилося рятівне сонце. Невдовзі авіатори долетіли до американського містечка Ном на Алясці.
Однак випробування на цьому не закінчилися. При перельоті з Аляски до «великої» Америки, між скелями та океаном знову почалося обледеніння. Літак почав падати з висоти 4000 метрів. Усі приготувалися до найстрашнішого. Але з ними був Бог. Бо унизу біля води подих теплого повітря розтопив крижини. 7 травня Петро Невойт з товаришами прибули до Мьорфрісборо, де урочисто вручили ключі новому господарю АН-2 Стіву Савіру. За отримані гроші чернігівські авіатори невдовзі добудували багатоповерхівку.
Чернігів.
Фото автора.
