Зачаровані вітряки

Споруджена в 1997-му на замовлення Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» Асканійська ВЕС за неповний рік видала 100 тисяч кіловат-годин електроенергії.

Однак справа не у кіловатах. Головне, що намітився початок відродження вітроенергетики у вітряних краях. Та ба! Виявилося, що то був початок... кінця!

Оспівана не одним чиновницьким басом і баритоном ВЕС, не відбувши на трудовій вахті навіть гарантійного строку, зачохлила крила. Майже слідом розпався і багатообіцяючий регіональний центр із впровадження вітроенергетики в сільське господарство області.

Вітри гули, фанфари мовчали.

Мовчали майже десятирічку. Аж доки у Присивашші (у тому-таки Чаплинському районі) не з’явилися співробітники Інституту електродинаміки Національної академії наук України. Їм належало почати реалізацію державної програми розвитку вітроенергетики в Україні, ініційованої тодішнім Президентом і розробленої Кабінетом Міністрів.

Фахівці «по вітру» вказали конкретне місце для чергової майбутньої ВЕС — солончаки за селом Григорівка. Аргумент більш ніж переконливий: швидкість вітру тут сягає 15,5 метра за секунду. Буревій!

Не встигли електродинаміки дістатися Києва, як на березі Сиваша загуркотіли скрепери.

На очах постав 20-гектарний ударний будмайданчик: гори землі, ажурні конструкції, лопаті вітряків, дроти, трансформатори... Сюди ж через багно пролягла дорога з твердим покриттям. Фундаменти, щоб не роз’їла ропа Сиваша, робили навіть із спецбетону.

Виділені стартові 5 мільйонів державних гривень пішли в діло без затримки. Мало... Наступний такий само транш на Присивашшя явно барився.

У мене зберігся запис розмови із тодішнім начальником управління капітального будівництва облдержадміністрації, котрий сподівався: «до 1 листопада пустимо в експлуатацію першу чергу станції».

Щоб наблизити свято «лампочки Даниловича», довелося оголошувати тендер на спорудження ВЕС. Переможцем і генпідрядчиком будування станції стало ТОВ «Агротехнополіс-Асканія».

В облдержадміністрації торжествували: вперше у спорудженні вітчизняної вітростанції бере участь приватний капітал.

Сиваська ВЕС перетворилася на «будову століття». Станція мала стати не менш потужною, як відомі вже Мирненська, Донузлавська, Тарханкутська чи Новоазовська.

Головний інженер проекту станції, начальник електровідділу інституту «Кримдіпроводгосп» Фрідріх Йоффе вірив у майбутнє свого чергового дітища:

— Загальна потужність Сиваської станції — 50 мегаватів. Зважте на те, що ВЕС розташувалася на шляху північно-східних вітрів, які віють із Калмицьких степів на Крим. Для них тут немає жодних природних чи штучних перешкод. Вітрові умови — ідеальні! Першою чергою передбачено встановити 16 вітряків потужністю 107,5 кіловата кожен. У подальшому, під час реалізації другої—п’ятої черги будівництва, монтуватимемо агрегати потужністю по 600 кіловатів. Коли потужності зростуть до 10 мегаватів, станція стане економічно вигідною, а виробіток електроенергії покриватиме витрати на власні потреби ВЕС, яка сама на себе зароблятиме гроші.

Загалом потужність Сиваської станції мала становити 200 мегаватів. Це, до речі, майже половина електроенергії, яку споживає Херсонщина. Передбачалося також подавати струм у високовольтні дроти, що йдуть на Крим. Від станції до них рукою подати...

«Побратавшись» із державним, приватний капітал обіцяв сотворити у відведені (читай: стислі) строки на солончаках Присивашшя чергове вітроенергетичне диво. Попервах на це було схоже.

За лічені місяці сонний краєвид прикрасили ажурні вежі, на вежі вже «вибралося» кілька вітряків, а внизу монтувалася електроніка. Хоча люди обізнані пропонували не поспішати оснащувати сучасну станцію старим (може, й імпортним) обладнанням. На пропозиції не зважали...

Тим часом «в Україні не встановлено жодної сучасної турбіни. Ті ВЕУ, які працюють нині, не використовуються у країнах ЄС вже як мінімум 10—12 років» (голова Української вітроенергетичної асоціації (УВЕА) Андрій Конеченков).

Тривало те ударництво недовго. На вітроенергетичне Присивашшя впав густий туман. Замість ТОВ «Агротехнополіс-Асканія» на слуху з’явилося ТОВ «Сивашенергопром». Саме цій компанії на умовах концесійного договору, розрахованого аж до 2055 року, належало довершити незавершене. Іншими словами, у 2015 році важливий об’єкт мав бути зданий в експлуатацію. Та цього, схоже, не станеться. Облдержадміністрація звинуватила «Сивашенергопром» у невиконанні інвестиційних зобов’язань, створила комісію для перевірки спорудження об’єкта й налаштувалася розірвати угоду.

Ішов 2008-й рік.

Про результати гучної перевірки залишалося здогадуватися. А на Сиваську ГЕС упав ще густіший туман. І ці вітряки знову «злі духи» зачарували!

Неприборкані вітри продовжували хвилювати уяву чиновників. У вівторок, 25 серпня 2009 року, чергову спробу здивувати світ зробив тодішній голова облдержадміністрації Борис Сіленков. Він підписав доленосне розпорядження: «Про проект програми розвитку вітроенергетики в Херсонській області до 2030 року». На 41-й сторінці тексту так гарно і так по-науковому розписано перспективи, що навіть депутати обласної ради, вчитуючись у документ, ладні були тиснути на всі кнопки «за».

Названа програма за польотом думки перевершувала всі попередні разом узяті. Ось лише один підрозділ з неї:

«З огляду на перспективність розвитку вітроенергетики в області вже опрацьовується низка проектів будівництва ВЕС за кошти інвесторів, а саме:

— проект будівництва ВЕС потуж-ністю 100 МВт в Чаплинському рай-оні. Проект реалізовуватиметься ТОВ «Т.М.М.-ЕНЕРГО»;

— проект будівництва ВЕС потужністю 200 МВт в Чаплинському, Новотроїцькому, Генічеському та Голопристанському районах. Проект реалізовуватиметься ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «План-ЕКО»;

— проект будівництва ВЕС потужністю 100 МВт в Генічеському районі. Проект реалізовуватиметься ТОВ «Проектно-конструкторське технологічне бюро «Конкорд»...».

Поговорили, помріяли та й розійшлися. А вітряки — як укопані!

І ось прес-служба облдержадміністрації розповсюдила чергову оптимістичну інформацію: перспективою впроваджування в Новотроїцькому районі енергетичних проектів «зеленого тарифу» зацікавилася французька компанія «Бетен інтернешнл».

Може, тепер хоч французам вдасться привести в рух зачаровані українські вітряки. Без вітряків нам до Євросоюзу і не потикайся!

Завмерла надія Присивашшя.