Шість років тому на екологічній мапі Донеччини з’явилося унікальне новоутворення — регіональний ландшафтний парк «Краматорський». А унікальність його, передусім, у тому, що він чи не єдиний серед своїх «зелених співродичів» на східних кресах України розташований в територіально-адміністративних межах одного із мегаполісів Донбасу — міста машинобудівників Краматорська.
Парк природи —на історичних землях
Як розповів засновник і директор «Краматорського» Микола Мірошниченко, його лісостепове екогосподарство знаходиться на історичних землях, де колись по руслах степових річок Біленька та Бичок, що впадають у Казенний Торець (колишня назва Тор), пролягав кордон запорозьких і донських козаків. Відомий краєзнавець Донеччини Володимир Коцаренко в історичній розвідці «Колись тут пролягав кордон» пише: ще в середині XVІІІ століття ці землі Дикого поля не були заселені. Згодом Бахмутська провінціальна канцелярія видала російським офіцерам, що служили в містечках Бахмуті (нині — Артемівськ) і Тор (Слов’янськ), дозвіл ставити водяні млини на річках Тор, Маячка, Біленька. Але «господа» офіцери цим не задовольнилися і з часом загарбали довколишні землі. Однак земельна «прихватизація» відбувалася лише в межах території північніше річок Біленька і Бичок. Пояснення цьому просте: на південь знаходилися землі Війська Запорозького, а новітні поміщики дуже боялися проблем із козаками, які б не стерпіли їхнього свавілля.
Але 1768 року запорожці все ж вигнали всіх до одного знахабнілих поселенців, що незаконно загарбали землі південніше старої Торської оборонної лінії, яку звели слобідські козаки ще 1684 року вздовж річки Торець (Сухий Торець). «Ображені», як і годиться, подалися скаржитися самій імператриці. І вже у 1775 році Запорозька Січ була підступно розбита Катериною Другою, а розлогі та родючі землі в басейні Тору стали власністю російської корони.
З вищесказаного заслужений краєзнавець України Володимир Коцаренко робить висновок, що південна половина нинішнього Краматорська до 1768 року, без сумніву, була територією Війська Запорозького. Тобто сучасне індустріальне місто Донбасу розташоване на землях частково слобідських, а частково запорозьких.
Після побудови крізь колишнє Дике поле у другій половині ХІХ століття Курсько-Харківсько-Азовської залізниці в басейні річки Тор почали рости потворні міста і селища з хімічними, металургійними, машинобудівними фабриками та заводами, що вдень і вночі протягом півтора століття безконтрольно, безкарно викидали в атмосферу, річки, озера, ставки промислові відходи. Не дарма ж річка Тор офіційно отримала таку специфічну назву з характерним, далеко не милозвучним епітетом — Казенний Торець.
Та, як кажуть, нема лиха без щастя. Нинішня економічна криза, яка болюче вдарила і по промисловості Донецького регіону, має і свій позитив. Зупинилися шкідливі підприємства Костянтинівки, Краматорська, Дружківки, Слов’янська, і стало чистішим довкілля. Ожили ліски і байраки, трішки легше стало дихати фауні та флорі. З’явилася надія в людей бодай зберегти від повної руйнації унікальні природні острівці донецького степу, які ще дивом не покрили отруйні хвилі донбаської індустріалізації. Нарешті, здається, і місцева влада почала розуміти, що без збереження навколишнього середовища сьогодні нам уже не жити...
Поезія і проза прабатьківського степу
Ось за таких, далеко не райдужних, обставин і з’явився у 2004 році на екологічній мапі Краматорська регіональний ландшафтний парк. Сьогодні він має площу близько двох тисяч гектарів. Складається з чотирьох відокремлених ділянок, кожна з яких є неповторною складовою частиною єдиного природного комплексу.
Разом зі своїм молодим гідом, заступником директора «Краматорського», аспірантом Донецького національного університету, біологом Ігорем Курячим сонячного літнього дня мені поталанило побувати на всіх чотирьох ділянках парку. І на кожній відкривав для себе щось нове, хоча народився, виріс у цих краях і, назавжди зачарований літнім донецьким степом, написав у далекій юності рядки:
«Початок червня чебрецем пропах.
Донецький степ, неначе знепритомнів,
— Лежить нерушно, прогріває шлях
Повітрям полудневого осоння.
По вибалках шипшина зацвіла,
Тінь літака перебігає стежку,
Тонесенька тополя, мов стріла,
Видніється у сагайдаці степу».
Там, де біжить ручайт Комишуваха
І ось ми на території найбільшого за площею, найбагатшого на флору і фауну відділка ландшафтного парку «Краматорський», що розташований на південних околицях міста — «Комишуваха». Тут, в однойменному урочищі, — витоки невеликої річечки, що, в’ючись серед виярків і луків, повнить джерельною водою найбільше в межах міста водосховище — Малотаранівський ставок і впадає за його греблею у повноводний Казенний Торець. У лісовому масиві, утвореному могутніми дубами, ясенами, кленами, в’язами та липами, можна зустріти куницю, борсука, косулю, зайця, лисицю, їжака, інших тварин. А коли не поталанить, у просторих вольєрах міні-зоопарку — близько «поспілкуватися» й з дикими кабанами, оленями, вовками. Тут можна побачити павичів, на штучному «Лебединому озері» — лебедів-шипунів. Деякі з цих тварин та птахів спеціально завезені з Асканії-Нови.
А поряд — ділянки неораного цілиною степу з синіми цяточками джерельних криниць, тоненькими срібними струмочками. У квітні—травні вони укриті зелено-золотавим килимом першоцвітів, на початку літа — бузковими острівцями пахучого чебрецю, пізньої вітряної осені степом літають, мов футбольні м’ячі, колючі сірі кущі перекотиполя, гнуться до землі кураї. Між похилими травами часто можна угледіти зайців, перепелів,куріпок. А у високім небі — дивовижних птахів: беркутів, орлів-могильників, білохвостих орланів, пугачів, орлів-карликів, сірих журавлів, диких качок, степових чайок, кібців.
Дільниця «Комишуваха» — центральна садиба парку. Тож тут і розташований майстерно обладнаний, зі смаком оформлений «Візит-центр», де завжди є можливість ознайомитися з природними багатствами цього заповідного об’єкта, насолодитися відпочинком на лоні природи. Відвідувачам (а таких щорік більшає — їдуть не лише з Краматорська, а й сусідніх Дружківки, Костянтинівки, обласного центру, з інших регіонів України) пропонується екскурсія спеціально обладнаною екологічною двокілометровою стежкою «Лісова казка», поплавати на човні, скупатися в озері, порибалити, перепочити з друзями у затишку зі смаком зроблених альтанок.
Сюди на автобусах регулярно прибувають екскурсії школярів, тут проходять практику студенти-біологи, географи з Донецька, Харкова. На базі «Візит-центру» проводяться науково-практичні конференції, різні екологічні заходи. А ще тут, в урочищі Липовім, є джерело з надзвичайно чистою, кришталевою водою, якій, не без підстав, приписують цілющі якості. Колись за всіма православними канонами воно було освячене, на згадку про що поряд встановили кам’яний хрест.
Не менш цікаві для відвідувачів і три інші складові паркового комплексу «Краматорський», кожна з яких має свою «фірмову фішку».
Закам’янілі ровесники динозаврів
На протилежному, правому березі Тору знаходиться найменша за площею, але найповажніша за віком природно-історична пам’ятка парку «Краматорський» — «Пчолкінські закам’янілі дерева». Тут, у тіні рукотворного соснового бору, ще й сьогодні можна натрапити на кам’яноподібні залишки легендарних, праісторичних дерев-велетнів — араукарій. Їх зламані, відшліфовані часом сіро-буро-малинові пеньки блищать на сонці, немов слизькі шляпи гігантських грибів-боровиків. Але таких у кошик не назбираєш. Хоча ще донедавна хвацькі хазяї із сусідніх селищ, дач використовували безцінні залишки реліктових дерев, яким уже за 200 мільйонів літ (!), у своїх приватних господарствах, зокрема під фундаменти будівель: а хто його знав, що воно таке?..
Між тим це диво природи можна зустріти лише у заокеанському американському штаті Арізона та на околицях сусідньої з Краматорськом Дружківки, де ще стоїть невеликий, поламаний страшним часовим буревієм гайок. А тут, біля селища Пчолкіно, зустрічається багато великих і малих друзок цього унікального дерева-каменя — безцінний скарб для науковців, диво-експонат просто неба для відвідувачів парку «Краматорський».
Як розповідає відомий вчений-природознавець Микола Янко, з яким неодноразово зустрічався автор цих рядків, закам’янілі дерева араукарії, що збереглися в басейні річки Казенний Торець, — німі свідки того, як давним-давно на просторах півночі сучасної Донеччини, ще у кам’яновугільний період, домінував теплий, вологий клімат, суцільною, височезною стіною стояли вічнозелені густі ліси, де серед гігантської папороті зростали й араукарії, які, нехай і у фрагментальному вигляді, дійшли до нас через десятки мільйонів літ. Хоча нині цей унікальний історико-природний пам’ятник є заповідною зоною, що входить до складу РЛП «Краматорський», і має красиво оформлений, змістовно заповнений буклет-паспорт, про нього, на жаль, ще й сьогодні знає обмежене коло спеціалістів, патріотів рідного краю.
— Шкода, що так воно є, — скрушно констатує директор парку Микола Мірошниченко. — Місту, що стало відомим світу дякуючи його заводам-гігантам, унікальній машинобудівній продукції, яку вони якісно виготовляють, Краматорську нині конче не вистачає його природно-історичної популяризації.
Диво-скеля — посеред степу
На східному відділку РЛП — «Білокузьминівському» — розташоване ще одне природне диво, за світлим силуетом якого — сотні віків. Це гігантська крейдяна глиба висотою з дев’ятиповерховий будинок. Вона — безмовний пам’ятник буремних, природних стихій, що вирували тут у доісторичні часи. Важко уявити, яка сила змогла «поставити на диби» землю, оголивши її глибоко сховане єство! Глиба являє собою гігантське скелеподібне оголення крейди площею у третину гектара. Її вік, як стверджують вчені, — близько 90 мільйонів років! Тут у мезозойську еру хлюпотіли води величезного теплого моря і з сотень тисяч морських організмів поступово формувалася крейдова будова. Ближче до підніжжя скелі розташовано багато ніш, печер, є і місцевий каньйон. Злетівши до неба на 25 метрів, вона височить незрушною стіною, яку вінчають химерні зубці, що робить її схожою чи то на велетенську срібну корону, а чи на казковий палац. На східній окрайці скелі самотньо стоїть меч-гора — багатометрова крейдяна колона, органічно доповнюючи цей оригінальний «архітектурний» ансамбль.
Судячи зі знайдених під скелею залишків давньої стоянки, тут була обладнана своєрідна майстерня первісних людей з обробки кремнію, який знаходили наші пращури безпосередньо на її схилах. А ще, як розповідає легенда, в одній із печер комплексу скельних монолітів на початку минулого століття жив-молився самітник-мандрівник Стефан Босий, якого місцеве населення вважало за святого. Та з причини гоніння на нього з боку «влади антихристів» він покинув скит і назавжди зник із цих країв. А ось печеру у скелі, зроблену власноруч загадковим Стефаном, де він молився так, що було чути за дві версти, можна побачити і сьогодні.
Між ярами та байраками
Відділок «Білокульминівський» органічно доповнює сусідня з ним дільниця РЛП — «Біленьке». У північній частині паркового комплексу, на близько 500 гектарах неторканого степу, можна побачити багато дивини — починаючи від «законсервованих» у крейді молюсків до панцирів і голок морських їжаків, зубів акул. А ще тут вільно дихається свіжим повітрям, бо саме у цій частині парку найбільші масиви ковил-трави, насадження унікальної сосни, яка росте лише у Святогір’ї на крейдяних берегах Сіверського Дінця.
Паркова фауна налічує близько 1000 видів тварин, третина з яких занесена до Червоної книги України, дванадцять — у Європейський червоний список. Це — тхір лісовий, хом’ячок сірий, борсук, ряд видів кажанів. Тут гніздяться пернаті «червонокнижники» — беркут, могильник, журавель, курганник, огар, деркач, сиворакша, орел-карлик, білохвіст. Є рідкісні плазуни — полоз візерунковий, мідянка та гадюка степова. Серед хребетної фауни парку — п’ять видів амфібій та сім риб. Своєрідні «недоторкані», що знайшли постійну прописку на паркових просторах, — і серед комашиної сім’ї. Це, передусім, метелик махаон, подалірій, поліксена, жук-олень, хорватський бражник, сколія-гігант, дибка степова.
Рідкісними та зникаючими є цілий ряд представників місцевої флори: ковила, сон чорніючий, тюльпани дібровний та змієлистий. Унікальні реліктові рослинні комплекси можна побачити на крейдяних ґрунтах парку — пахучі, яскраві розсипи першоцвітів.
І все це — за кілька кілометрів від центру індустріального міста, що і є найбільшим дивом із усіх перелічених вище див!
Чи реальне — символічне?
Коли на екологічній мапі Краматорська з’єднати олівцем усі чотири зелених острівця — відділки регіонального ландшафтного парку «Краматорський», то отримаємо своєрідну зелену підкову на сірому цвяшку промислових районів індустріального міста.
Нещодавно до зеленого комплексу було приєднано ще один природний острівець у районі Краматорського водосховища. Він з’єднав цей пункт з попередніми.
А ще невдовзі у «Візит-центрі» парку, в старовинному реставрованому поміщицькому будинку, мають відкрити музей природи. Як на мене, то логічніше, щоб він називався історико-краєзнавчим, адже зелені перлини Краматорська розкидані довкіл його центру на прадавніх історичних землях регіону. Працівники парку вже сьогодні назбирали, підготували чимало експонатів для музею, серед яких — і часів козаччини. Тож хай наша природа органічно і нерозривно єднає історію і майбуття рідного краю. І хай це буде не лише символічно, а й реально.
Юрій ДОЦЕНКО,член Національної спілки письменників України.
Фото Ігоря КУРЯЧОГО та Тараса ДОЦЕНКА.
