Міністр оборони України Михайло ЄЖЕЛЬ: «Військова частина має працювати, як мурашник, де кожен чітко і відповідально виконує свою роботу»

— Коли наша команда прийшла до керівництва військовим відомством, ми одразу заявили: політика нас не цікавить. Нас турбує бойова готовність, адже це — синонім бойової підготовки. Якщо гармати не стріляють, танки не їздять, літаки не літають, кораблі не ходять, проте солдати одягнуті в гарний однострій і вправно крокують на парадах — це не армія. З ранку і до ночі війська мають займатися бойовою підготовкою. І це головне. Я сам офіцер зі стажем. Коли починав служити, то ми, як кажуть на флоті, «з морів не вилазили», як і солдати «не вилазили» з полігонів. Однак згодом через обмежені ресурси бойова підготовка у Збройних Силах почала спадати, причому катастрофічно. Тому ці навчання були для нас надзвичайно важливими.

Коли готувалася «Взаємодія», я поставив чітке завдання: показати, на що здатна армія. Ми мали відпрацювати весь спектр питань управління Збройними Силами, починаючи зі стратегічного розгортання і завершуючи веденням оборонних операцій. Перед нами стояло завдання не з простих: в умовах недостатнього фінансування провести не показушні, а справді реальні військові навчання.

Сценарій передбачав виконання надзвичайно великого обсягу практичних дій. Ми провели 55 командно-штабних, тактичних, спеціальних, льотно-тактичних навчань. 7,5 тисячі військовослужбовців, 30 літаків і вертольотів, понад 1200 одиниць військової техніки та 15 кораблів виконували бойові стрільби, пускали ракети та вражали цілі зенітно-ракетними комплексами. Фактично було створено реальну бойову ситуацію, відпрацьовувалися різні епізоди і можливі сценарії сучасного бою. Такі масштабні навчання, де взаємодіяли б між собою одразу всі роди військ, давно не проводилися.

Наші військові після майже півторарічного «застою» знову відчули себе потрібними державі і народу. Механіки-водії танків не вилазили з танкодромів, де водили свої бойові машини, форсували водні перешкоди, управляли танками під водою. Інженерні підрозділи розгортали понтонно-мостові та десантні переправи. Військові моряки в морі виконували ракетні та артилерійські стрільби, висаджували десант на берег. Десантники зробили сотні стрибків із вертольотів і літаків з різних висот. Висуваючись на полігони, особовий склад здійснив багатокілометрові марші на техніці, залізничним транспортом з відпрацюванням завдань завантаження техніки на залізничні платформи. Тобто люди отримали неоціненний бойовий досвід.

Яскравим показником ефективності проведення таких навчань є збільшення нальоту авіаціії. Якщо минулого року наші військові льотчики в середньому налітали близько десяти годин, то цьогоріч вдалося збільшити цей показник уже вдвічі. А до кінця року він зросте до сорока годин.

— Це був іспит, яким Збройні Сили звітували перед українським народом. І, на моє тверде переконання, ці навчання довели: у нас є кому і чим захищати країну. Звичайно, маємо ще безліч проблем, які потребують розв’язання. Щоб поставити точніший діагноз ситуації, що наразі склалася у Збройних Силах, варто розглянути їх у загальному контексті системи національної безпеки держави, адже армія — лише одна з її складових.

Однак уже тепер стає зрозуміло, що структуру воєнної організації держави слід корегувати. Своє місце в цій системі мають усвідомити всі: від керівництва держави до голови сільради. Не лише армія, а й влада має відігравати свою роль у забезпеченні безпеки країни.

— Сьогодні побутує думка, мовляв, якщо Україна є позаблоковою державою, то повинна мати таку потужну армію, яка здатна була б воювати одна з усім світом. Звичайно, Збройні Сили мають бути готові дати відсіч будь-якому агресору. Та я вважаю, що в будь якому разі ми не одні. Україна — не єдина держава, яка відмовилася від членства у військових блоках. Навіть якщо припустити виникнення реальної загрози для безпеки України, знайдуться сили, які будуть на нашому боці. Українські Збройні Сили мають бути адекватні ймовірним сучасним викликам. Зрештою, це питання потребує вивчення та глибокого аналізу.

— Насамперед Збройні Сили мають бути спроможні дати відсіч агресору вже на кордоні, задля чого мати потужні засоби протиповітряної оборони, повітряної розвідки, сучасні зразки озброєння, оптимізовану структуру. Тобто відповідати сучасним стандартам армій провідних країн світу.

— Так, але не одразу. Нині армія перебуває у хворобливому стані. Це проблеми, які не розв’язувалися роками, а лише накопичувалися. Збройні Сили постійно недофінансовували, вони не отримували нової техніки та озброєння, що, звичайно, не могло не позначатися на бойовій готовності. Однак я переконаний, що ми все-таки маємо непогані перспективи.

— Звичайно, нам хотілося б уже сьогодні забезпечити армію новими зразками техніки та озброєння. Але поки що такої можливості немає. Тому, по-перше, слід навчитися добре використовувати те, що є. А це, до речі, потребує високої майстерності. По-друге, потрібно зберегти технічний стан і потенціал наявного арсеналу. Відновити й модернізувати його. А для цього — розвивати вітчизняну оборонну промисловість, впроваджувати новітні технології.

— Сьогодні ці десять танків вже перебувають в окремій танковій бригаді на Чернігівщині. На озброєнні цієї бригади вже є 61 танк «Булат». Хоча, на відміну від українських танків моделі «Оплот», «Булати» не можуть претендувати на звання найкращих. Однак, згідно з оборонним замовленням, передбачені кошти також і на будівництво «Оплотів». Ми сподіваємося, що перші одиниці цієї техніки вже братимуть участь у військовому параді на честь 20-річчя незалежності України.

— Ця програма потребує перегляду. Вона створювалася за натовськими стандартами, точніше, під зброю, що є на озброєнні армій країн—членів Альянсу. Тому виявилася дуже вартісною. За нашими підрахунками, «Корвет» натовського зразка коштує понад 8,5 мільярда гривень. Сьогодні за рахунок отримання комплектувальних із Росії та інших країн його вартість знижено до 3,5 мільярда. Така само доля й ракетного комплексу «Сапсан».

— Якщо говорити про програму «Корвет», то так. А ось «Сапсан» — це практично наш, український проект.

— Я переконаний, що країна повинна мати професійну армію. Однак вважаю, що сьогодні актуальна для нас наявна змішана система комплектування.

Нині маємо укомплектувати контрактниками не посади, наприклад, начальника складу чи писарчука, а посади, на яких люди відповідають саме за бойову готовність. Ідеться про молодших командирів. Має помінятися ставлення до контрактника, до сержанта. Колись ще маршал Жуков казав: без добре підготовленого сержанта в бою перемоги не бачити.

Престиж контрактної служби має підвищуватися не лише завдяки фінансуванню. Служба повинна бути цікавою і відповідальною. Тоді військовослужбовець-контрактник ставитиметься до виконання своїх обов’язків з усією віддачею. А якщо після щоденного ритуалу підняття Державного прапору, яке сьогодні відбувається в кожній частині, солдат, сержант чи контрактник не знає, чим йому зайнятися, то така армія нікому не потрібна. Наше завдання — задіяти всіх! Військова частина має працювати, як мурашник, де кожен чітко і відповідально виконує свою роботу.

— Доля призову і строкової служби вирішуватиметься на державному та законодавчому рівні. Я вважаю, що зовсім позбавлятися такої дієвої школи виховання захисників Вітчизни і справжніх чоловіків, як служба в армії за призовом, ще зарано. Крім того, ми повинні створити боєздатний резерв на випадок особливих ситуацій.

— Ми не в змозі одразу розв’язати всі проблеми, які накопичувалися роками. Проте намагаємося це зробити якомога швидше. Якщо минулого року на всі Збройні Сили було виділено аж 85 квартир, то нинішнього, ми сподіваємося, їх буде дві тисячі. За рахунок наявного фінансування і добудови незавершених раніше об’єктів. Кожну копійку ми спрямовуємо на будівництво житла, благоустрій казарм, гуртожитків тощо.

Ми пропонуємо також Програму службового житла. Її суть полягає в тому, що впродовж служби офіцер чи контрактник користується лише службовим житлом, яке здає в разі переведення до нового місця служби. Отже, в кожному гарнізоні буде створено квартирний фонд для відповідних посадових осіб, що прибувають на службу до гарнізону: від командира взводу і до командира бригади.

Після звільнення військовослужбовця у запас або відставки йому надаватимуть кошти, що накопичувалися на державному рахунку впродовж усієї його служби. І тоді на власний розсуд військовослужбовець зможе придбати собі квартиру або вкласти ці кошти в індивідуальне будівництво. І саме Закон «Про будівництво житла на землях оборони» стане економічним підґрунтям виконання цієї програми.

Стосовно грошового забезпечення можу сказати таке: відповідно до вимог Президента України здійснено збільшення вдвічі грошового забезпечення військових плав- та льотного складу. Також з 1 грудня грошове забезпечення офіцерського складу зросте на 55 відсотків, а військовослужбовці за контрактом отримуватимуть на 70 відсотків більше, ніж нині, а також будуть забезпечуватися безкоштовними обідами за рахунок бюджету Міноборони.

— Приватні підприємства, які наразі забезпечують військо харчуванням, здобули це право через тендери. На жаль, траплялися поодинокі випадки непрофесійного ставлення до своєї роботи, від чого страждали солдати. Нехай у цьому розбираються слідчі органи. Але загалом ця система працює нормально. Навіть під час масштабних навчань зривів у харчуванні не було. Звісно, не проблема повернути солдата на кухню. Але навіщо, коли нарешті військовослужбовців звільнено від невластивих їм функцій, що відволікали їх від виконання прямих обов’язків? Свого часу, коли був курсантом, мені доводилося всю ніч чистити картоплю на все військове училище разом зі своєю ротою у сто осіб. Хіба це служба?

— Та щось останнім часом через напружений графік не дуже виходить. Я — державний службовець, і більша частина мого часу присвячена роботі. Раніше я був головним на кухні. Полюбляю і вмію готувати. Особливо добре виходять борщ і плов.

— Реалізація будь-якого майна, що перебуває на балансі Міноборони, має бути прозорою, перевіреною і насамперед в рамках закону. Так сталося, що за попередні роки багато чого було втрачено. Про це свідчить хоча б останнє рішення Шевченківського суду столиці по відношенню до заступника директора однієї з будівельних компаній, який мав довіреність від міністра оборони — одного з моїх попередників. Його засуджено на вісім років за незаконну реалізацію земельних ділянок, які належали військовому відомству. Ми не маємо морального права допускати такі випадки в подальшому. Виступатимемо за відкриті та прозорі земельні торги, щоб усі отримані від реалізації майна кошти поповнювали військовий бюджет, а не чиїсь кишені. Гадаю, саме законопроект №6644 дасть змогу вирішити нагальні фінансові проблеми оборонного відомства, житлові проблеми українського війська. Адже 60 відсотків коштів, отриманих від реалізації об’єктів разом із землею (за нашими підрахунками це близько 8—9 мільярдів гривень), плануємо спрямувати на будівництво квартир для військовослужбовців.

— Я теж не задоволений військовим бюджетом. Однак ми маємо розраховувати на те, що є. І якщо ті кошти надходитимуть вчасно, їх потрібно буде використовувати за призначенням і з користю. Завдяки тому, що останнім часом фінансування оборонного відомства відбувалося ритмічно, нам вдалося стабілізувати ситуацію у Збройних Силах. А це означає, що техніку, яка вийшла з ладу, буде відремонтовано. До кінця року за рахунок ремонту ми подвоїмо готовність авіаційного парку.

— На жаль, це ганебне явище завжди було в нашому житті. Я маю на увазі громадянське суспільство загалом. Із проявами нетерпимості та невиправданої жорстокості підлітки стикаються у профтехучилищах, є вони й у школі. Але та «дідівщина» не мала у суспільстві такого розголосу, як нестатутні відносини в армії. Я не виправдовую випадки, коли брат (я так називаю всіх солдатів і матросів) ображає брата. Сьогодні Генштаб Збройних Сил України звернувся до всіх офіцерів та командирів з вимогою не приховувати будь-які випадки нестатутних відносин. Ті, хто собі це дозволить — незважаючи на посаду і звання, — будуть ізольовані від здорового військового колективу.

Основне завдання сьогодні — відродити українське військо. Відродити ті кращі традиції армії і флоту, які було закладено з давньої давнини. Кодекс честі офіцера і солдата, потужну виховну і військово-патріотичну роботу. І я, як міністр оборони, особисто контролюватиму це питання.