Обов’язкових щеплень не додасться, а число рекомендованих збільшиться
Раніше запитання: «Бути чи не бути вакцинації у нас у країні?» ніхто не ставив. Прищеплювалися масово і свідомо, тому що так треба. У демократичному соціумі почали виникати сумніви — а чи треба? ЗМІ інформують громадськість про летальні наслідки і ускладненнях, нібито пов’язані з вакцинацією. Жертвами стають діти, переважно до року. Однак офіційно Мінохорони здоров’я в більшості випадків не визнає цього зв’язку. Неофіційно кажуть: мовляв, такі «погрішності» були завжди, але їх замовчували. Побічні ефекти після вакцинації можуть бути, але вони мізерно малі порівняно з ускладненнями і смертельними випадками від епідемій.
Перед вакцинацією дитина не повинна хворіти і температурити. За цим у нас ретельно стежать. А от у Фінляндії, приміром, легкий кашель і температура 37,2 не є протипоказанням для щеплення. Там головне, щоб батьки й дитина були готові морально і психологічно до цього.
У нас такої готовності, мабуть, немає. А фахівці кажуть про зниження імунітету, в тому числі й колективного. Тому найближчим часом прогнозують нові епідемії. Які саме — покаже час.
Щоправда, після епідемії грипу й паніки, що охопила Україну, та й багато країн світу торік, виникають сумніви, чи справді такий страшний звір?
Керівник бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні Ігор Поканевич спростовує звинувачення на адресу ВООЗ про штучно підкладену грипозну «свиню» для задоволення бізнес-інтересів певних фармакологічних компаній.
— Багато країн проведеною вакцинацією від грипу зупинили його циркуляцію. На жаль, в Україні кампанія масової вакцинації не почалася. Що стосується прогнозів на 2010—2011 роки, то існує досить великий ризик епідемії, тому що багато громадян не перехворіли й у них не виробився імунітет до хвороби.
Торік пік епідемії грипу припав на 28 жовтня. Це було набагато раніше, ніж у попередні роки. Точної дати атаки масового захворювання в цьому сезоні епідеміологи назвати не можуть.
Головна місія охорони здоров’я — попереджати захворювання. І зробити це можна за допомогою профілактики. Кращим способом є вакцинація. Нічого іншого поки що не придумали.
Паралельно з вакцинальною кампанією в будь-якій країні світу є антивакцинальний рух — слабкий або потужний.
У нашому суспільстві склалося негативне ставлення до вакцинації загалом. Мовляв, багатьох хвороб уже практично немає, то навіщо від них прищеплюватися?
— Та цих недуг немає саме тому, що виробився колективний імунітет завдяки масовій вакцинації. Якщо він знизиться, то ризик занедужати в кожного члена соціуму підвищується, — вважає лікар-імунолог Наталія Винник. — До 1932 року, поки не почалася масова вакцинація від дифтерії, щорічно від цієї інфекційної хвороби страждали 40—70 тисяч людей. У 80-х роках минулого століття захворюваність зменшилась настільки, що в суспільстві з’явилися розмови про те, що не варто прищеплюватися, якщо вже немає епідемії. Багато хто просто відмовлявся від щеплень. І починаючи із середини 90-х тих, хто захворів на дифтерію, було 5,5 тисячі. А 1995 року було зафіксовано 150 смертельних випадків. І тільки ці летальні наслідки вплинули на рішення багатьох громадян: все-таки треба вакцинуватися.
Нині в Україні — ризик зростання захворювання на поліомієліт. Випадки зареєстровано в Таджикистані та Росії. Наша країна — транзитна, до того ж в українців знижений колективний імунітет, а кількість щеплених від поліомієліту менша, ніж у східному регіоні, — так аргументують свої побоювання імунологи.
Стверджують, незважаючи на небезпеку нових епідемій, що кількість обов’язкових щеплень (їх 12, і їх прописано в Календарі щеплень) не збільшиться. А от рекомендованих стане більше. Серед останніх, наприклад, вакцинація від папіломовірусу.
...Син колеги ставав на облік у студентську поліклініку. Сказав, що втратив медичну картку. Лікар завів нову, і зі слів хлопця, ставлячи «навідні запитання», записав щеплення, які йому робили протягом життя...
Нині кажуть про необхідність введення в Україні вакцинального паспорта. У ньому буде наведена «прищеплювальна» історія кожного громадянина. Щоправда, знову виникає запитання про добровільність і примусовість цього заходу.
