Непопулярні рішення відкладають. Але ненадовго

У Чернівцях ще пам’ятають, як Прем’єр-міністр Микола Азаров запевняв місцевих виробників і споживачів у відсутності економічних передумов для подорожчання хліба. В тому само запевняв приватних підприємців і голова облдержадміністрації. Хіба могло бути інакше, якщо влада йшла на вибори? Вони позаду — і за найдешевший хліб у Чернівцях уже просять три гривні. Чиновники ніби відкрили очі: й цінову політику на хліб диктує монополіст в особі Чернівецького хлібокомбінату; й собівартість хліба зросла через подорожчання зерна, борошна, газу, високі накладні витрати; й адміністративне стримування цін за ринкових умов справляє тимчасовий ефект, відкладаючи ціновий сплеск на пізніше, в даному випадку на «післявиборів». Про все це тепер говоритимуть із не меншим запалом, ніж переконували у відсутності економічних передумов для подорожчання хліба. І не тільки там, і не лише про це.

Мінагрополітики «раптом» визнало: країні не вистачає м’яса не тому, що впродовж останніх років бракувало галузевих держдотацій, а тому що не було системного підходу до стимулювання його виробництва. В дефіциті м’яса птиці, яловичини та свинини вже немає сумніву, цього року є потреба збільшити завезення до 320—340 тисяч тонн сировини за нещодавніх обсягів імпорту в 260—280 тисяч тонн. Чим ринок курячого м’яса країни нагадує хлібний, буковинський? По-перше, він монополізований — левову частку продукції виробляють «Миронівський хлібопродукт» і компанія «Агромарс», які, маючи зерновий бізнес і доступ до зовнішніх ринків, здатні утримувати прибутки на високому рівні. По-друге, ціни й тут диктує держава, а не ринок. Серед тижня Антимонопольний комітет «порадив» 10 найбільшим компаніям знизити ціни, зобов’язавши їх укласти прямі угоди з роздрібними мережами. Зрозуміло, це знизить інтерес до інвестування коштів у тваринництво, поставить на межу виживання бізнес багатьох невеликих підприємств. До того, нагадаю, АМКУ зобов’язав 11 найбільших гравців на ринку молочної продукції забезпечити поетапне зниження оптово-відпускних цін на молоко, сметану, вершкове масло й твердий сир. І в гуртовій торгівлі вони таки подешевшали. То, може, завдяки ручному управлінню уряд і спромігся у жовтні уповільнити майже у шість разів (до 0,5 відсотка! ) темпи зростання споживчих цін? Ні, бо на Буковині подорожчав хліб. Прямо кажучи, у жовтні статистика засвідчила ефект відкладеної інфляції — комунальні тарифи й ціни на бензин не підвищували з передвиборних міркувань. Тож, до кінця року не інакше, як саме вони, і стануть головним драйвером зростання споживчих цін.

Говорити, як на духу, можна й через законопроекти. Деякі, оприлюднені серед тижня, — такі відверті й категоричні, що не потребують навіть коментарів. Приміром, Мінекономіки запропонувало зняти законодавчі обмеження на приватизацію авіакосмічних, літакобудівних підприємств, таких, що виробляють залізничну техніку, той таки хліб (йдеться про ті, що входять до складу ДАК «Хліб України). Якщо депутати схвалять цей закон, то, зважаючи на інтеграційні плани уряду, його можна надсилати як запрошення передусім російським інвесторам.

Деякі законопроекти, як-от проекти Податкового та Трудового кодексів, навпаки — зарозумілі й складні для загального розуміння, а відтак потребують ґрунтовних експертних оцінок і професійного підходу. І цього замало, бо їхня підготовка супроводжувалася пошуком важких компромісів між бізнесом і державою, роботодавцями і найманими робітниками. Від підсумкового результату цих пошуків залежить дуже багато — приріст чи відплив інвестицій, успіх чи неуспіх уряду. З огляду на пріоритети авторів, компроміси так чи інакше схиляються на бік представників великого капіталу. Левову частку своїх доходів вони одержують за рахунок дивідендів за акціями, які пропонують оподатковувати на пільгових засадах, у проекті Податкового кодексу. Роботодавців наділяють правом на власний розсуд регулювати трудові відносини своїми нормативними актами — у проекті Трудового. Взагалі авторів Трудового кодексу легко запідозрити у графоманстві, але не можна — в почутті гумору. Вірити написаному, то роботодавець має змогу подовжувати тривалість роботи найманого працівника, зважаючи на непродуктивні проміжки часу. Але звинуватити авторів у тому, що вони «підігрують» роботодавцю, не можна, адже водночас йому надають право встановлювати лояльніший робочий графік для працівника (менший за базові 40 годин на тиждень). При цьому обумовлюється, що в такому разі роботодавець зобов’язаний зберегти оплату праці на рівні середньої. Чи важко передбачити лінію поведінки не схибленого на розум керівника підприємства? Працювати — не звикати, платили б добре. За наднормовану працю обіцяють платити більше. Але за результати праці спитають так, як спаде на думку роботодавцю. Адже, якщо дотепер повна матеріальна відповідальність покладалася тільки на обмежене коло посадових осіб, то, за новою редакцією Трудового кодексу, її можна передбачити в трудовій угоді з будь-яким працівником.

Але економічне зростання (за словами Миколи Азарова, за три квартали — на 5 відсотків), низька купівельна спроможність населення, загроза втратити свій політичний рейтинг в очах виборців уже спонукали уряд скоригувати свої плани. Так, він зобов’язався забезпечити зростання середньої заробітної плати загалом по всіх галузях економіки вже цьогоріч на 17,8 відсотка проти 2009-го, наступного — не нижче 15 відсотків від рівня 2010-го, а через рік — не нижче 16 відсотків від рівня 2011-го. Це зафіксували в Генеральній угоді про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин в Україні на 2010—2012 роки від уряду — Микола Азаров, від роботодавців — Олексій Мірошніченко, від Федерації профспілок — Василь Хара. Зростання середньорічної заробітної плати, таким чином, не відставатиме від зростання ВВП. Добрі й цілком слушні наміри, хоч і продиктовані під тиском поточних реалій — невиконання частини зобов’язань перед МВФ, бюджетних диспропорцій, браку ресурсного та інтелектуального потенціалу для проведення непопулярних реформ, ризиком для низки високопоставлених чиновників втратити свої посади. Але це не означає, що МВФ відмовить у черговому транші кредиту, бо стрижнева вимога до України лежить у макроекономічній та фінансовій площині. І це тим паче не означає, що реформи можна, як і інфляцію, відкладати надовго. Адже дорожчає і хліб, і до хліба.