У Національному музеї імені Тараса Шевченка відкрито персональну виставку творів заслуженого художника України, львів’янина Петра Сипняка (на знімку). І хоча вже понад двадцять п’ять років його багатогранна творчість відома шанувальникам мистецтва багатьох європейських країн, у столиці України митець так масштабно звітує вперше. На виставці представлено близько 60 картин різних жанрів.
Улюблені теми Петра Сипняка — природа, львівські пейзажі, релігійні свята. Відомі його жанрові роботи із серії «Вертеп». Але особлива тема — чумаки, розпочата ще на зорі 90-х. Серія картин становить не лише тематичну, а й ідейно-образну єдність і цілісність, живописний текст, що перебуває у постійному розвитку, — адже майже щороку художник малює нового «Чумака».
Мистецтвознавці вбачають у творчості Сипняка подібність до манери бойчукістів, котрі, перейнявшись європейськими авангардистськими пошуками, звернулися до «візантизму». Уродженець Прикарпаття, митець відтворює на своїх полотнах спогади дитинства, враження від розкішної природи рідного краю, споконвічних звичаїв та традицій його мешканців, переосмислюючи це з висоти позицій новітньої людини. Твори Петра Сипняка, на перший погляд, бентежать своєю простотою, але потім гіпнотизують своєю складністю, бо завжди мають психологічну глибину та образну узагальненість і жанрову різнорідність.
Випускник Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, засновник Спілки художників «Клуб українських митців», багаторазовий лауреат міжнародних виставок та арт-салонів у повсякденному житті людина скромна. Він дуже багато працює, щодня, з дев’ятої ранку до сімнадцятої. Водночас малює декілька картин — одна «сохне», інша доопрацьовується. Після відкриття виставки у Києві художник одразу повернувся до Львова, до своєї майстерні, до пензля, щоб творити далі.
Картини Петра Сипняка буквально пронизані оптимізмом і здаються теплими та сонячними. Сам митець зізнається, що він — «природжений оптиміст». І хоча на Заході його, можливо, навіть більше пошановують, аніж у рідній країні (за оренду майстерні у центрі Львова доводиться платити щомісяця три тисячі гривень), він продовжує творити не на догоду моді та «європеїзації», а так, як підказує душа. «Найголовніше у живописі — бути фанатом, любити те, що робиш, і творити з повною самовіддачею, не жаліючи ані себе, ані часу, ані енергії», — таке життєве кредо талановитого львів’янина.