Як відновити баланс між правами осіб, що вчинили злочин, та інтересами потерпілих?

Про актуальність проблеми свідчать статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань та Державної судової адміністрації України. Відтак, з кожним роком збільшується кількість осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції. Якщо в 2001 році на обліку перебувало 140,5 тисячі осіб, в 2005-му — 156,3 тисячі осіб, то за 9 місяців 2010 року ця цифра сягнула вже 182 тисяч осіб.

Не менш серйозною є проблема забезпечення прав потерпілого. Такого статусу особа набуває, переважно, через недостатній рівень забезпечення державою особистих інтересів людини. Так, від злочинних діянь, справи про які було розглянуто судами у 2008 році, постраждало 113,6 тисячі осіб, із них 47485 — жінки. 23 тисячі осіб зазнали тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Кількість загиблих становила 5580 осіб. Порівнюючи статистичні дані за перше півріччя 2010 року з аналогічним періодом 2009 року, слід зазначити, що кількість потерпілих у 2010 році зросла на 9752 особи. Так, від злочинних діянь, справи про які було розглянуто судами у першому півріччі 2010 року, постраждало 65 101 особа, із них 27 676 — жінки. У першому півріччі 2009 року постраждало 55 349 осіб, із них 22 349 — жінки.

Розмір заподіяної фізичним особам моральної та матеріальної шкоди становить: у першому півріччі 2010 року — 1.053.022.183 грн., у першому півріччі 2009 року — 505.587.468 грн.

Слід мати на увазі, що йдеться не тільки про злочини, вчинені особами, які ще не притягались до кримінальної відповідальності, а й про далеко не поодинокі випадки злочинної поведінки осіб, які уже відбули покарання за раніше скоєні суспільно небезпечні діяння.

Так, за даними МВС України, у 2001 році повторно вчинили злочин 70 833 особи, з яких судимість не знята або не погашена у 20 937 осіб, у 2005 році — 74 975 та 24 784 особи відповідно, за 9 місяців 2010 року — 73 887 і 

21 694 особи відповідно. Наразі ув’язненими у вітчизняних установах виконання покарань утримується понад 150 тисяч осіб. Якими вони вийдуть з місць позбавлення волі? Чи не стануть вони знову на злочинний шлях? Ці та інші запитання виникають на основі аналізу наведених статистичних показників.

Слід зазначити, що у більшості країн з розвиненою демократією вже давно розроблена та функціонує система заходів щодо ресоціалізації злочинців. Такі заходи спрямовані на виправлення правопорушника, відновлення його соціальної ролі та відшкодування заподіяної шкоди потерпілому. При цьому застосовуються ці заходи не у місцях позбавлення волі, а в звичних для людини умовах життя — на волі. Ця система дістала назву пробації.

Інститут пробації виник внаслідок злиття двох пенітенціарних систем — англійської та американської, і нині успішно функціонує в багатьох державах світу. Пробація запроваджена і в країнах пострадянського простору (наприклад, Латвія, Естонія, Білорусь, Молдова, Грузія). Україна на сьогодні перебуває на роздоріжжі, у той час коли потрібно щонайшвидше вирішувати вказану проблему на законодавчому рівні та робити рішучі кроки щодо реалізації відповідних державних програм.

Застосування заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, регулюються мінімальними Токійськими правилами ООН, затвердженими резолюцією Генеральної асамблеї ООН № 45/110 від 14 грудня 1990 року, та численними рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи щодо більш широкого застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Це, наприклад, рекомендації до Європейських правил щодо альтернативних покарань або заходів (R(92)16 від 19 жовтня 1992 р.), щодо вдосконалення впровадження альтернативних покарань або заходів (Rec(2000) 22 від 29 листопада 2000 р.).

Як видається, створення служби пробації цілком відповідає принципам економії кримінальної репресії та гуманізації кримінальної відповідальності. При цьому виключно важливим є те, що держава виявлятиме гуманне ставлення не тільки до особи, яка порушила кримінально-правову заборону і вчинила злочин, а й до потерпілого, якого вона не змогла належним чином захистити. Це дозволить відновити баланс між правами осіб, що вчинили злочин, та інтересами потерпілого від злочинних діянь. Такий підхід відповідає положенням Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1985 році.

Слід зазначити, що Україна хоч повільно, але поступово рухається у зазначеному напрямі. Ще наприкінці 2008 року розроблено проекти законів України «Про пробацію» (реєстр. номер 3412) та « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації) (реєстр. номер 3413).

Законопроектом «Про пробацію» передбачено, що державним органом, на який покладатимуться повноваження щодо відновлення соціальної ролі особи, що вчинила злочин, а також забезпечення заходів щодо відшкодування заподіяної потерпілому шкоди, повинна стати державна служба пробації.

Проектом Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації) підготовлено з урахуванням стану справ, що склався у сфері кримінального судочинства й виконання покарань, та з метою більш ефективного забезпечення гуманізації кримінальних покарань і досягнення поставлених перед ними цілей, запровадження економії карної репресії в кримінальному судочинстві, його переорієнтації з карального у соціальний напрямок шляхом створення умов для запровадження пробації, що сприятиме забезпеченню прав осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, дозволить зменшити число утримуваних в місцях позбавлення волі, зниженню негативних наслідків покарання у вигляді позбавлення та обмеження волі, а також створенню позитивного іміджу України за її межами.

Крім того, у Верховній Раді України знаходиться на розгляді проект Закону України «Про відшкодування за рахунок держави шкоди фізичним особам, які потерпіли від злочину» (реєстр. номер 7303). У законопроекті, зокрема, визначаються підстави, умови та порядок відшкодування за рахунок держави шкоди фізичним особам, які потерпіли від злочинних посягань на їхнє життя, здоров’я або майно. Прийняття цього закону та законодавчих положень про застосування пробації в Україні, на мій погляд, сприятиме поліпшенню стану забезпечення права потерпілого від злочину на відшкодування завданої шкоди, а також дозволить державі активно впливати на формування позитивної посткримінальної поведінки особи, яка зазнала осуду з боку суспільства за вчинене суспільно небезпечне діяння.

Що ж собою являє служба пробації? Звісно, що для України це зовсім нова служба, сутність діяльності якої полягатиме в проведенні соціальної, виховної роботи з особами, яким призначено заходи пробації. Служба пробації покликана також вирішити питання дієвої системи контролю за звільненими з місць позбавлення волі. Її арсенал нараховуватиме різноманітні механізми контролю за такими особами, а також відповідні заходи впливу, якщо правопорушник не стане на шлях виправлення, порушуватиме встановлені судом зобов’язання (наприклад, притягатиметься протягом строку застосування заходів пробації до адміністративної відповідальності тощо).

У проекті Закону України «Про пробацію» передбачено заходи, що застосовуватимуть до осіб, які вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості, за умови визнання ними своєї вини. Також інститут пробації застосовуватиметься до звільнених від відбування покарання з випробуванням, засуджених до громадських чи виправних робіт, а також умовно-достроково звільнених від відбування покарання.

Законопроектом передбачається, що діяльність служби пробації базуватиметься на тісній взаємодії з різними державними закладами та громадськими організаціями, які сприятимуть офіційному працевлаштуванню піднаглядного, допомагатимуть в отриманні необхідних документів, забезпеченні реєстрації. Поряд з наданням допомоги у вирішенні певних соціально-економічних проблем працівники пробації спостерігатимуть за поведінкою піднаглядних, додержанням встановлених обмежень. Такими обмеженнями можуть бути: заборона відвідування певних місць, заборона зміни місця проживання, обов’язок перебувати вдома у вечірні години, а задля усунення негативного суспільного впливу суд може обмежувати коло спілкування правопорушника.

Як видається, заходи пробації будуть ефективними лише за умови вмілого застосування до правопорушника виховних заходів та якісного надання йому необхідної психологічної допомоги. Тож особлива увага звертатиметься на підготовку фахівців пробації, які з часом повинні взяти на себе роль радника, помічника особи, до якої застосовуватиметься пробація.

Діяльність працівників служби пробації розпочинатиметься не з моменту призначення підсудному заходів пробації, а задовго до того — ще з моменту порушення кримінальної справи. Завданням працівника служби пробації стане встановлення можливих причин вчинення злочину (наприклад, вплив дитячого виховання майбутнього правопорушника, його найближчого оточення, погляди на навколишній світ, стан здоров’я тощо). Зібравши всю можливу інформацію, працівник повинен буде дати відповідь на запитання: чи доцільно у даному конкретному випадку застосовувати заходи пробації, чи здатні вони вплинути на порушника? Якщо так, то якими саме повинні бути ці заходи?

Запровадження інституту пробації, як видається, дозволить вирішити також проблему економії бюджетних коштів, адже, як відомо, утримання засуджених до позбавлення волі пов’язане з витратами відчутних фінансових ресурсів. За підрахунками фахівців, застосування заходів пробації до однієї людини обходитиметься платникам податків у 15 разів дешевше, ніж утримання її у в’язниці.

Слід додати, що у ст. 13 проекту Закону України «Про відшкодування за рахунок держави шкоди фізичним особам, які потерпіли від злочину» передбачено створення фонду потерпілого в Україні. З цього фонду забезпечуватиметься відшкодування шкоди потерпілим від злочину. Одним із джерел його наповнення можуть стати відрахування з коштів, зароблених особами, до яких застосовуватиметься пробація.

Таким чином, головною метою запровадження інституту пробації є економія кримінальної репресії, гуманізація кримінального судочинства як стосовно осіб, що стали на шлях порушення кримінально-правової заборони, так і потерпілих від злочину. Призначаючи заходи пробації, суд матиме на меті не стільки покарати злочинця, скільки виправити його поведінку, скоригувати світогляд та зберегти його для суспільства. Водночас, застосування пробації в Україні дозволить створити дієві механізми забезпечення права потерпілого на відшкодування завданих йому збитків, підвищити ефективність правоохоронної системи щодо більш швидкого розкриття злочинів та викриття злочинців. Окрім того, відкриються нові резерви для економії бюджетних коштів, що дозволить поліпшити ефективність їх використання.

Тож даючи відповідь на поставлене запитання, видається доцільним зазначити, що пробація в Україні — це  гуманне ставлення не тільки до особи, яка порушила кримінально-правову заборону і вчинила злочин, а й до потерпілого, якого вона не змогла належним чином захистити. Це дозволить відновити баланс між правами осіб, що вчинили злочин, та інтересами потерпілого від злочинних діянь.

І чим скоріше вона втілиться у життя, тим швидше ми зможемо відчути її позитивний ефект.