Із досьє «Голосу України»
Ремзі Ільясов народився 12 квітня 1958 року у Фергані Узбецької РСР. В 1983 році закінчив Томський інженерно-будівельний інститут. Трудову діяльність почав у 1975 році. Заслужений економіст України.
З 1995-го по 2001 рік — начальник управління з облаштування кримських татар Республіканського комітету Автономної Республіки Крим у справах національностей і депортованих громадян. З 2001-го по 2006 рік — помічник-консультант народного депутата України на громадських засадах. З 2006-го — депутат Верховної Ради Криму, голова Постійної комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з міжнаціональних відносин і проблем депортованих громадян, голова депутатської фракції Верховної Ради автономії «Курултай-Рух».
Делегат скликань Національного з’їзду кримських татар (Курултаю кримськотатарського народу. — Авт.) 1991—1996 і 2001—2007 років, з 2007 року й понині. Тричі обирався до складу Меджлісу кримськотатарського народу. З 2001 року — заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу.
Одружений, виховує двох синів.
Повернення й облаштування кримських татар
Автономна Республіка Крим — це невід’ємна складова частина України і батьківщина для кримських татар. Держава взяла на себе визнання відповідних юридичних повноважень і відповідальність за відновлення політичних, соціальних і культурних прав кримськотатарського народу, злочинно порушених депортацією радянським режимом в 1944 році. Які права мають кримські татари в Україні і як вони можуть їх реалізувати — про це наша бесіда з депутатом Верховної Ради АРК, головою постійної комісії представницького органу автономії з міжнаціональних відносин і проблем депортованих громадян Ремзі ІЛЬЯСОВИМ.
— Ремзі Ільясович, розкажіть, які сьогодні справи з поверненням на свою історичну батьківщину кримськотатарського народу?
— До другої половини 1989 року — початку масового повернення кримськотатарського народу — його чисельність у Криму становила трохи більш як 38 тисяч осіб. За свідченнями міських рад і райдержадміністрацій, сьогодні чисельність кримських татар, що повернулися, становить 264 тисячі осіб, або більш як 80 тисяч родин, які від загальної чисельності населення АРК становлять 13,5 відсотка.
Незважаючи на інтенсивне повернення кримських татар у 90-х роках минулого століття, цей процес останніми роками відчутно сповільнився. Не менш як 120 тисяч ще проживають у тепер уже суверенних державах на території колишнього Радянського Союзу. Еміграційний потенціал як і раніше залишається дуже потужним. Понад 96 відсотків кримських татар, що проживають, наприклад, в Узбекистані, бажають хоч завтра переїхати до Криму. Однак відсутність житла, стурбованість тим, що можуть залишитися незатребуваними і не знайти підходящої роботи, не дати освіти дітям, затримує їхній переїзд.
— Навколо цільової допомоги кримським татарам, що її надає держава, багато різних негативних дискусій і публікацій, у чому найбільше досягли успіхів заангажовані засоби масової інформації та окремі одіозні політики. Вони не обтяжують себе перерахуванням усіх видів і форм наданої допомоги, особливо не розбираючись у принципах і порядку її надання, дорікаючи при цьому кримськотатарському народу в невдячності, протиставляючи тим самим людей за етнічною ознакою.
— Звичайно, кримськотатарський народ знає, що основний тягар стосовно питань облаштування взяла на себе Україна. Проте ситуація очевидна — заходи, які вживає держава, недостатні.
Результати фінансування процесу облаштування кримських татар з 1990 року становлять близько мільярда гривень, що дало змогу забезпечити житлом лише близько 8 тисяч сімей, або 34 000 осіб. Тисячі сім’ям житло було придбано за рахунок фінансової допомоги Туреччини, 20 сім’ям — за сприяння Об’єднаних Арабських Еміратів. Близько 130 тисяч осіб розв’язали проблему власного житла самостійно, за рахунок власних заощаджень — або купивши готове житло, або побудувавши його на земельній ділянці.
Не можна не зауважити, що понад 300 мільйонів гривень із зазначених коштів фактично було використано для вирішення загальнодержавних завдань, безпосередньо не пов’язаних із розселенням і облаштуванням кримських татар. Це зміцнення матеріально-технічної бази підприємств, будівництво корівників, кошар, зрошення земель, закладка нових площ садів, виноградників тощо.
Безперечно, держава надає певну допомогу, однак докори у зв’язку з цим у кримськотатарського народу викликають негативну реакцію. У цьому разі доречно нагадати про збитки кримськотатарського народу внаслідок депортації, що навіть за вибірковими архівними даними становить близько 4,5 мільярда радянських рублів 1961 року. Це «нерухоме майно», що було залишено, й інше, котре було «націоналізовано» державою. Тільки за врахованими видами особистої власності кримськотатарський народ у цінах 1961 року був пограбований радянською владою на 2,5 мільярда рублів, серед майна, котре забрали, — понад 80 тисяч житлових будинків, вартість яких у цінах 1961 року становить 785 мільйонів рублів. Але повний збиток, завданий кримськотатарському народу, ще вимагає уточнення, проте за попередніми підрахункам відповідно до міжнародних вимог становить від 17 до 30 мільярдів американських доларів.
— Кримські татари переважно облаштовуються в місцях компактного проживання. Це справді так?
— На сьогоднішній день в Автономній Республіці Крим сформувалося 294 селища і мікрорайони компактного проживання співвітчизників, забезпеченість електроенергією яких становить 96 відсотків, водогінними мережами — 75 відсотків, рівень газифікації не перевищує 15 відсотків, забезпеченість дорогами із щебеневим покриттям — до 12 відсотків, про каналізацію поки що говорити не випадає. У зв’язку з останньою масовою хвилею ініціативного освоєння земельних масивів необхідно враховувати утворення не менш як 20 нових місць компактного розселення.
Сьогодні на квартирному обліку в очікуванні одержання готового житла, перебуває близько 7,5 тисячі сімей, понад 16 тисяч потребують матеріальної допомоги для завершення будівництва індивідуального житлового будинку. Великі капіталовкладення потрібні для будівництва об’єктів інфра- структури, інженерних комунікацій у місцях проживання кримських татар. За прогнозами, більш як 30 тисяч сімей ще мають повернутися й облаштуватися на своїй батьківщині.
Кримськотатарський народ, який з розумінням ставиться до економічної ситуації в Україні, каже про необхідність виконання взятих на себе державою зобов’язань. Фінансування програм облаштування не повинно здійснюватися за залишковим принципом. І як підтвердження цього, тільки за 2006—2009 роки недофінансування державних програм облаштування становило близько 260 мільйонів гривень.
— Земля для кримських татар — більше, ніж просто ділянка території. Як, на вашу думку, розв’язують цю проблему на півострові?
— Мабуть, найгостріша із соціальних проблем на сучасному етапі для кримських татар — це справедливість у питаннях забезпечення землею.
Дискримінаційна політика в питаннях наділення землі, що виявлялася в забороні на поселення кримських татар у місцях колишнього проживання, призвела до того, що лише
5 відсоткам удалося оселитися на Південному березі Криму, тоді як до 1944 року на південнобережжі проживав кожний четвертий кримський татарин. У Ялті частка кримських татар від загального числа населення становила 50 відсотків, Судаку — 71, Алушті — 63 відсотки.
Так звана «аграрна реформа» (роздержавлення земель сільгосппризначення. — Авт.) в Україні, що передбачала передачу безкоштовно в приватну власність земельних і майнових паїв тільки працівникам діючих колективних сільськогосподарських підприємств, стала черговим етапом дискримінаційної політики стосовно кримських татар, більшість яких через відомі обставини не могли бути членами колективних сільськогосподарських підприємств. Ось підсумки такої реформи: понад 80 відсотків кримських татар, що проживають у сільській місцевості віком 18 років і більше були позбавлені права на отримання безкоштовно у власність земельного паю (середній земельний пай у Криму становить 5,1 гектара. — Авт.).
Усі подальші спроби і пропозиції, спрямовані на пошук компромісу, що враховує й інтереси післявоєнного переселенського населення, й кримськотатарського народу, фактично були саботовані й не дали відчутних результатів. Сьогодні диспропорція в забезпеченості кримських татар землями сільськогосподарського призначення, навіть з урахуванням земель особистих селянських господарств, значна, якість земель також бажає бути кращою: як правило, вони гірші, найвіддаленіші від місця проживання й незручні в обробці.
Життя довело, що основним механізмом забезпечення кримських татар власним житлом є будівництво індивідуального житлового будинку, цей шлях найбільш бажаний, і тому наявність земельної ділянки є життєвою необхідністю.
— Як повинна діяти українська і кримська влада, щоб була відновлена історична справедливість стосовно кримськотатарського народу?
— Нині від влади стосовно кримських татар потрібні реальні дії, практичні заходи, зокрема такі, що визначаються на перспективу. І в цьому насамперед вирішальна роль повинна належати центральним органам державної влади України.
Для кримськотатарського народу проблема зайнятості — одна із найсерйозніших. Зокрема, кримські татари з усіляких суб’єктивних та об’єктивних причин не звертаються до служби зайнятості.
В Автономній Республіці Крим чисельність кримських татар працездатного віку — в межах 145 тисяч осіб. Переважно кримські татари зайняті в таких галузях, як сільське господарство, будівництво, промисловість, невиробнича сфера (сфера послуг. — Авт.), малий і середній бізнес, приватне підприємництво та дрібнороздрібна торгівля. Основним доходом непрацюючої частини кримськотатарського народу є дохід від присадибної ділянки, орендованого земельного наділу й човникового бізнесу. Часті випадки, коли родини живуть на одну пенсію, допомогу з безробіття та дитячі допомоги, пенсії з інвалідності.
Кримські татари продовжують розв’язувати проблеми працевлаштування і створення додаткових робочих місць самостійно, практично завдяки лише своїй працьовитості, активності й наполегливості.
— Найбільшою проблемою, що гальмує вирішення і земельних, і мовно-освітніх, і культурно-релігійних та інших питань, є невирішеність політико-правових питань кримськотатарського народу. Чи згодні ви зі мною?
— Держава так і не зрозуміла досі, що кримськотатарське питання для неї є одним із ключових у ситуації, що склалася. Від держави потрібно ґрунтовне осмислення проблеми, пошуку і прийняття рішень у найближчому майбутньому, необхідно виключити різні спекулятивні ігри на амбіціях окремих представників наших співвітчизників.
Відсутність законодавчої бази, що відновлює права й визначає статус кримськотатарського народу, інших нормативно-правових актів, що регулюють процеси повернення й облаштування, нехтування вимогами міжнародних договорів, не приведення національного законодавства у відповідність до підписаних міжнародних договорів, і в першу чергу Бішкекської угоди, нічим іншим, як саботажем, назвати не можна. Спроби перевести проблему державного значення, а я б сказав і міжнародного значення, у проблему регіонального характеру — злочинні, неприйнятні й цинічні.
Статус кожного народу визначено історією: національна батьківщина, її територія є його колискою. Кожен народ самоцінний і має на планеті свою одвічну національну колиску. Це і є їхній статус, і в цьому всі народи рівні.
— Дякую вам, Ремзі Ільясович, за відверту розмову. Успіхів вам і добра в нашій нелегкій праці.
Бесіду вів Георгій ВЕРВЕС.
