На розгляді в Комітеті Верховної Ради з питань правосуддя знаходиться 157 законопроектів. Однак сьогодні ми зупинимося на трьох з них. Проекти, про які йтиметься, мають полегшити наш правовий захист.

Так, перший законопроект спрямований на захист прав споживачів. Адже сьогодні продавцями, виконавцями робіт чи надавачами послуг дедалі частіше нав’язується споживачеві така умова договору, як звернення до третейського суду у разі виникнення спору. Здебільшого така практика спостерігається у сфері використання так званих типових договорів. У результаті таких умов договору щодо звернення до третейського суду у разі виникнення спору на споживача покладається додаткове фінансове навантаження (третейський збір та інші платежі). Як наслідок споживач позбавляється права на звернення до загального суду по захист своїх порушених прав, мало того, при зверненні до загального суду споживач звільнений від сплати держмита. Згаданий проект передбачає доповнення статті 6 закону «Про захист прав споживачів», якою встановлюються винятки з підвідомчості справ третейським судам, новим пунктом щодо справ у сфері захисту прав споживачів. У результаті прийняття проекту справи щодо захисту прав споживачів підлягатимуть розгляду виключно загальними судами, що сприятиме посиленню захисту прав споживачів.

Другий проект передбачає зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів» і спрямований на захист прав учасників кримінального і цивільного процесів щодо забезпечення права на своєчасний та справедливий судовий захист у розумні строки, під час розгляду справ у порядку касаційного провадження. Як зазначають автори проекту, апеляційні суди вже здійснювали перегляд цивільних справ у порядку касаційного провадження, що мало позитивні наслідки в контексті забезпечення права на справедливий суд, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. А у Верховному Суді України накопичилася значна кількість нерозглянутих кримінальних і цивільних справ, чисельність яких динамічно зростає, що призводить до порушення розумних строків розгляду та значної завантаженості суддів Верховного Суду. Тому пропонується викласти пункти Перехідних положень закону «Про судоустрій і статус суддів» у такій редакції: «касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 1 листопада 2010 року, в тому числі призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, передаються до колегії cуддів відповідних апеляційних судів, склад яких формується зборами cуддів цих судів. Апеляційним судам при здійсненні касаційного провадження підсудні кримінальні та цивільні справи після їх перегляду в апеляційному порядку».

Третій проект, на який хотілося б звернути увагу, пропонує скасувати обов’язковий характер попереднього судового засідання в цивільному судочинстві, надавши суддям право, з огляду на складність справи чи обґрунтоване клопотання позивача, або у разі необхідності в цьому, самостійно при відкритті провадження у справі приймати рішення про необхідність проведення попереднього судового засідання або проводити підготовку справи до розгляду без попереднього судового засідання. Також пропонується скасувати необхідність постановлення за результатами попереднього судового засідання ухвали про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, замінивши на фіксацію (закріплення) цих дій у журналі попереднього судового засідання.

Як зазначається у пояснювальній записці, чотирирічний строк дії нового Цивільного процесуального кодексу засвідчив, що судді місцевих судів негативно ставляться до запровадження попереднього судового засідання через недосконалість врегульованої законом процедури його проведення та велике навантаження на місцеві суди. На практиці проведення попереднього судового засідання переважно є формальним, без досягнення мети його проведення, що майже завжди призводить до порушення строків розгляду справи.

Крім того, відповідно до положень ЦПК після відкриття провадження у справі і до моменту проведення попереднього судового засідання суд жодних підготовчих дій не здійснює (направлення копії позовної заяви разом із ухвалою та повісткою відповідачу не можна розглядати як підготовчі дії). Отже, треба чекати близько одного місяця, щоб у попередньому судовому засіданні з’ясувати або констатувати відсутність необхідності проведення якихось підготовчих дій (крім вивчення матеріалів справи). Тоді навіщо витрачати час на попереднє судове засідання і чи не доцільніше буде призначати справу одразу ж до розгляду. Є справи складні, де справді доцільним є проведення всіх процесуальних дій, передбачених ст. 130 ЦПК саме в попередньому судовому засіданні. А в нескладних справах (наприклад, стягнення боргу за договором позики, стягнення банками заборгованості за кредитними договорами, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, розірвання шлюбу, стягнення аліментів, стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати тощо) можна проводити підготовку до судового розгляду й без проведення попереднього судового засідання. Тобто де є можливість у першому ж судовому засіданні ухвалити звичайне або заочне рішення на підставі поданих позивачем доказів, попередніх судових засідань бути не повинно. Це має сприяти економічності й оперативності вирішення нескладних справ та своєчасному захисту прав позивачів.

Також звертається увага на той момент, що перша неявка відповідача вже є підставою для ухвалення заочного рішення, чого в попередньому судовому засіданні зробити неможливо. А також, що після отримання судової повістки про виклик у попереднє судове засідання, відповідач, дізнавшись про пред’явлений до нього позов, може навмисно ухилятися від отримання подальших судових викликів, що затягне судовий розгляд на тривалий час та призведе до порушення прав позивача. Цього можна уникнути, скасувавши обов’язковий характер попереднього судового засідання та надавши судам таким чином можливість ухвалювати рішення по суті (наприклад, заочні) у першому ж судовому засіданні на підставі наданих позивачем достатніх доказів.

Наталя Гелетко.
Як убезпечити споживачів?
У парламенті відбулася міжнародна конференція «Ринковий нагляд в Україні: крізь призму досвіду країн Європейського Союзу», котру організував Комітет Верховної Ради з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва за підтримки Міжнародної фінансової корпорації (ІFC) та представництва Світового банку. Заступник голови профільного комітету Ксенія Ляпіна зазначила, що, запровадивши систему ринкового нагляду, подібну до тієї, що існує в європейських країнах, Україна забезпечить чітку та прозору процедуру контролю продукції та усуне недоліки діючої системи державного контролю, що характеризується тотальним контролем підприємств, проте не гарантує безпеки споживачів. Отож вона вважає, що потрібно якнайшвидше схвалити законопроект «Про ринковий нагляд і контроль продукції», що вкрай потрібно для спрощення умов ведення бізнесу та створення сприятливого інвестиційного клімату. К. Ляпіна зазначила, що в Європі контроль продукції не сприймається як надто обтяжливий для бізнесу, бо це забезпечує значно вищий рівень безпечності продукції на європейських ринках. «Такий досвід є для нас важливим та цікавим на етапі розробки законопроекту «Про ринковий нагляд і контроль продукції» та під час його впровадження», — наголосила вона. Директор представництва Світового банку у справах України, Білорусії та Молдови Мартін Райзер розповів, що нині в Україні діє стара система ринкового контролю продуктів. При цьому здебільшого контролюються вимоги застарілих стандартів та інших нормативних документів, які не впливають на безпечність продукції. На відміну від України, за його словами, ринковий нагляд у країнах ЄС ставить за мету перевірку дотримання саме вимог безпеки. «Я все ж таки сподіваюсь, що законопроект «Про ринковий нагляд і контроль продукції» буде ухвалений. Але тоді треба буде запроваджувати додаткові законодавчі акти для того, щоб систему впровадити повністю. Насамперед треба буде прийняти законопроекти «Про недопущення обігу в Україні небезпечної продукції» та «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», — підкреслив М. Райзер. Також треба усунути дублювання з боку державних органів, коли один і той само продукт перевіряється декількома державними органами.
Сергій МЕЛЬНИК.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Сергій Ківалов.