Сильні проекти не без слабких ланок

Схвалені ще в серпні національні проекти є свого роду перспективним планом розвитку економіки та регіонів на принципах державно-приватного партнерства. Нагадаю, спеціальний Закон України стосовно домінування таких принципів парламент схвалив улітку. Дотепер експерти його розцінювали як рекомендаційний — не вірилося, що інвестори вкладатимуть гроші в проекти, які унеможливлювали зміну власності й швидку окупність. А якщо навіть так, то брав сумнів у тому, що вони порозуміються з корумпованим і переляканим реформами чиновництвом. Цими самими днями Всесвітній економічний форум оприлюднив звіт про глобальну конкурентоспроможність, у якому за рівнем регуляторної діяльності, ділової активності, довіри до банківської і судової системи тощо Україна недалеко відійшла від Гондурасу та Гамбії.

Головна презентація тижня, утім, справила приємні враження. Передусім відзначу її своєчасність — вона відбулася, коли перемога провладних партій на місцевих виборах стала очевидною. Самі проекти не те, що затребувані, а конче потрібні для нормальної життєдіяльності. Тут і побудова залізничної лінії Київ—Бориспіль із чотирма вокзалами, і спорудження термінала стисненого газу, і забезпечення населення якісною питною водою, і створення сучасних комплексів із переробки побутових відходів. Тут і розбудова туристично-спортивної інфраструктури та судоходного каналу в гирлі Дунаю. Без усього цього не обійтися хоч так хоч так, але важливо інше. Реалізувати намічене планують переважно за інвестиційні ресурси, а не бюджетні кошти. І терміни окупності багатьох програм уже лякають менше, бо, скажімо, ліквідність стисненого газу гарантована. Програма «Доступне житло» вже писана-переписана (обіцяють її доповнити «Президентським кварталом»). А проект «Енергія природи», який передбачає будівництво вітрових та сонячних електростанцій, малих гідроелектростанцій і так далі, взагалі можна вважати відправною точкою державно-приватного партнерства в Україні. Нарешті на чиновництво обіцяв вплинути Президент країни.

Як на мене, це найслабша ланка, оскільки лукавому чиновництву вочевидь бракує не лише грошей, а й знань для розуміння ринкових реалій та перспектив. І біда в тому, що він цього не визнає ніколи. Серед тижня чув, як наївний представник платіжної системи «Vіsa» дивувався, чому погребували досвідом його представництва, готуючи законопроект щодо вдосконалення обігу спеціальних платіжних карток. Пояснювати все, як є, то він однак не второпає, чому для розбудови системи масових розрахунків нам замало одного регулятора в особі Нацбанку. Або чому наші податківці так палко прагнуть контролювати не тільки порядок безготівкових розрахунків, а й саму можливість здійснювати їх за допомогою платіжної картки. Поза тим реакція голови правління «Приватбанку» Олександра Дубілета на ці законопроекти йому зрозуміла. На думку банкіра, авторам кортить «попиляти гроші».

Такі реалії пригнічують на тлі зростання обсягів прямих іноземних інвестицій — за 9 місяців валовий притік становив 4,3 мільярда доларів США, що на 25 відсотків більше рівня минулого року. І на тлі зростання дефіциту бюджету — за цей період він сягнув 52,82 мільярда гривень, що в 2,2 разу більше проти відповідного періоду минулого року. І на тлі нестримного накопичення боргів та залатування бюджетних дірок за рахунок економії на капітальних і соціальних витратах. Державний та гарантований державою борг уже у вересні перетнув фантастичну позначку в 404 мільярди гривень ($51,1 млрд.), і намір уряду позичити на внутрішньому ринку більш як 100 мільярдів гривень змушує замислитися над ризиками технічного дефолту.

Цього тижня в столицю приїхала чергова місія МВФ, яка протестує хід виконання урядових зобов’язань. Не інакше, як кредитори дадуть добро на одержання чергового траншу з більш як 15-мільярдного кредиту в доларах США. Претензій до монетарних показників бути не повинно, бо загальний розмір дефіциту бюджету (без урахування балансів НАК «Нафтогаз України» і Пенсійного фонду), дякуючи запозиченням і перерозподілу витрат, не перевищує 5 відсотків. Претензій, утім, не уникнути. Представникам МВФ треба буде також пояснювати потребу встановлювати галузеві податкові пільги, природу дисбалансів Пенсійного фонду й НАК «Нафтогаз України», дивовижних масштабів тіньового сектору. Але уряд це не лякає, прямо кажучи, йдеться про звичне й цілком житейське — «розпилювання» грошей платників податків.

Водночас у четвер багатьох брав сумнів у тому, що уряд робить усе правильно. Тисячі підприємців влаштували презентацію своїх поправок до прийнятого в першому читанні законопроекту Податкового кодексу у вигляді пікетів, плакатів, гучномовців і навіть туалетного паперу. Вимагали зберегти систему спрощеного оподаткування — по-перше. І не подовжувати пенсійний вік — по-друге.

Усе це дуже дисонувало з нещодавніми заявами мінфінівців про нібито одержаний «одобрямс» від ділових кіл стосовно першої редакції законопроекту. І, зрештою, видовище було дещо театральним, бо по суті протестували проти того, чого ще немає.

Мені пощастило погортати читанку поправок до дюжини розділів законопроекту, підготовлених до другого читання. (Про зміни щодо спеціальних режимів оподаткування нічого не скажу, бо вони, як-то кажуть, ще в процесі обговорення). Але з прочитаного фрагментарно й нашвидку я побачив, що законопроект таки змінюється на краще, хоч його загальна філософія — модернізація податкового законодавства за рахунок перерозподілу фіскального навантаження на платників — залишається незмінною. Приміром, чимало податкових новацій уже запропоновано перенести в часі. Разом із тим це не зменшує небезпеки неоголошеної поправки політичного характеру, яку збирається внести уряд, прийнявши бюджет, усупереч вимогам чинного Податкового кодексу. Нагадаю, що він зобов’язує схвалити податкові новації не пізніше 15 серпня року, який передує новому бюджетному періоду. Тож якщо нова редакція набере чинності з 1 січня 2011 року, виникне сумнів у його легітимності.