Міністерство освіти та науки відкликало гриф «навчальний посібник для вищих навчальних закладів» з «Історії українського права» (керівник авторського колективу — декан юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка Іван Гриценко). Освіченому не тільки в історичних науках та українській граматиці, а й, як з’ясувалося, в галузі права Дмитрові Табачнику здалося, що в посібнику містяться «несусвітні речі», котрі «викликають острах у будь-якої нормальної людини». Свою оторопілість «несусвітством» провідних українських правознавців головний у країні всезнайко виклав у телеефірі «Інтеру», чим переконав у своїй нормальності численну аудиторію.

Що ж обурило пана міністра в підручнику? «Там пишеться про те, що росіяни й українці відрізняються в розумовому, етнічному та генетичному сенсах... Там також ідеться про те, що в Росії ніколи не було права і багато чого іншого, — вказав він на найбільші вади авторів і з гіркотою підсумував: я можу тільки шкодувати, що в моєму рідному київському університеті пишуть такі абсолютно несусвітні з точки зору європейських поглядів, не української правової науки, речі»...

Очевидно, сам «європеєць» Табачник глибоко переконаний, що «рідний» університет не тямиться від щастя бути альма-матер такому визначному просвітителю відсталої української нації, як він, і з величезною гордістю демонструє на фірмових скрижалях ім’я свого видатного випускника. Заради цього професорсько-викладацькі колективи всіх факультетів готові, відмовившись від власної думки, підносити чай московським творцям спільних російсько-українських книжок з історії, права, філософії, математики і біології — усього, на що вкаже перст міністра. Але якби наш доктор історичних наук почитав праці простого російського історика Ключевського або дістав з архівів підручник міністерства освіти Російської імперії «Отечествоведение» (1884 року видання) чи поцікавився б працями багатьох московських науковців, він би посилив своє власне «несусвітство» ще більшим острахом. Там скрізь ідеться про те, що так збурило спокій міністра, — різницю двох етносів у генетиці, менталітеті, мові, культурі, побуті...

Співавтор опального посібника, професор кафедри теорії та історії держави і права КНУ Олександр Шевченко пояснив журналістам, що нічого «русофобського» в підручнику немає і бути не може. Той, хто чимось обурюється, просто не розбирається в темі і послуговується вирваними з контексту цитатами. Не тільки досвідчені фахівці, а й студенти-юристи, які не пропускають пар з історії права, нічого страшного і дивного для себе в книжці не знайдуть. «Будь-який історик права знає, що є різні форми права і закону», — наголошує професор. Різними вони були свого часу і в Україні та Росії. Справді освічена людина, додамо, також знає про інші етнічні «нестиковки», котрі без комплексів сприймають і нормальні росіяни, і нормальні українці. До речі, це не перший університетський посібник з «крамольними думками» — в нинішньому вміщено тільки свіжі дані за розкопками московського вченого про антропологічні відмінності народів. Вони, напевно, й спричинили оторопілість міністра Табачника, котрий хотів викрити «націоналістичний заповідник» в університеті, але лише вкотре довів свою «всеядну обізнаність»...