У Житомирській області 1 мільйон 23 тисячі гектарів ріллі. Більш як третина — 369 тисяч гектарів — не використовується: заростає бур’янами чи самосійним лісом, з них, зокрема, близько 40 тисяч гектарів таких, що передані в оренду інвесторам.
В Лісостепу гектари родючіші...
За умовами ведення сільськогосподарського виробництва область ділять на три зони. На лісостепову припадає 36 відсотків ріллі, 18 — на перехідну, решта 46 відсотків — то поліська зона. В Лісостепу обробляють майже всі землі.
Попільнянський район належить до тих, де аграрний сектор потужно розвивається. Діє 16 великих сільгосппідприємств. У 12 з них господарюють, як висловився голова райдержадміністрації Ігор Погребенник, «свої люди», чотири агроформування належать зовнішнім інвесторам. Діє 65 фермерських господарств. Землі родючі. Кукурудза видала, наприклад, в Почуйках по 99 центнерів зерна з гектара, у Сокільчі — по 85. Наступного року, переконаний керівник району, зернових разом з качанистою завдяки ширшому використанню нових технологій буде зібрано 200 тисяч тонн. Цьогоріч зріс інтерес до буряківництва. Одне слово, є стимул вкладати гроші в розвиток виробництва, отримувати прибутки.
Не в усіх південних районах вдалося зберегти після реформування стільки колишніх колгоспів, які продовжують розвиватися на новій законодавчій базі. Тож дві третини переданої в оренду землі в Лісостепу обробляють тепер зовнішні інвестори.
У них є чого повчитися. Хтось уже збудував, а хтось ще будує сучасні елеватори, хтось — нові зерноочисні та зернокалібрувальні заводи, картоплесховища. На сортодільницях у найпотужніших з них по чотири, а то й сім десятків сортів соняшнику, кукурудзи. Саме завдяки інвесторам у південних районах області значно розширилися посівні площі. Водночас із ними пов’язано дві серйозні проблеми. Перша — це грубі порушення в дотриманні сівозмін, бо відзначається значне навантаження інтенсивних культур, зокрема ріпаку, соняшнику, сої, кукурудзи на зерно, що призводить до виснаження ґрунтів. Друга проблема — лише частина з них займається тваринництвом.
Одні не можуть, іншим невигідно
А в північних районах і картина, і проблеми зовсім інші. Контраст можна передати цифрами. Орендна плата в лісостеповій зоні становить від 280 до 380 гривень за гектар. А на Поліссі вона в три—п’ять разів менша, зокрема, в Коростенському, Малинському, Ємільчинському, Радомишльському, Народицькому районах — 70—180 гривень за гектар. Але й таку дешеву землю мало хто хоче брати. Бо дешева вона саме тому, що для того, аби отримати прибуток, треба спершу багато вкласти. На Поліссі обробляється 48 відсотків ріллі, а в Черняхівському районі взагалі лише третина.
Щось вирощувати на полях часто-густо просто нікому — колишні КСП розпалися. В оренду в області передано 46 відсотків розпайованих площ. Лише кожен двадцятий власник державних актів індивідуально використовує землю. А 131 тисяча часток нікому не потрібні. Зрозуміло, годі сподіватися на відновлення сільгосппідприємства без великих фінансових вливань там, де вже й техніки немає, бо її або кредитори забрали, або ж самі селяни — за борги у зарплаті. Без грошей справи з місця не зрушиш. Але, хай як це парадоксально, є питання і в тих поліських селах, куди прийшли інвестори.
Ось що каже з цього приводу голова Коростенської райдерж-адміністрації Володимир Арешонков:
— Так звані інвестори прийшли в район, взяли не по одній тисячі гектарів, уже кілька років значаться у нас. З одного боку, їх присутність дає певний позитив: взяли землі, які не оброблялися, уклали угоди з людьми, справно сплачують за оренду. Тобто юридично ніби все правильно. Але жодного гектара за ці роки вони не обробляли. Один з керівників такої структури заявив у райдержадміністрації в присутності спеціалістів: «Не сіяв і не сіятиму». Запитуємо: «Чому?». Каже: «Є, мовляв, проблеми, його не розуміє держава, тому нічого не робитиме». Схожа ситуація не тільки в нашому районі. А в черзі стоїть ще низка фірм, щоб узяти тисячі гектарів. Але як змусити їх обробляти ріллю? Проблема ж у тому, що зобов’язання начебто виконують — за оренду розраховуються...
Голова Червоноармійської РДА Станіслав Карпінський додає:
— У нашому районі інвестори орендували тисячі гектарів землі. Вони й обіцяних грошей за оренду не виплачують. Взяли землю, щоб «застовпити». Тепер виходить, що й сільгосп-формування не можуть працювати. Тобто інвестори й самі нічого не роблять, і комусь не дають. А договори зареєстровані так, що розірвати їх непросто. Хоча й підключаємо юристів. Це ж треба робити через суди. Бабуся чи дідусь туди не поїде, бо це пов’язано ще й із судовими витратами. Ми вивчали ті договори оренди. Там є пункт про першочерговість купівлі землі орендарем. Якби договір не був зареєстрований у державному реєстрі, його можна було б розірвати на рівні району. А так виходить, що держава захищає таких от орендарів.
Як знайти важелі впливу
Одна з великих компаній орендує в Україні понад 300 тисяч гектарів землі й майже всю обробляє, зокрема, і в Радомишльському районі Житомирщини. А от у Червоноармійському та Володарсько-Волинському районах поля, на які вона оформила договори, не засіваються. Ще один приклад по Червоноармійському району. Там керівник агроформування вже й руки опустив. Кілька років йому обіцяли власники надати необхідні ресурси, то він і в райдержадміністрації обіцяв: восени казав, що навесні сіятимуть, навесні запевняв, що сіятимуть восени. Тепер мовить: вже їм не вірю.
До речі, саме в Червоноармійському районі найбільші площі незасіяних інвесторами земель — 7,3 тисячі гектарів. Це 83 відсотки від узятих в оренду. В Овруцькому районі таких полів 4,5 тисячі гектарів — третина, в Черняхівському 4,3 тисячі — дві третини, в Баранівському 4 тисячі — більше половини. Загалом по області так набирається майже 40 тисяч гектарів. Для порівняння: фермери і сільгосппідприємства, в які не вкладалися інвестиції, не засівають 15 тисяч гектарів. Підраховано, землі, які сьогодні не обробляються інвесторами, могли б дати близько 100 тисяч тонн зерна (за врожайності 25 центнерів з гектара). Або — 800 тисяч тонн картоплі. Використання цих земель дали б сотні робочих місць, а бюджетні надходження зросли б на шість—сім мільйонів гривень.
Важелів впливу на фіктивних інвесторів місцева влада не має. Заступник голови облдержадміністрації Микола Дейсан повідомив, що вже не раз зверталися з листами до прокуратури, навіть просили Кабінет Міністрів урегулювати це питання постановою, а Верховну Раду — внести зміни до закону про оренду земель. Такої проблеми, каже він, немає в південніших областях — там війна за гектари. Тут — вагання, вичікування, раптом вдасться якийсь бізнес на цій землі зробити. А ще ж — надра внизу...
На думку Миколи Дейсана, потрібно, щоб третьою стороною договору про оренду землі виступали чи то районне управління земельних ресурсів, чи районна державна адміністрація або ж управління сільського господарства. І з боку держави контролювали б, чи раціонально використовуються земельні ресурси, й мали право в односторонньому порядку розірвати договір.
Житомирська область.
