Для Федерації профспілок України, що об’єднує у своїх лавах майже 9 мільйонів членів профспілок, захист життя і здоров’я працюючих на виробництві є одним із пріоритетних напрямів діяльності. Занепокоєна наростаючими негативними тенденціями в цій сфері ФПУ звернулася до Президента України В. Януковича зі спеціальним листом, у якому зазначається, що за останні п’ять років на виробництві загинуло 5 тисяч працівників, понад 85 тисяч було травмовано. Рівень смертельного травматизму в нашій країні значно перевищує відповідний середньоєвропейський показник. До 30% зросла питома вага працівників, зайнятих у шкідливих для здоров’я умовах праці. Армію тих, хто страждає на професійні захворювання, щорічно поповнюють 6—7 тисяч осіб. За нинішніх темпів погіршення здоров’я працівників уже в 2015—2020 роках потреба в трудових ресурсах провідних галузей промисловості може бути задоволена лише на 40—50%. Газета «Голос України» звернулася до голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики й праці, голови Федерації профспілок України Василя ХАРИ з проханням розповісти про найактуальніші проблеми охорони праці, які, на його думку, обумовлюють гостру кризу в цій важливій сфері життєдіяльності.Нижче публікується його бачення цих проблем.
Вирішення будь-якого державного завдання, тим більше такого складного, як охорона праці, потребує системного й комплексного підходу, керування на виробничому, регіональному, галузевому й національному рівнях. Ефективне управління охороною праці — ключ до створення здорових і безпечних умов виробництва.
На жаль, законодавчо керування охороною праці в нас у країні дотепер не оформлено як цілісна, саморегульована й самокерована система, у правових актах не визначено необхідні її елементи.
Стосовно охорони праці під управлінням я розумію таку організацію робіт (або систему заходів), за якої не допускається прояв небезпечних і шкідливих виробничих чинників, а якщо через якісь причини ці чинники все-таки проявляються, то їхній вплив на людину виявляється мінімальним.
Становище із законодавчою базою катастрофічне
Основою системи управління охороною праці є нормативно-правова база. Норми й правила визначають рівень професійного ризику, регламентують взаємовідносини роботодавця з найманими робітниками та з державою, стимулюють розвиток науки й техніки. Водночас становище із законодавчою базою про охорону праці інакше, як катастрофічним, не назвеш.
У країні налічується понад 10 тисяч чинних нормативно-правових актів, які не відповідають реаліям сьогоднішнього дня, бо розроблялися 30—40 років тому, а деякі пожежовибухонебезпечні виробництва взагалі не мають правил безпеки.
Існуючі правила розроблялися стосовно великих виробництв, тому малі й середні підприємства, маючи свою специфіку, виконувати їх повною мірою не можуть.
Ще один важливий момент: усі існуючі правила мають галузевий характер, у зв’язку з чим містять загальні для всіх галузей розділи (електропостачання, транспорту, пожежної безпеки тощо), вимоги яких нерідко суперечать одна одній. Нам видається, що правила мають будуватися не за галузевим принципом, а за видами робіт, і мінімально регламентувати технічні параметри безпеки, які повинні передбачатися технологічними паспортами й проектами підприємств із урахуванням місцевих умов.
Необхідна розробка спеціального документа про нормативно-правове регулювання охорони праці, який визначав би й загальний порядок вирішення цієї проблеми, і принципи побудови кожного нормативного акта на новій методологічній основі з урахуванням вимог Міжнародної організації праці та директив Європейського Союзу в цій галузі. Такий документ має бути прийнятий Верховною Радою України у вигляді закону, оскільки стосується всіх господарюючих суб’єктів і мільйонів працюючих. Додатком до нього повинна стати довгострокова програма законодавчого й нормативно-правового забезпечення охорони праці в умовах ринкових відносин. Це важливе й пріоритетне завдання.
Більшість нещасних випадків — наслідок порушення правил
Провідна роль в управлінні охороною праці належить державному нагляду. Відповідно до Закону «Про охорону праці» Держгірпромнагляд здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій сфері.
Ефективність нагляду залежить, насамперед, від цілеспрямованості його вимог, бо вимогливість — єдиний важіль впливу на проблему охорони праці, яким наділено нагляд. Тож яка суть нинішньої вимогливості нагляду?
Як відомо, тривалість існування таких порушень часто-густо вимірюється годинами. Державному інспекторові такі порушення не виявити, а отже, і не домогтися їхнього усунення, оскільки ні теоретично, ні практично він не може перебувати на всіх підконтрольних йому робочих місцях і відстежувати дії кожного працюючого. Це можуть і зобов’язані робити працівники підприємства. Отже, необхідний механізм постійного впливу державного інспектора не на самі порушення, а на причини, що їх породжують. Але у звітності, у рішеннях колегії, у статтях керівників комітету критерієм оцінки роботи дільничних інспекторів і територіальних органів нагляду є саме кількість виявлених технологічних порушень. Справа доходить до абсурду: що більше виявлено порушень, то кращим вважається нагляд. При цьому перед інспекторами не ставиться завдання вичерпати до певного терміну всі порушення правил безпеки. Бо це було б рівносильно бажанню вичерпати наперстком море. Тоді за чим же ми ганяємося й що ставимо в основу? Кого обманюємо?
Сьогодні інспектор приїжджає на підприємство без мети й без пріоритетів. Які порушення побачить — ті й фіксує в приписі. А якщо не побачить, тому що «прикормлений» роботодавцем і не бажає бачити? Або не знає того, що необхідно знати? Пред’явити йому претензії вчасно ми не маємо можливості, бо не супроводжуємо його й не знаємо, як він працює. Ось і виходить, що кожне відвідування підприємства інспектором це — салют, а не бойовий постріл. Особиста безвідповідальність інспекторів — ключова прогалина в нагляді.
Тож чому ми віддаємо на відкуп інспекторові проблему безпеки людини праці? Ми що, так упевнені в кваліфікації та моральних якостях кожного інспектора? Але ж безпека праці в країні багато в чому є сумою зусиль усіх інспекторів.
До подібних показників роботи нагляду також належать: кількість проведених обстежень, зупинених робіт, накладених штрафів, переданих матеріалів слідчим органам тощо. Всі ці показники є пасивними, бо не містять інформації про стан охорони праці й якість нагляду, що не дає змоги зі знанням справи вибудувувати подальші вимоги і контроль.
Сьогодні органи нагляду за охороною праці сприймаються роботодавцями як інструмент загвинчування гайок і джерело корупції. Але боротися репресивними методами з будь-якими проблемами цілком безперспективно. Жодна проблема ще не була вирішена за допомогою страху.
Треба переходити від силових методів нагляду до організаційно-економічних, широко залучати до цієї справи громадськість. Треба хоч трошки злякатися того, що наше бездушшя й нашу нетямущість люди оплачують загубленим здоров’ям, а нерідко й своїми життями. Грубо сказано, але справедливо.
У світлі викладеного варто визнати, що форми, методи й оцінка продуктивності державного нагляду за створенням безпечних умов праці, які склалися багато десятиліть тому та застосовуються сьогодні, безнадійно застаріли і є гальмом у реалізації державної політики в цій сфері. Сприяє цьому й роз’єднаність наглядів. І жодні переможні реляції про зниження травматизму не повинні вводити нас в оману, бо в жодній країні світу динаміка нещасних випадків не є показником успішності нагляду, а тим більше така динаміка, яка підноситься нашому суспільству, про що я скажу далі.
З усією очевидністю назріла необхідність реформування державних наглядів, причетних до охорони праці. Необхідно переходити від нагляду за виконанням технічних норм і правил на об’єктах до нагляду за функціонуванням системи керування охороною праці на цих об’єктах. Інакше кажучи, потрібний не злам системи нагляду, а якісна її модернізація. Сьогодні в мене немає готових рецептів такої модернізації. У всьому необхідно ґрунтовно розбиратися. Скажу тільки, що повернення до групової моделі перевірок підприємств із одночасною участю всіх наглядів і громадських організацій усунуло б багато нинішніх недоліків. Ця модель нагляду, як відомо, проіснувала в Радянському Союзі недовго, але показала свої очевидні переваги.
За групової форми нагляду:
інспектор не полишений на самого себе, через що його дії продуктивніші та відповідальніші;
працюючи в групі, інспектори збагачують одне одного знаннями й досвідом;
колективним розумом глибше й об’єктивніше аналізується вибудувана на підприємстві система безпеки, розробляється змістовна програма профілактичних заходів на найближчу перспективу — до наступної групової перевірки;
виконання цієї програми є об’єктивним критерієм оцінки діяльності й роботодавця, і інспектора, прикріпленого до даного підприємства;
і, що немаловажно, за групової моделі нагляду зникає підґрунтя для корупції — адже всіх не купиш.
Система управління виявилася однокрилою
У процесі підготовки закону про соціальне страхування від нещасних випадків у деяких господарчих керівників і фахівців виникали побоювання, що служба страхових експертів Фонду соціального страхування від нещасних випадків стане ще одним наглядовим органом за охороною праці. На жаль, ці побоювання виправдалися.
Сьогодні страхові експерти фонду не виконують профілактичних функцій, як того вимагає закон. Тобто, не є для роботодавців помічниками, порадниками, консультантами в справі профілактики нещасних випадків і профзахворювань, а в основному наглядають, указують, таврують. Таким чином, система управління охороною праці в країні виявилася немов би однокрилою: наглядові функції виконують кілька всеукраїнських організацій, а організаційно-профілактичні — жодна.
Керівники фонду начебто усвідомлюють цей істотний недолік і розробили нові Положення про навчання й роботу страхових експертів, але далі цього справа не пішла. Минуло два роки з моменту розробки нових документів, роботодавці чекають практичної допомоги від фонду, а страхові експерти, як і раніше, наглядають.
Маніпуляція показниками травматизму
Будь-яка ефективна система управління охороною праці передбачає першочергове усунення найактуальніших причин травматизму. Для такого диференційованого підходу необхідний достовірний облік нещасних випадків і глибокий аналіз їхніх причин.
Цього в нас не робиться.
Судіть самі: в країнах Західної Європи на один нещасний випадок зі смертельним результатом припадає від 600 до 1200 випадків травмування з тимчасовою непрацездатністю, а в нас за 2009 рік — 18, або в 30—60 разів менше. При цьому необхідно мати на увазі, що стан виробничих фондів, рівень технологій і дисципліни праці в західноєвропейських державах значно вищий, ніж у нас. До того ж в Україні до обліку приймаються нещасні випадки, наслідком яких стала непрацездатність потерпілого тривалістю один день і більше, а в Німеччині, Франції та інших країнах — тривалістю 3 дні й більше. Тобто, все свідчить про те, що рівень загального травматизму в нас у країні має бути значно вищий. А відбувається навпаки. Західні фахівці у зв’язку із цим сміються; кажуть, що їм треба вчитися в нас, українців, охороняти працю людей.
У чому ж справа?
У країні триває безпардонна маніпуляція показниками травматизму, спрямована на щорічне їхнє поліпшення. І посадових осіб, причетних до цього, такі махінації цілком улаштовують: роботодавець уникає можливих репресивних заходів, державний інспектор бадьоро рапортує про ефективність своїх наглядових зусиль, а страховий експерт радіє, що фонду доведеться менше платити.
Таке віртуальне зниження травматизму досягається двома шляхами: віднесенням значної кількості нещасних випадків до числа не пов’язаних із виробництвом і приховуванням ще більшої їхньої кількості взагалі від розслідування. Тому про справжній рівень виробничого травматизму в нас у країні ніхто не знає.
Через це левова частка причин нещасних випадків не аналізується, програми профілактичних заходів розробляються за великим рахунком наосліп. Навіть виконані, вони не можуть справити очікуваного впливу на стан справ. І починає працювати закон снігової кулі: що менше розслідується, ураховується і аналізується нещасних випадків, то частіше вони стаються, то тяжчі їхні наслідки. Про управління безпекою в цих умовах годі й говорити, бо різні аспекти й чинники, що впливають на її стан, залишаються в тіні, поза нашою увагою.
Проблема ця давня, запущена, й жодними вмовляннями та закликами її не вирішити. Необхідна низка економічних, соціальних і адміністративних санкцій, які відчутно діяли б як на особу, котра запропонувала оборудку потерпілому, так і на самого постраждалого, що прийняв цю злочинну пропозицію.
Філософія безпеки виробництва
Конвенція №155 Міжнародної організації праці (1981 р.) вимагає, щоб робочі місця та обладнання були безпечні й не загрожували здоров’ю працюючих. Цю саму норму містить Закон «Про охорону праці». Постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №687 пропонує Держгірпромнагляду аналізувати вплив технічного стану обладнання на рівень ризику виникнення нещасних випадків і оприлюднювати такий узагальнений аналіз.
У цих вимогах — уся філософія безпеки виробництва, бо на своїх робочих місцях, в основному, і травмується персонал підприємств. У зв’язку з цим Порядок розслідування нещасних випадків, затверджений урядом ще 15 років тому, передбачав кодифікацію робочих місць і обладнання.
Однак галузеві й національні кодифіковані кадастри робочих місць і обладнання дотепер не створені. Внаслідок цього причини нещасних випадків і профзахворювань у прив’язці до робочих місць не аналізуються, профілактична робота має загальний, нецільовий характер і тому є малоефективна.
Через це немає можливості:
встановлювати істинність і повторюваність виробничої небезпеки на робочих місцях;
запровадити в практику інформаційне забезпечення роботодавців про виробничі небезпеки, характерні для кожної групи робочих місць, з рекомендаціями про усунення або ослаблення їхнього впливу;
виявляти й відстежувати в динаміці групи найбільш травматогенних робочих місць і видів устаткування на кожному господарюючому суб’єкті, в кожній галузі й загалом у державі;
розробляти й реалізовувати для кожної групи робочих місць із найвищим рівнем виробничої небезпеки цільові комплексні програми, що забезпечують рішення необхідних інженерних завдань, удосконалення організації виробництва, коректування відповідних нормативно-правових актів;
концентрувати на кожному етапі роботи матеріальні, фінансові та інтелектуальні ресурси для розв’язання найгостріших проблем охорони життя і здоров’я працюючих.
Наявність такого аналізу дозволила б цілеспрямовано формувати національну, галузеві й регіональної програми охорони праці й не витрачати сотні мільйонів гривень на різні профілактичні проекти, які не є першочерговою необхідністю.
Створення національних і галузевих кодифікованих кадастрів типових робочих місць і видів устаткування із притаманними їм виробничими небезпеками й розробка на основі цих кадастрів ефективної системи профілактики нещасних випадків і професійних захворювань — завдання, вирішення якого неможливо далі відкладати.
За трагічними висновками — долі тисяч людей
Серед найактуальніших проблем здоров’я працюючих залишаються професійні захворювання.
Особливу тривогу викликає ситуація із професійною патологією у вугільній промисловості. Сьогодні 60 тисяч шахтарів уражені хворобою «чорних легень», з них майже половина продовжує працювати в шахтах. Ще близько 80 тисяч осіб мають стаж підземної роботи, який дозволяє припустити розвиток у них захворювань органів дихання. Групу підвищеного ризику захворюваності складають робітники очисних вибоїв, прохідники, машиністи гірничовиїмкових машин, тобто робітники провідних професій. Прогнозні оцінки показують, що коли не вжити екстрених профілактичних заходів, то смертність робітників від пилової профпатології найближчими роками перевищить рівень усього виробничого смертельного травматизму в країні. За такими трагічними висновками — долі тисяч людей, саме майбутнє вітчизняної вугільної промисловості.
Однак розв’язанню цієї проблеми не приділяється належної уваги. Шахти вже кілька десятиліть не мають у своєму розпорядженні активних засобів пилоподавлення (зволоження вугілля в масиві, пилевідсомктування, водяні завіси тощо), а шахтарі не забезпечуються індивідуальними засобами захисту. Торік робітник провідної професії в середньому одержав 118 фільтрів до респіраторів, за необхідних 460, вартість яких — 870 гривень. При цьому робітник виробив товарної продукції на мільйон гривень. Однак навіть тисячної частки цієї суми керівники шахт не вважали можливим витратити на робітника, щоб захистити його органи дихання. Водночас унаслідок пневмоконіозів і пилових бронхітів за один тільки минулий рік Фонд соціального страхування виплатив шахтарям як компенсації 570 мільйонів гривень. Ось така виходить сумна економія коштів, така злочинна — інакше не скажеш — охорона життя людей! Загалом за останні 10 років забезпеченість шахтарів засобами захисту органів дихання не перевищила 15%. Помирати від профпатології шахтарів стало більше, ніж від виробничих травм. При цьому про кожного загиблого на підприємстві пишуть газети, повідомляє телебачення. І це дуже правильно. Треба бити на сполох із приводу таких трагедій. А професійно хворі вмирають удома. Тихо й самотньо. Їхні смерті навіть не сумуються із кількістю загиблих на виробництві. Пішли люди з життя, і добре. Так далі тривати не може!
Відомо, що проблема професійних захворювань — це складне переплетення медичних, соціальних, економічних і суто технічних питань. Через це для її вирішення необхідна комплексна цільова програма заходів.
У всьому світі фінансування запобіжних заходів є першочерговим завданням системи соціального страхування, оскільки попередити нещасний випадок або профзахворювання і гуманніше, і значно дешевше, ніж розплачуватися за його наслідки. В Росії, наприклад, фонд своїми коштами бере участь у медичних оглядах, атестації робочих місць, приведенні робочих місць у відповідність із вимогами правил безпеки, у забезпеченні працюючих засобами індивідуального захисту. Чому б і нашому фонду не взяти на себе для початку повне забезпечення шахтарів засобами захисту органів дихання? Річні витрати на ці цілі не перевищили б 50 мільйонів гривень, і це був би реальний крок до скорочення майбутніх витрат фонду.
Необхідно законодавчо встановити, що роботодавець не має права допускати до роботи людину, не забезпечену засобами індивідуального захисту згідно з установленими вимогами.
Я знову звертаюся до досвіду Російської Федерації, де ще в 2001 році була заснована некомерційна недержавна «Асоціація розробників, виготовлювачів і постачальників засобів індивідуального захисту». За роки своєї діяльності асоціація, будучи ефективним посередником між бізнес-спільнотою і державою, розробила й організувала реалізацію комплексу заходів, що забезпечили масове виробництво сучасних вітчизняних засобів індивідуального захисту, якість яких не поступається світовому рівню. У нас у країні в різних секторах економіки успішно функціонують десятки подібних асоціацій. Життя настійливо вимагає створення також асоціації виробників засобів індивідуального захисту працюючих.
З огляду на тенденції до погіршення умов праці й скорочення трудового потенціалу країни, що зберігаються, назріла гостра необхідність запровадження паспорта здоров’я працівника.
Необхідна програма підтримки малого бізнесу
Питанням виняткової важливості є створення безпечних умов праці на підприємствах малого й середнього бізнесу, які мають свою специфіку виробництва.
Є дві передумови, які забезпечують створення нормативних умов праці на малих підприємствах:
перша: роботодавець повинен бути переконаний, що заходи з охорони праці необхідні;
друга: він повинен знати, як можна здійснити ці заходи в умовах його виробництва.
Жодна із цих обов’язкових умов сьогодні не реалізується.
Тому потрібна розробка спеціальної програми реальної підтримки малого бізнесу в питаннях охорони праці, яка включала б:
— створення адекватної системи управління даною проблемою;
— підвищення рівня правової підготовки роботодавців у цій галузі;
— створення регіональних спеціалізованих консультаційно-навчальних та інформаційних центрів при органах виконавчої влади, спілках, асоціаціях, інших структурах малого бізнесу. Ці центри могли б взяти на себе також забезпечення малих підприємств засобами індивідуального й колективного захисту працюючих, приладами контролю, нормативною літературою.
Зважаючи на економічну й соціальну значимість малого бізнесу, треба найближчим часом провести всеукраїнську конференцію з питань безпеки й гігієни праці в цьому секторі економіки, на якій розглянути назрілі проблеми охорони життя і здоров’я людей на малих підприємствах та ухвалити програму відповідних заходів. У Росії останніми роками проведено три такі конференції, у нас — жодної.
Ринкові відносини, котрі торкнулися багато яких сторін нашого життя, дедалі більше проникають у реальне керування охороною праці. Тим часом наукового фундаменту для цього в нас немає, і ніхто в країні не відповістить на запитання: «Яких витрат зазнають робітники, підприємці й держава у зв’язку з небезпечними й шкідливими умовами праці?»
З метою усунення цього недоліку необхідно розробити економічні засади охорони праці, алгоритми оцінки витрат на покращення безпеки виробництва, розміру прямих і непрямих втрат від аварій, нещасних випадків і профзахворювань і, що дуже важливо, — оцінки попередженого збитку.
Кадри й пропаганда все-таки вирішують
Поліпшення безпеки й гігієни праці неможливо розглядати у відриві від якості підготовки кадрів. Сьогодні навчання і підвищення рівнів знань проводяться формально, дідівським методом: хтось говорить, а хтось слухає.
Давно назріла необхідність переходу на модульне навчання з використанням комп’ютерних технологій, у поєднанні теорії і практики, з урахуванням професій і особливостей робочих місць слухачів. Потрібне створення сучасної ефективної системи планомірного навчання як керівників виробництва, так і робітників.
Гостро стоїть і питання інформаційного забезпечення охорони праці, створення загальнодержавного інформаційного центру, де накопичувалася б, систематизувалася та узагальнювалася вся оперативна інформація, був фонд нормативних, довідкових та інших документів у цій сфері, щоб фахівці господарюючих суб’єктів, органів виконавчої влади, грамадських і наукових організацій мали вільний доступ до ресурсів центру й могли максимально швидко використовувати їх.
За кордоном пропаганді здорових і безпечних умов праці приділяється велика увага, оскільки в пропаганді фахівці вбачають продовження навчання працюючих. У цьому складному напрямі роботи є своя специфіка, яку в нас, на жаль, ніхто не вивчає і, звісно, не враховує. Із цієї причини не розробляються концептуальні підходи до створення відеофільмів, відеороликів, плакатів, пам’яток, попереджувальних знаків з охорони праці, через що страждає справа.
Необхідні розробка основ науково обґрунтованої, достовірної пропаганди, регулярне проведення із цією метою тематичних виставок, оглядів-конкурсів, науково-практичних конференцій. Пропаганда — невід’ємна частина охорони праці, причому частина — досить важлива.
Потрібна радикальна модернізація
Значимою складовою частиною системи управління охороною праці є економічне стимулювання роботодавців. Закон про соціальне страхування від нещасних випадків, як відомо, передбачає можливість віднесення в будь-який час підприємства до більш високого класу професійного ризику з вищим, відповідно, тарифом внесків у випадку систематичних порушень правил безпеки, а також установлення підприємству знижок і надбавок до страхового тарифу за низький або високий рівень травматизму й професійної захворюваності. Хіба це не гнучкий і не оперативний важіль впливу на роботодавця? З моменту прийняття закону минуло 10 років, але нормативні акти для реалізації цих норм так і не розроблено, незважаючи на неодноразові нагадування й вимоги контролюючих органів, у тому числі й Генеральної прокуратури України.
У руслі економічного стимулювання роботодавців необхідно також проведення ефективної податкової політики. Такими практичними кроками нами вбачаються:
— звільнення від податків на найближчі 10 років підприємств, що виробляють засоби індивідуального захисту (як це передбачено проектом Податкового кодексу для підприємств легкої промисловості), що сприятиме становленню і розвитку вітчизняної промисловості засобів індивідуального захисту;
— зниження або звільнення від податку тієї частини прибутку, що направляється роботодавцем як інвестиції на ліквідацію робочих місць, окремих виробництв і цехів із невиправно важкими й шкідливими умовами праці;
— виключення з оподатковуваної бази всіх витрат на заходи щодо охорони праці, внесені в колективні договори підприємств;
— надання банківськими установами пільгових кредитів підприємствам для цільового їхнього використання на покращення безпеки й гігієни праці;
— звільнення від мита імпортованих засобів індивідуального й колективного захисту працюючих, різних пристосувань і матеріалів, які не виробляються у нас у країні й використовуються підприємствами безпосередньо на охорону життя і здоров’я людей.
Закон «Про охорону праці» передбачив створення при Кабінеті Міністрів України Національної ради з питань безпеки життєдіяльності населення на чолі з віце-прем’єр-міністром України. Обов’язком Національної ради закон визначив розробку й реалізацію цілісної системи державного керування охороною праці. На жаль, за минулі п’ять років рада жодного разу не засідала, не було ні самої Національної ради, ні державного управління в цій важливій сфері життєдіяльності населення. Якби працювала Національна рада, можливо, все було б інакше.
З урахуванням викладеного, можна зробити єдино правильний висновок, що управління охороною праці в нашій країні перебуває в стані системної кризи й потребує радикальної модернізації. На вирішення цієї гострої проблеми й було спрямовано моє звернення від імені Федерації профспілок України до Президента України В. Януковича.
Президент України доручив Кабінету Міністрів України за участі об’єднань профспілок, роботодавців, наукових та інших зацікавлених організацій всебічно проаналізувати існуючу систему забезпечення безпеки праці й виробництва та підготувати пропозиції про її докорінне реформування.
Дуже сподіваюся, що спільними зусиллями нам удасться саме докорінно перебудувати охорону життя і здоров’я людей праці. Упевнений, що пропозиції, висловлені учасниками парламентських слухань, нададуть майбутній Програмі реформування охорони праці всебічного і дієвого характеру.
