Плюс, помножений на мінус

Хоча офіційні статистичні результати за минулий місяць ще не підбито, проте в області сподіваються, що вони будуть справді переможні — показник валового виробництва має сягнути 110 відсотків, причому рослинництво навіть перебільшує цю планку. Підґрунтям для таких підрахунків, за словами очільника управління, мало б стати те, що за середньою врожайністю ранніх зернових у 32 центнери з гектара область також тримала першість. А тепер і кукурудза не підводить, даючи по 67 центнерів на круг. Збирання буряків також на завершальному етапі. Очікується, що вже за пару тижнів за врожайності близько чотирьохсот центнерів з гектара валовий збір коренів наблизиться до 1,7 мільйона тонн. А нині в області вже вироблено близько ста тисяч тонн цукру.

Справді, все є доволі оптимістичним. Але ще місяць тому картина була зовсім інша. Як стверджують в обласному управління статистики, загальне виробництво продукції сільського господарства за результатами трьох кварталів зменшилось проти відповідних минулорічних показників у сільгосппідприємствах на 10, а у хазяйствах населення — на 4,8 відсотка. При цьому динаміка обсягів сільгоспвиробництва свідчить: з початку року жодного місяця так і не вдалось наблизитись до минулорічних показників, не те що перевищити їх. Що ж до рослинництва, то на кінець вересня кількість валової продукції зменшилась в агропідприємствах більш як на 16 відсотків.

Можливо, для читача всі ці цифри видаються дещо обтяжливими для сприйняття. Однак саме вони мають стати основою серйозного аналізу для фахівців та управлінців: чи справді нам тішитись досягнутим, чи ще працювати і працювати, щоб відчути вагомі здобутки галузі.

У тому, що селяни справді працювали, не шкодуючи своїх рук і хребтів, можна не сумніватись. Як і в тому, що, приміром, на початок жовтня валовий збір кукурудзи перевищував минулорічні показники у півтора разу, а соняшнику та сої — більш як у чотири. Темпи збирання цукрових буряків також істотно випереджали показники 2009-го. Загальне виробництво цієї культури зросло майже втричі при збільшенні її врожайності ледь не наполовину.

З такими показниками, здавалося б, ми повинні обігнати не тільки всі українські області, а й найсильніші аграрні держави світу. Бо й справді, хто може звітувати про такі темпи приросту? Навіть дуже успішний бізнес вважає перемогою річне зростання буквально у кілька відсотків.

Та ситуацію варто оцінювати реально. Якщо спочатку впасти до мінімуму, то потім кожних сто додатково засіяних гектарів можна розцінювати у процентному відношенні як небувале зростання. Але ж з відсотків кашу не звариш і у комору їх не покладеш.

Можна, як завжди, говорити про серйозний вплив природного чинника на показники врожайності. Хто не знає хліборобських ризиків, коли здається, що в землю вкладено все — праця, неймовірні старання і величезні кошти, а стихія раптом внесе свої непоправні корективи. Але на все це не варто списувати ще й серйозні тактичні прорахунки.

Чому, наприклад, кілька останніх років обсяги вирощування ріпаку так істотно змінюються? То небувалий сплеск, а тепер, дивись, його вже зібрано на площі майже вдвічі меншій від торішньої, тому відповідно і валовий збір вдвічі менший.

Статистика не приховує, що і картоплі господарствами всіх категорій накопано майже на шістнадцять відсотків менше, ніж у 2009-му. Кліматичні умови знизили врожайність? Так, було і це. Але статистика фіксує: на результат вплинуло ще й скорочення посівних площ.

А чого і скільки збиратимемо наступного літа? А через п’ять років? Скільки їстимемо? В яку суму це обходитиметься споживачеві? І скільки на цьому зароблятиме товаровиробник? Не те що на рівні районів і навіть області, на рівні окремого господарства відповідей на ці запитання немає.

Складається враження, все регулює не план і розрахунок, а та сама стихія. До того ж не так природна, як цінова. Які фінансові вітри подують, туди й нахиляється весь колос та всі плоди, а в результаті маємо «незрозумілий» дефіцит на той чи інший продукт чи «несподівані» стрибки цін, котрі ніхто не може пояснити інакше, як вибрики базарних продавців.

Приємно було почути, що до кінця року область сподівається вийти з плюсовими показниками практично за всіма видами діяльності в аграрному секторі. Але справжнім показником добробуту села завжди вважалось не те, скільки виростили, а скільки зуміли вигідно реалізувати. Так от за дев’ять місяців (статистика поки що не наводить новіших даних), загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власної продукції порівняно з відповідним періодом минулого року зменшився на сімнадцять відсотків, зокрема, продукції рослинництва — ледь не на третину. А кому не відомий одвічний закон ринку: як тільки товару стає менше, він обов’язково мусить подорожчати. І тут вже йдеться про сухий розрахунок, а зовсім не про інтриги спекулянтів.

Ось приклад. До початку жовтня обсяги продажу зернових в краї зменшились майже на третину, зате середня реалізаційна ціна зросла на сорок відсотків. Подібні тенденції помітні не тільки щодо цих культур. Загалом середні ціни продажу продукції агропідприємствами за цей час зросли на 34 відсотки, а рослинництва — ще більше.

За сільгоспвиробника можна було б порадіти: оскільки що дорожче продав, то більше розбагатів. Справді, порівняно із початком року, коли середня зарплата працівника сільського господарства в області становила 957 гривень, у вересні вона зросла до 1487. Але так і не дотягнула ні до середньої по галузі в державі, ні навіть до середньообласної. А вже з середньоукраїнською зарплатою, котра майже на третину більша, і порівнювати не доводиться.

На кому справді відчутно позначилось зростання цін, так це на небагатому покупцеві. За той же час на міських ринках продаж продуктів рослинництва хоч і збільшився на 2,5 відсотка, проте ціна зросла на всі 28. Ситуацію усіляко намагаються виправити виїзними суботніми сільгоспярмарками, де ціни й справді нижчі від магазинних. Але хіба вдасться довго утримувати їх у такому режимі?

Що ж до успішності галузі загалом, то прозвітували: за вісім місяців всі підприємства спрацювали прибутково, і жодне не залишилось у збитках. Разом із мисливським та лісовим господарством краю вони зуміли заробити за цей час близько 1,9 мільйона гривень. Багато це чи мало?

Для порівняння варто згадати, за цей же час минулого кризового року цифра становила 2,2 мільйона гривень. Якщо ж усе нині зароблене розділити на три згадані галузі, потім — на більш як три тисячі суб’єктів діяльності, то виходить...

Утім, будьмо об’єктивними, це ще не річні фінансові результати аграріїв. Зрозуміло, обсяги продажу практично всіх видів продукції зростатимуть. Але чи збільшуватимуться в такій же прогресії прибутки?

Найпростіше правило математики: хоч як крути, а плюс, помножений на мінус, завжди дає від’ємний результат. От якби до справжніх успіхів селян та ще й мінусів поменше, тоді й справді це порадувало б усіх.

Хмельницька область.