Із досьє «Голосу України»
Юлія Новікова, народний депутат України від Партії регіонів. Народилася в Києві 1977 року. У 1999-му закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка (за фахом «правознавство»), у 2000-му — економічний факультет Університету Манітоби (Канада). До обрання в парламент працювала в комерційних банках, з 2006-го по 2007 рік — голова спостережної ради ВАТ «Миколаївський комбінат хлібо-продуктів». Голова підкомітету з питань цивільного, господарського та адміністративного судочинства Комітету Верховної Ради з питань правосуддя, член Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації, член Постійної делегації України в ПАРЄ.
Саме такий принцип сповідує народний депутат України Юлія НОВІКОВА
* * *
— Чим відрізняється політик від звичайної жінки?
— Особливих відмінностей немає, просто рід занять інший. Жінка-політик залишається «слабкою статтю» в сімейному колі, поряд із чоловіком, дітьми, батьками. Просто з’являються якісь додаткові обов’язки і вимоги, на які йде велика частина часу.
— ЗМІ вас зазвичай представляють як «сестру брата» — голови адміністрації Президента Сергія Льовочкіна. Вам не набридли ці паралелі чи такі родинні зв’язки допомагають у кар’єрі?
— У принципі мені зрозуміла мотивація журналістів. Розумію, що вони хочуть показати родинні зв’язки, і з якою метою. Те, що ми із Сергієм родичі, якоюсь мірою мені допомагає, тому що завжди можу звернутися до нього за порадою, допомогою. А іноді заважає, тому що увага пильніша, висувають додаткові вимоги — чи гідна займати своє місце.
Є певні публічні позиції, які в силу своїх професійних якостей я могла б займати, але не можу собі це дозволити, тому що одразу буде пряма асоціація й відповідні коментарі — мовляв, кумівство, родинні зв’язки. Проте вважаю, що з роботою своєю справляюся, і це було оцінено й усередині країни, і зовні. Нещодавно мені довірили керівництво районною партійною організацією Деснянського району міста Києва, колеги можуть оцінити мою роботу в парламентському Комітеті із правосуддя, комісії із приватизації.
У Парламентській асамблеї Ради Європи я також є членом бюро своєї групи — там, як і в українському парламенті, існують політичні групи й керівництво ними. А нещодавно в ПАРЄ з ініціативи її голови було створено комітет з реформування самої Асамблеї, у нього ввійшли 12 членів ПАРЄ, які висувалися за квотним принципом. Мене обрали від Європейської демократичної групи. На зовнішній арені мені легше просуватися, тому що там оцінюють за діловими і професійними якостями, знанням мови й не беруть до уваги родинні зв’язки.
— Ви з братом обговорюєте політичні події або ситуацію?
— Лише на роботі. Коли Сергій працював у парламенті, це було частіше, нині в адміністрації Президента його робота вже не пов’язана напряму з парламентом — тому менше. У нас міцна родина, ми постійно спілкуємося, але вдома у нас є негласне правило — не говорити про роботу.
— Яке було ваше дитинство, чи балували батьки, адже батько все-таки був генералом?
— Коли ми були маленькі, батько ще не був генералом, у нас була звичайна радянська сім’я. Єдине, що нас, можливо, відрізняло, — ми були дуже дружною сім’єю. Батьки приділяли нам досить уваги, розставляли пріоритети, серед яких завжди була освіта. Але не можу сказати, що нас змушували вчитися. Я вчилася охоче сама. Батьки давали максимум свободи.
— Ваш батько, уже покійний генерал-полковник міліції, під час першого прем’єрства Віктора Януковича очолював Держдепартамент із питань виконання покарань. Кажуть, Льовочкін-старший був одним із небагатьох, хто знав всі деталі стосовно судимостей Януковича. Вам про це було відомо?
— Історія нашої сім’ї обросла фантастичними легендами. Кажуть, що ми з Донецька, аж до номера школи, де ми із Сергієм навчалися, що батько був начальником в’язниці в Донецькій області. Це все легенди: ми кияни у третьому поколінні, виросли й навчалися в Києві, батько ніколи не працював начальником в’язниці ні в Донецьку, ні будь-де ще, він завжди працював у центральному апараті служби, спочатку в МВС, потім ці функції було передано окремому департаменту. Впливати на справи, пов’язані з чиєюсь судимістю, він не міг. Усі публічні люди страждають від таких легенд, але це певна плата за просування по службі. Я вже казала: в родині є традиція, що всі робочі моменти залишаємо за порогом дому.
— Як ви потрапили до виборчого списку Партії регіонів? Що в списку брат і сестра Льовочкіни — це було одразу всім відомо, хоча у вас нині інше прізвище.
— Список — це дуже серйозне питання, яким партійне керівництво займається фундаментально. Насамперед підбираються люди, які можуть бути функціональні, виконувати завдання, які ставлять перед ними партія і фракція. Звісно, досліджувалися всі питання — минуле, освіта, родина, трудова діяльність. Тому, гадаю, ніяких сюрпризів не було.
— Нестор Шуфрич, ідучи з уряду Миколи Азарова, висловив чимало критики на адресу Партії регіонів і, зокрема, голови президентської адміністрації. Чи існує конфлікт інтересів різних груп усередині партії?
— Те, що в партії є різні центри впливів і різні позиції з тих чи інших питань, — це позитивний момент. Тому що висловлюються різні погляди, думки, обговорюються спірні питання, і під час діалогу можна прийти до правильного рішення. Але в епохальні моменти, наприклад, коли хотіли створити широку коаліцію — піти на консолідацію з БЮТ і ділити президентське крісло в парламенті — або йти на нові вибори, в партії були різні думки щодо цього питання, але вийшли із консолідованим і, гадаю, єдино правильним рішенням.
— Чи справді в ПАРЄ нині настільки схвильовані ситуацією з демократією і свободою слова в Україні, як стверджують опозиціонери?
— Велика проблема українського політичного життя полягає в тому, що політичні сили, партії намагаються використовувати європейські інституції у своїй внутрішній боротьбі й заради отримання електоральних дивідендів, й завдання удару по опонентах. Але це не приносить жодної користі всередині країни й дуже сильно б’є по зовнішньому іміджі України. Коли Президентом був Ющенко, а в Кабміні — Тимошенко, жорстко стояло питання про позбавлення повноважень делегації України в ПАРЄ через конфлікти в питанні надання кандидатів до Європейського суду з прав людини. Я особисто ходила в адміністрацію Ющенка на нараду до Марини Ставнійчук. І разом з Іваном Попеску, представником тоді опозиційної Партії регіонів, ми активно працювали в ПАРЄ для того, щоб не отримати ляпасу по іміджу України. І тоді цього не сталося.
Нині наші опозиціонери зробили все, щоб облити Україну брудом. Але громадяни України, які цікавляться політикою, самі можуть відчути, чи є можливість висловлюватися опозиційним політикам. Мені здається, що в них для цього досить простору, а так званий «тиск на опозиційні партії» — в більшості випадків їхні інформаційні приводи. Були виступи європейських парламентаріїв, де висловлювалася стурбованість цим питанням. Водночас жодну із жорстких поправок до резолюції Асамблеї, надану нашою опозицією в ПАРЄ, ні на рівні Моніторингового комітету, ні на сесії не підтримано.
— Як оцінюєте новий закон про судоустрій і статус суддів, зокрема, парламентські повноваження в питанні обрання суддею зменшуються?
— Спроба реформувати судову владу триває вже 17 років. І тільки цього року, коли до влади прийшов Президент Віктор Янукович, судова реформа отримала законодавче оформлення у вигляді нового закону.
На мою думку, закон, безперечно, є необхідним і вчасним базисом у реформуванні судової системи й посиленні незалежності судової гілки влади.
Що стосується парламент-ських повноважень, то ми їх постаралися свідомо звузити, але це робилося так, щоб не було суперечностей із відповідними конституційними нормами. Наприклад, питання стосовно обрання суддів безстроково тепер розглядаються на пленарних засіданнях без висновку парламентських комітетів і якихось перевірок.
У нещодавньому висновку Венеціанської комісії стосовно нашого закону про судоустрій і статус суддів європейські експерти відзначили його позитивні моменти й водночас надали нам корисні рекомендації щодо подальшого вдосконалення вітчизняної судової системи. Варто зазначити, що деякі рекомендовані зміни до закону, в тому числі стосовно подальшого звуження парламентських повноважень у сфері призначення і звільнення суддів, зможуть бути реалізовані тільки після внесення відповідних змін до Конституції.
Інтерв’ю провела Юліана ШЕВЧУК.
