Після того, як в середині жовтня зміни до закону про Регламент Верховної Ради набули чинності, з правового поля зникло положення, що внормовувало права опозиції. А ще раніше, після скасування Конституційним Судом політреформи 2004 року, лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов зазначив, що після повернення до Конституції 1996 року взагалі немає такого поняття, як опозиція, а тому не може бути й «дня опозиції», коли розглядаються питання, запропоновані депутатською меншістю. Попри ці юридичні нюанси, опозиція, чи тепер уже парламентська меншість, існує незалежно від того, записана вона в законі чи ні. І влада якось має з нею співпрацювати, якщо, звісно, не бажає, щоб опозиційні сили остаточно перемістилися на площу під парламентом чи під іншими держустановами.

Якщо «джентльменські домовленості» не працюють

Не дивно, що Голова Верховної Ради Володимир Литвин, котрий безпосередньо відповідає за продуктивне функціонування парламенту, щоб якось урегулювати цю дилему, запропонував народним депутатам не порушувати вже традиційного порядку й надалі щосереди розглядати запропоновані опози- цією законопроекти. «Незважаючи на те, що у нас нові конституційні і регламентні реалії, щоб зберегти конструктив у нашій роботі, давайте збережемо усталену парламентську практику, а саме: щоб у середу, після того, як ми розглянемо питання ратифікації, ставити ті питання, які пропонуватимуть до розгляду фракції, що не входять до парламентської більшості», — сказав він і додав, що те саме стосується і права фракцій та груп, які не входять до парламентської більшості, на «годину запитань» до урядовців.

Та вже першої, після внесення змін до Регламенту, «опозиційної середи» цю ініціативу було заблоковано в буквальному розумінні, коли народні депутати від БЮТ заблокували трибуну і президію Верховної Ради. Проте свої дії вони пояснювали тим, що порядок денний якраз і не передбачав розгляду запронованого фракціями БЮТ та «НУ—НС» проекту постанови про встановлення мораторію на підвищення цін. Майже аналогічна ситуація повторилася й у п’ятницю, коли мала відбутися «година запитань» до уряду. Як наслідок, лідер фракції Партії регіонів О. Єфремов заявив, що «якщо опозиція не захоче працювати за порядком денним, то більшість буде думати, як у ті дні, порядок денний на які формує опозиція, відходити від цієї теми». І якщо представникам більшості та меншості так і не вдасться досягти домовленості, то цілком очевидно, що обмін звинуваченнями та блокуваннями продовжиться й наступного пленарного тижня.

Так само за межами законодавчого поля опинилася й діяльність опозиційного уряду. Однак його голова народний депутат Сергій Соболєв запевнив, що хоч відповідно до чинного Регламенту «у нас немає ні опозиції, ні права на опозиційну діяльність, опозиційний уряд працюватиме незалежно від того, чи буде надано якісь права». Але «якщо це право таки буде забрано, то це стане найкращою характеристикою цього режиму», — наголосив він. Водночас С. Соболєв зауважив, що навіть у часи, коли діяв попередній Регламент, в якому існувала норма про опозицію, опозиційний уряд повною мірою не міг скористатися передбаченими у ньому правами, зокрема, стосовно отримання статистичної чи іншої інформації або права бути присутніми на засіданнях чинного уряду.

Отож сьогодні дедалі частіше лунають думки про необхідність узаконення опозиційної діяльності, бо, на жаль, у нас не англійський парламент, а тому «джентльменські домовленості» не працюють. Зрештою, і глава адміністрації Президента Сергій Льовочкін нещодавно запевнив, що протягом місяця діяльність опозиції в Україні буде законодавчо врегульована, оскільки Президент Янукович «двічі був в опозиції і розуміє, наскільки важливо, щоб в Україні була опозиція, щоб вона могла критикувати владу». С. Льовочкін повідомив, що підготовка законодавчих актів та інших документів, які дали б можливість опозиції реалізувати свої права, вже почалася. Водночас він зауважив: адміністрація «не має монополії на це», тож питанням врегулювання діяльності опозиції також має займатися і парламент, і позапарламентські політичні сили через звернення до суб’єктів законодавчої ініціативи. А Президент, зазначив 

С. Льовочкін, «готовий забезпечити права опозиції, коли йдеться про звітність уряду, участь у формуванні порядку денного парламенту, доступ до інформації, зокрема статистичної».

Яка розумна цьому є альтернатива?

Першим на ініціативу адміністрації Президента відгукнувся лідер «Фронту змін» народний депутат Арсеній Яценюк, котрий зареєстрував у парламенті законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо додаткових гарантій реалізації прав народних депутатів у Верховній Раді). Цим законопроектом пропонується доповнити Регламент Верховної Ради главою про парламентську опозицію, яка, зокрема, передбачає, що до її складу можуть входити і депутатські фракції чи добровільні об’єднання депутатських фракцій, і окремі народні депутати, в тому числі члени неопозиційних фракцій. За опозицією пропонується закріпити право на посаду Першого заступника Голови Верховної Ради, голів контрольних комітетів парламенту з питань свободи слова та інформації, правоохоронної діяльності, прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, бюджету, Регламенту, функціонування судочинства, підприємницької діяльності, соціальних стандартів та забезпечення належного рівня життя громадян, енергетичної безпеки, аграрної політики та земельних відносин, охорони здоров’я, науки та освіти, а також перших заступників голів усіх комітетів Верховної Ради. Крім того, контроль парламентської опозиції за діяльністю парламентської більшості, уряду, органів влади (крім судів) та їхніх посадових осіб пропонується забезпечувати шляхом створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради, паритетного з парламентською більшістю представництва у тимчасових спеціальних комісіях, звернення із запитом до парламентських органів, Кабінету Міністрів, керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій. Опозиції надається право звернення до Конституційного Суду та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про порушення прав і свобод людини і громадянина. За поданням парламентської опозиції також мають призначатися голова та члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

У Регламенті має бути записано і право парламентської опозиції на отримання інформації про діяльність органів державної влади, їх посадових осіб та на виголошення уповноваженим представником парламентської опозиції щорічної доповіді про результати здійснення ним парламентського контролю тривалістю не менш як година. Задля контролю державних фінансів пропонується, щоб Держказначейство щомісячно та щоквартально подавало звіт про виконання бюджету.

Закономірно, що зберігається право парламентської опозиції створювати з числа народних депутатів опозиційний уряд. Серед його завдань — моніторинг діяльності Кабміну, інших органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, підготовка альтернативних пропозицій до Програми діяльності офіційного уряду, розробка альтернативних до урядових законодавчих пропозицій та проектів загальнодержавних програм. Пропонується, щоб голова опозиційного уряду міг брати участь у засіданнях Кабміну та мав право на 15-хвилинний виступ. Так само на законодавчому рівні пропонується зафіксувати, що формування питань порядку денного до «дня опозиції» здійснюється без голосування за пропозиціями опозиції.

«Без створення умов для опозиції неможливо побудувати ефективну систему влади...»

До речі, спочатку законопроект А. Яценюка мав назву «Про опозиційну діяльність», проте апарат Верховної Ради повернув йому цей документ, оскільки в парламенті ще з 2007 року лежить ухвалений в першому читанні аналогічний законопроект Юлії Тимошенко. У зв’язку з цим нагадаємо, що розробці законо-проекту Ю. Тимошенко передувало тривале, з 22 червня по 

6 липня 2006 року, блокування роботи парламенту з боку на той час опозиційної фракції Партії регіонів. А завершилося це протистояння підписанням 6 липня 2006 року між коаліцією та опозицією угоди про умови розблокування роботи Верховної Ради. При цьому лідер опозиції Віктор Янукович після підписання цієї угоди у своєму виступі з парламентської трибуни зазначив, що «без створення умов для опозиції неможливо побудувати ефективну систему влади, тому ми, як опозиція, захищаючи свої права, вважали, що опозиція існує не тільки для парламенту — вона існує для українського народу і держави». Згадувана угода, між іншим, передбачала, що за опозицією закріплюється посада заступника Голови Верховної Ради (він мав відповідати за організацію та забезпечення контрольних функцій парламенту) та, пропорційно до кількісного складу фракцій, керівництво у комітетах Верховної Ради. Крім того, робоча група парламенту разом із секретаріатом Президента протягом тижня мала підготувати перелік органів державної влади з контрольними функціями, керівництво яких також планувалося закріпити за опозицією. У свою чергу Ю. Тимошенко від імені коаліції демократичних сил пообіцяла підтримати такий закон «Про парламентську опозицію», який напише сама опозиція. «Розуміючи, які у нас були труднощі, коли ми 10 років були опозицією, яка тільки мала право ставити намети, ми хочемо змінити цю ситуацію раз і назавжди», — зазначила вона. Та цього-таки 6 липня 2006 року влада у Верховній Раді помінялася і замість демократичної коаліції правити бал стала антикризова коаліція.

Однак учорашня опозиція, що стала владою, фактично забула про законопроект, на ухваленні якого сама нещодавно і наполягала. Тож ухвалення законопроекту «Про парламентську опозицію» в першому читанні стало наслідком «розміну» голосуваннями. 12 січня 2007 року бютівці допомогли регіоналам подолати вето Президента Віктора Ющенка на Закон «Про Кабінет Міністрів», а фракція Партії регіонів підтримала в першому читанні опозиційний законопроект. Проте далі справа так і не пішла, тож проект припадав пилом у парламенті. Водночас нагадаємо, що ухвалений у першому читанні законопроект «Про парламентську опозицію» передбачав закріплення за меншістю права на керівництво комітетами Верховної Ради з питань свободи слова та інформації; законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; бюджету; Регламенту; функціонування судочинства; контролю за захистом прав промисловців, підприємців та інвесторів; контролю за дотриманням соціальних стандартів та забезпечення належного рівня життя громадян; за діяльністю державних монополій, національних акціонерних компаній, державних банків та управління державними корпоративними правами; енергетичної безпеки; аграрної політики та земельних відносин і охорони здоров’я, науки та освіти. В інших комітетах опозиція отримувала посади перших заступників голів. За опозицією також пропонувалося закріпити право внесення кандидатури на посаду голови, заступника, секретаря та чоти-рьох контролерів Рахункової палати, чотирьох членів Ради Нацбанку (тоді як за поданням парламентської більшості — лише трьох), опозиція та більшість мали отримати по два члени Нацради з питань телебачення і радіомовлення і, відповідно, одного та двох членів Вищої ради юстиції, опозиція мала спрямовувати та координувати діяльність Державного комітету фінансового моніторингу.

Отже, якщо нинішня влада і, зокрема, адміністрація Президента справді бажають закріпити права опозиції на законодавчому рівні, то сьогодні вже є щонайменше два законопроекти, довкола яких можна починати дискусію. І домовлятися про цивілізовані правила співіснування більшості та меншості.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.