У Донецькій області на обліку правоохоронців сьогодні перебуває понад 16 тисяч бомжів. Таку цифру називають в обласному управлінні міліції. Щороку база даних поповнювалася на 1,5—2 тисячі осіб. Хвиля шахрайства із житлом, повальне закриття підприємств, економічна криза — ці соціально-економічні процеси викидають на вулицю тисячі людей. Дати дах над головою всім тим, хто його потребує, держава не в змозі. Зате цього року у безпритульних з’явилося більше прав. Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції, один із пунктів статті 11 Закону України «Про міліцію».
«Раніше, згідно із цим пунктом, співробітникам міліції надавалося право робити фотозйомку, звукозапис, кіно- та відеозапис, дактилоскопіювання осіб, які підозрюються у бродяжництві. Тепер такого права у міліції немає, — каже начальник відділу дільничних інспекторів міліції управління громадської безпеки ГУМВС України в Донецькій області Олександр Мацков. — Армія блукаючих завжди перебувала під пильним контролем міліції. Насамперед тому, що названі особи формують так звану групу ризику. Люди, яким нічого втрачати, легко йдуть на кримінал. Крім того, вони й самі нерідко стають жертвами злочинів. У їх розкритті ефективно використовувалася спеціальна база даних».
У міліції кажуть, що нововведення негативно позначаться на боротьбі зі злочинністю в середовищі бездомних. Спеціальний облік допомагав швидко встановлювати особу, а також відстежувати міграційні процеси. За словами Олександра Мацкова, значна частина бомжів у минулому мали конфлікти із законом: «Цього року із пенітенціарних закладів області звільнилося понад 3,5 тисячі осіб. Із них понад 600 осіб не прибули до обраного місця проживання. Тобто кожен шостий раніше судимий став на шлях бродяжництва і рано чи пізно знову матиме проблеми із законом».
Життя безпритульного проходить у пошуках якогось нічлігу та коштів на випивку. Головні джерела доходу — збирання металобрухту, склотари, жебрацтво, дрібні крадіжки. Найважче їм доводиться у морозну пору: минулої зими на території області замерзло понад 30 осіб із названої категорії. Всього ж на вулицях знайшли близько сотні невпізнаних трупів. Якщо у людини не було ні сім’ї, ні роботи, встановити особу буває нелегко.
«Кількість бродяг невпинно зростає, структура їхнього середовища постійно змінюється, — відзначає О. Мацков. — Бездомні не сидять на місці. Щоб зберегти порядок і стримати рівень злочинності, потрібно контролювати цю нестабільну масу. Тоді як взаємодія служб і відомств, на які сьогодні покладено роботу із виявлення безпритульних, залишає бажати ліпшого».
Тепер пошук бродяг здійснюється шляхом так званого соціального патрулювання, в якому задіяні представники кількох служб та відомств, у тому числі — міністерств праці і соціальної політики, охорони здоров’я, у справах сім’ї, молоді і спорту, Державного комітету у справах національностей і релігій тощо. Функції міліції — знайти безпритульного і передати його соціальним працівникам. А вже ті за згодою самого безхатченка направлять того до центру обліку чи спеціалізованих закладів.
Але затримуються у притулках не всі. «Деяким людям подобається бути бездомними, для них це свого роду стиль життя. Як не стараємося допомогти таким підопічним: даємо дах над головою, знаходимо роботу, але утримати на місці їх просто не можемо», — каже директор Донецького притулку тимчасового проживання і реабілітації бездомних осіб Микола Федорук — таких закладів в області лише п’ять. Із 16 тисяч бомжів, зареєстрованих на Донеччині, притулки можуть дати дах над головою лише 115 особами.
Зокрема, в обласному центрі — лише 40 ліжок для бездомних. Протягом року через спеціалізований заклад проходять близько 500 осіб. Співробітники притулку допомагають оформити документи, працевлаштуватися, отримати пенсію чи допомогу з інвалідності. Наприклад, уродженець Туркменії 53-річний Тофік С. поповнив лави бездомних два роки тому. Кухар за професією, він багато років жив і працював у Росії. Після двох інсультів втратив працездатність і був депортований до рідної України, громадянином якої він є. Але на той момент ані рідних, ані друзів уже не залишилося. Тепер паралізованому чоловіку потрібно отримати паспорт, оформити інвалідність та знайти житло.
На думку Миколи Федорука, головною причиною появи бездомних є відсутність соціального житла. Навіть якщо і вдається влаштувати на роботу підопічного, на оренду окремої квартири, як правило, не вистачає навіть пристойного заробітку. А відомчих гуртожитків у місті та області практично не залишилося.
