За даними Всесвітньої організація охорони здоров’я, на одну людину має бути заготовлено 12—15 мілілітрів донорської крові на рік. Переливання крові або її клітинних компонентів від донора реципієнтові можна розцінювати як трансплантацію тканини. Саме це в багатьох випадках рятує життя людині.

Живі ліки

На відміну від інших регіонів України, на Луганщині немає дефіциту донорської крові. Тут на кожного жителя області її заготовлюється навіть трохи вище норми, встановленої МООЗ, — 15,6 мілілітра. Активний донорський рух цілком поясненний. По-перше, він має глибоку традицію, котру, на щастя, не знищив час. Як відомо, на Луганщині основне місце посідають вугільна, хімічна, металургійна та інші провідні галузі промисловості, є розвинені залізнична й автомобільна мережі. Наявність великих промислових підприємств створює високу ймовірність розвитку техногенних аварій і катастроф, результат яких найчастіше — людські жертви. У таких випадках населення області традиційно виявляє свою співчутливість і намагається допомогти потерпілим. Одне слово, умови області диктують необхідність створення достатнього запасу крові на випадок виникнення надзвичайної ситуації. Друге не менш важливе значення має той факт, що донорська кров у Луганську безкоштовна. Іншими словами, донори віддають її безоплатно, й так само чинить обласна станція переливання крові, передаючи кров, компоненти з неї та препарати до медичних установ. На відміну від Києва й деяких інших областей, де донорську кров для хворого родичі купують за гроші, в Луганській області таке не практикується.

У нас завжди є незнижуваний запас, — розповідає головний лікар Луганської обласної станції переливання крові Олена Фролова (на зімку вгорі). — Наприклад, кожної резус-негативної групи крові — не менш як 1,5 літра, резус-позитивної — не менш як 3 літри. Запас еритроцитної маси і плазми становить у межах 100 літрів. Усе це можна отримати від 200 донорів. І якщо з якихось причин у день у нас немає такої кількості добровольців, ми організуємо виїзди нашого персоналу в міста та райони області. Ситуацій, коли був би відсутній необхідний запас донорської крові та препаратів із неї, у нас поки що не ставалося. І тут я мушу сказати, що наші люди дуже співчутливі до чужого лиха. Коли в місті відбуваються різні резонансні події з людськими жертвами, як, наприклад, вибухи кисневих балонів у міській лікарні, до нас приходять маса добровольців. Ми, зрозуміло, не відмовляємося від нових донорів, навіть якщо у крові не маємо потреби. Шляхетність людей повинна мати підтримку. Мене тішить те, що останнім часом добровільними донорами дедалі частіше стають молоді люди. Якщо раніше ми приймали здебільшого жителів 40—45-річного віку, ще вихованих на радянських традиціях, то сьогодні спостерігається стійка тенденція омолодження армії донорів. Це студенти, учні, молоді робітники.

Усе залежить від донора

Почнемо із хрестоматійного. Кров — це основне життєве середовище, від її якості залежать усі процеси в органах і клітинах людини. Отже, хороша якість є ключовим моментом під час їхнього виробництва. На жаль, Луганщина має високі показники захворюваності на ВІЛ-інфекції, туберкульоз та вірусний гепатит. У цьому разі на першому місці стоїть забезпечення саме безпеки донорської крові. Це завдання допомагає вирішувати лабораторія, що робить ПЦР-аналіз. Завдяки такому аналізу значно скорочується період «сіронегативного вікна», коли людина може бути вже інфікована, але за допомогою рутинних методів дослідження це виявити неможливо. Інша лабораторія контролює не тільки якість донорської крові, а й препаратів із неї. Оскільки ці препарати піддаються хімічній і фізичній обробці, а потім уводяться внутрішньовенно, необхідно, щоб вони були стерильні, не викликали побічних реакцій і ускладнень.

— Якість одержуваних компонентів і препаратів крові багато в чому залежить від добору донорів, — уточнює Олена Фролова. — Буває так, що людина приходить здавати кров, не підозрюючи про те, що страждає на хронічні захворювання. Наприклад, через виявлення вірусного гепатиту С бракується близько 2 відсотків донорської крові. І якщо раніше серед добровольців частіше зустрічався сифіліс, то сьогодні ми більше реєструємо ВІЛ-інфікованих людей. Щоправда, із загальної кількості донорів вони становлять невисокий відсоток — лише п’ять сотих, але й цей показник нас насторожує.

Однією з умов поліпшення якості донорської крові та препаратів з неї є наявність сучасного устаткування. Стосовно цього в Луганська є чого повчитися. Конкретно йдеться про увагу обласної влади, що приділяється службі крові. Щорічно її структури отримують нове оснащення, освоюють сучасні технології. Наприклад, сім станцій переливання крові області мають апарат для проведення автоматичного плазмафереза, за допомогою якого від кожного донора можна заготувати до одного літра плазми. Наприкінці минулого року Головне управління охорони здоров’я придбало дороге обладнання — фракціонатор клітин крові, що дає змогу автоматичним методом заготовлювати тромбоцити — формені елементи, які використовують для лікування гематологічних та онкологічних хворих. Для Луганщини, котра має високі показники захворюваності на рак, це дуже важливо. До речі, в Україні таке обладнання мають лише п’ять станцій переливання крові. Цього року планується придбати гематологічний аналізатор і апарат ультрафільтрації для виробництва імуноглобулінів.

Але, як відомо, не все залежить від бажання й можливості регіону, служби крові й самих трансфузіологов. В Україні, на жаль, досі не впроваджено процедуру вірусної інактивації. Якщо, скажімо, вірусний агент потрапляє у кров, то проведення цієї процедури дає змогу його знищити завдяки впливу радіаційних гамма-променів. Кров у цьому разі стає абсолютно безпечною щодо передачі вірусних агентів. У всіх розвинених країнах ця процедура обов’язкова й проводиться успішно. В Україні такої практики немає, хоча розмови навколо цього точаться давно. Загалом слід зауважити, що проблемам служби крові в нашій країні приділяється недостатньо уваги. Скажімо, сьогодні станції переливання крові працюють із закордонними гемоконсервантами — німецькими, польськими, тоді як наші вчені, у тому числі й луганські, мають свої напрацювання зі створення вітчизняного аналога. Так, нинішній начальник Головного управління охорони здоров’я Павло Малиш свого часу очолював Луганську обласну станцію переливання крові й захистив докторську дисертацію з питань збереження морфофункціональної активності еритроцитів на етапах зберігання. Сьогодні мова йде про проведення клінічних випробувань, і за їхніми результатах можна говорити про промислове виробництво консерванту. Але заважає проблема, що набила оскому, — відсутність фінансування.

 

Луганськ.

На знімку: в лабораторії.

Фото з архіву Олени ФРОЛОВОЇ.