За білоруськими продуктами на ярмарку шикувалася черга
Ярмарок у Києві, де продавали виготовлені в сусідній державі продукти, відбувся з аншлагом. Жителі столиці, котрі стомилися їсти вітчизняну соєву ковбасу без м’яса, скучили за сгущенкою зі справжнього молока, за маслом без рослинних домішок, шикувалися в довжелезні черги. Захід, під який відвели площу в одному зі спальних районів міста, проходив на високому рівні. У торговельних рядах були помічені аграрні міністри двох країн — Микола Присяжнюк і Михайло Русий. Ярмарок відвідав і голова Гомельського облвиконкому Олександр Якобсон. А в Київ приїхали продавати продукцію 28 підприємств сусідньої держави.
Український міністр М. Присяжнюк укотре підкреслив, що такі ярмарки  — «найкоротший шлях від поля до споживача». А на запитання: «Чому з білорусами, а не з росіянами, молдаванами чи поляками?» повідомив, мовляв, такі двосторонні «форуми» плануються і з виробниками інших країн. Просто білоруси першими відгукнулися на пропозицію провести такий ярмарок в Україні.
Покупців вабили і якість, і ціни. «Там у них все натуральне, не те, що у нас. І ціни нормальні: 200-грамова пачка масла 7—10 гривень коштує, а не 12—15 як у нас, а сгущене молоко — 7 гривень баночка», — пояснювали ажіотаж співвітчизники, що стояли в черзі.
Підкуповувало те, що і м’ясні, і молокопродукти продавали не з лотків, а винятково з вітрин-холодильників. Їх в Україну на один день торгівлі також привезли з Білорусі. Запитання, навіщо холодильники тягли в таку далечінь, невже, щоб вразити українських покупців, дивувало уже білоруських продавчинь: «А як же інакше?! Таку продукцію на відкритих прилавках реалізувати не можна, заборонено...». Покупці через скло холодильника розглядають апетитну їжу, вибирають, що їм до душі, але не контактують із товаром навіть на відстані — ніхто не пчихне, руками не доторкнеться.
Залишалося тільки зі смутком розглядати м’ясо-молочні розкладки вітчизняних виробників, що стояли неподалік у найліпшому разі на столиках. Хоча їм ближче до Києва, ніж білорусам. Та й чи багато постійних «фірмових» кіосків наших торговців обладнано вітринами-холодильниками?
— Від ярмарку вигода двояка, — коментував процес Олександр Якобсон. — По-перше, ми покажемо себе, визначимо, які товари мають попит. І друге — продавати завжди вигідно. Ми (Білорусь. — Авт.) цього року на 2 мільярди 300 мільйонів доларів наторгували за межами держави саме на харчових продуктах. І нам цікава Україна... Ми вкладаємося, ми квапимося на цьому ринку.
— На вашу думку, чому такий ажіотажний попит має все-таки продукція Білорусі? І це на нашому перенасиченому продовольством ринку...
— Ми, білоруси, може, трохи консерватори, але виготовляємо всі м’ясо-молочні товари тільки за державними стандартами. З давніх часів. Ми не робимо продукцію за якимось технічними умовами. Тому тут відповідь досить проста — покупців приваблює висока якість наших товарів. Ми переконалися в цьому не лише на ринках України, а й інших держав. Приблизно 50 відсотків сільськогосподарської продукції, яку  виготовляємо, зайва, її потрібно продати на експорт. Тому ми шукаємо ринки, зокрема й в Україні.
Я послідовний прихильник розвитку прикордонного співробітництва й прикордонної торгівлі. Сьогодні є основа законодавства і в Україні, і в Білорусі. Я представляю Гомельщину, а вона межує з чотирма областями України — Чернігівською, Київською, Житомирською та Рівненською. Тому нам дуже цікаво, враховуючи, що у нас надлишок м’ясо-молочної продукції, торгувати на найближчих ринках, а не возити її далеко. Що стосується якості — сьогодні ми намагаємося переконати киян, що вона гідна. Я гадаю, це найкраща реклама — довіра людей.
Фото автора.