До настання холодів під Тернополем з’явиться критий манеж. Найбільше зрадіють цьому діти, хворі на дитячий церебральний параліч. Досі вони могли кататися на своєму конику лише теплої пори року, а тепер і в негоду, і взимку. Адже вони не просто їздять верхи — лікуються.

Два роки тому на базі дочірнього підприємства «Західконеплемцентру» з ініціативи батьків дітей, хворих на дитячий церебральний параліч, створено центр лікувальної верхової їзди (іпотерапії). З середини квітня до кінця листопада реабілітацію у ньому проходять до ста діток. За власні та спонсорські кошти батьки придбали спортивного коня, відповідне обладнання, вони ж утримують тварину, платять за її догляд. За сприяння міського голови Тернополя Романа Заставного організовано транспортування дітей до іподрому та назад, адже хутір Анастасіївка, де знаходиться центр, — за 12 кілометрів від Тернополя. Проте нерозв’язаною проблемою залишався сезонний характер іпотерапії. Діти могли займатися верховою їздою лише теплої пори року. З настанням холодів доводилось сидіти вдома. Хоч в Анастасіївці є критий манеж, до речі, єдиний у Західній Україні, проте його стан був такий жалюгідний, що працювати в ньому просто небезпечно.

— Ми багато разів намагалися достукатися до влади із своїми проблемами, — розповідає голова спілки «Крила ангела», дитячий лікар-реабілітолог, мати хворої на ДЦП донечки Наталя Шидловська, — та нас не чули. І лише за сприяння нинішнього голови Тернопільської облдержадміністрації Михайла Цимбалюка розпочалася реконструкція манежу. Допомагає влада Тернопільського району, самі батьки. До настання холодів обіцяють роботи закінчити. Об’єкт за розмірами великий, тож обсяг робіт значний: треба поміняти перекриття, вікна, грунт, побілити, встановити борти, освітлення.

Директор дочірнього підприємства Юрій Волинець визнає, що, якби не наполегливість батьків, вже могло й не бути самого центру. До 1994 року в області діяли два кінзаводи, 16 племконеферм та «Західконеплемцентр», нині з усього цього залишилося дві племконеферми та його підприємство. За розмірами таких манежів лише три в Україні: у Кіровограді, Миколаєві та Тернополі.

Результати іпотерапії доволі відчутні: діти починають пересуватися, говорити. Це один з новітніх видів лікувальної фізкультури, який має позитивний реабілітаційний вплив на дітей з органічними захворюваннями нервової системи. Щоправда, робота потребує великої наполегливості, терпіння батьків і самовідданості дітей. Кінь має бути спортивним, віком не менше п’яти років, спокійний, не повинен реагувати на крики, плач. Саме таким критеріям відповідає Туман. Перед роботою його треба розігріти. Здебільшого це робить хтось з батьків, вони ж з обох боків страхують дитину на коні. Це не просто їзда, а певний комплекс вправ, які розігрівають м’язи. Скажімо, Вітя Білоус завдяки іпотерапії навчився краще ходити, говорити, пішов до школи. Його мама, пані Юлія, поділилася своїми спостереженнями: діти, які займаються в центрі, дуже дружні, допомагають одне одному, радіють успіхам. Що вже казати про батьків, яких об’єднало спільне горе.

Хвороба дітей — важкий хрест для них. Нести його доводиться здебільшого матерям. І тоді, коли сім’я повна (батько заробляє гроші, мати опікується дитиною), тим більше, коли неповна. На жаль, часто чоловіки, не витримуючи тягаря моральних, психологічних, матеріальних проблем, покидають родини. Невістку з хворою дитиною на руках вигнала з дому свекруха, мовляв, народила інваліда — твої проблеми. Самотніх матерів з хворими дітьми на руках у спілці «Крила ангела» чимало. За словами Наталі Шидловської, на момент реєстрації три роки тому в цій громадській організації було вісім сімей, тепер — 70.

На жаль, кількість дітей з неврологічними патологіями з кожним роком зростає. Інколи батьки соромляться, що у сім’ї виховується дитина з вадою розвитку, замикаються у своєму горі, не виводять дітей на люди. Члени спілки намагаються переконати їх, що краще разом долати перешкоди, об’єднуватися, щоб пристосувати таких дітей до життя, допомогти реабілітуватися. А вони вже переконалися в тому, що разом можуть зробити набагато більше, ніж поодинці. Саме завдяки їхнім зусиллям у міській дитячій лікарні створено реабілітаційний центр. Занедбане приміщення водолікарні допомогли відремонтувати і відповідно оснастити міська влада, адміністрація лікарні, працювали самі батьки. Тут є відділення водо-, тепло- і грязелікування, спелеокамера, басейн, тренажерний зал. Пацієнти, які не можуть сидіти чи ходити, добре плавають. А якщо вже така дитина вперше сіла чи ступила крок, самостійно вдягнулася, щось намалювала чи склала пазли, то і для них, і для батьків, і для педіатрів це велика перемога.

Отримати путівку у відомі реабілітаційні центри України не так просто, можна кілька років простояти у черзі. Та ще переїзд з хворою дитиною на руках, речами, акліматизація... А тут все на місці. Батьки часто допомагають один одному транспортувати дітей, хто може — добирається громадським транспортом. Тільки скаржаться матері, що нетерплячі водії маршруток інколи зачиняють перед носом двері, не розуміючи, як складно пересуватися малим інвалідам.

Не всі батьки хворих на ДЦП діток знають, що окрім безоплатного лікування, їм належить взуття (двічі на рік), ортези, парти, шведські стінки, можна стати в чергу на отримання автомобіля. Лікарі-невропатологи про це не завжди кажуть, а у «Крилах ангела» детально просвітять, допоможуть оформити потрібні документи, планують випустити спеціальну брошуру про соціальний захист дітей-інвалідів. Спілка працює пліч-о-пліч з іншими громадськими організаціями. Скажімо, спільно з обласною Асоціацією жінок нещодавно оголосили благодійний марафон. Мета — зібрати кошти на сенсорну кімнату для центру реабілітації. Марафон проходить під гаслом «Разом — значить успішні». Дивлячись на батьків, діти також вчаться давати собі раду в житті. Важливо, щоб і суспільство не було байдужим до проблем таких сімей. Трохи більше уваги, трохи більше співчуття і милосердя — і вони не почуватимуться чужими у нинішньому і так не дуже ласкавому світі.

На знімку: Яна — справжня вершниця.