Народний депутат Сергій Гриневецький не потребує додаткового представлення. Відомий політик, який сім років очолював Одеську обласну держадміністрацію, сьогодні є першим заступником Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, головою Одеської обласної організації Народної партії. Автор багатьох законопроектів, останній з яких — «Про мови в Україні», підготовлений разом з народними депутатами Олександром Єфремовим (фракція Партії регіонів) і Петром Симоненком (фракція Комуністичної партії), викликав широкий суспільний резонанс. Тому наша бесіда з народним депутатом була присвячена саме цьому питанню. 

— Сергію Рафаїловичу, ви є одним з авторів проекту нового закону «Про мови». Законопроект цей викликав бурхливу реакцію у суспільстві. На адресу авторів посипалися обвинувачення в тому, що вони нібито хочуть знищити українську мову. Інтелігенція протестує, політичні лідери роблять голосні заяви. Ви, як досвідчений політик, невже не розуміли, що така ініціатива викличе бурю? А якщо розуміли, то чому все-таки пішли? Чим керувалися, роблячи цей крок?

— Давайте про все по черзі. Для початку про бурю. Я чомусь не чув голосів нашої інтелігенції під час обговорення, приміром, Податкового кодексу. А він же закладає фундамент вітчизняної економіки, те, без чого не може існувати культура. Я чомусь не чув її голосу під час обговорення проекту держбюджету на 2010 рік, коли на реставрацію пам’яток архітектури Одеси уряд Тимошенко не виділив жодної копійки. Але ж і тоді йшлося про національне багатство. Тепер про мотиви. Перший і головний мотив — нам необхідно повернутися в конституційне поле. Давайте відкриємо Конституцію. Стаття 10-та. Читаємо: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання та захист російської, інших мов національних меншин України». Зазначте, ідеться про розвиток, використання та захист. Останнє надто важливе. Візьмімо пункт 5-й цієї само статті «Використання мов в Україні гарантується Конституцією й визначається законом», наголошу, саме законом. Формально, такий закон у нас є. Це Закон «Про мови в Українській РСР», прийнятий в 1989 році. Закон непоганий, та тільки його ніхто не читав і, що гірше, ніхто не виконував. Стаття 4-та: «мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови. Українська РСР забезпечує вільне користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР». Стаття 6-та: «Службові особи державних, партійних громадських установ і організацій повинні володіти українською та російською мовами, а у разі потреби — й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків».

На сьогодні цей закон морально застарів. Про це говорить хоча б його назва. Адже немає вже ні СРСР, ні Української РСР, немає партійних органів. А проблема залишається.

Та повернімося до Конституції. Якщо подивитися статтю 11, то там чітко записано, що держава сприяє мовній самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Є ще стаття 22, яка чітко каже, що при прийнятті нових законів або внесенні змін у чинні, не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. І нарешті, в 24-й статті Конституції сказано, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичними або релігійними переконаннями, соціальним походженням, за мовними або іншими ознаками. Це головне. Тож у своїх діях я керувався тільки Конституцією. Є, безумовно, і політичне підґрунтя. Необхідно зняти те напруження, що існує в мовному питанні. Воно не повинно бути яблуком розбрату в українському суспільстві. Зрештою, перед Україною сьогодні стоять масштабні завдання модернізації, радикальних реформ, а громадська енергія «іде в гудок».

— 2006 року саме фракція Народної партії «Народна ініціатива» в Одеській обласній раді запропонувала рішення, що стосується дії на території області Європейської хартії регіональних мов. Однак сьогодні знову обговорюють питання про те, щоб зробити російську регіональною мовою, принаймні у південних і східних регіонах країни. Як ви ставитеся до цього процесу, й чи не йде він урозріз із законопроектом, співавтором якого ви є?

— Ратифікувавши Європейську хартію регіональних мов, Україна прийняла на себе певні зобов’язання перед європейським співтовариством. Відповідно, європейські структури мають право відстежувати, як наша держава їх виконує. Але вийшло навпаки. Влада приховала від широкої громадськості рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо виконання зобов’язань у рамках хартії, також, як і доповідь експертів, що стала основою для цих рекомендацій. Наведу цитату із цих рекомендацій, що стосуються освіти: «...Обов’язок влади забезпечувати створення класів або шкіл з викладанням мовою меншин за наявності певних об’єктивних умов для цього нині чітко не визначений і, здається, не існує яких-небудь ефективних правових засобів протидії відмовам місцевих органів влади». Комітет експертaів також закликав українську владу забезпечити необхідну гнучкість правил, які регулюють доступ до вищої освіти. Мій п’ятнадцятирічний досвід роботи в Асамблеї європейських регіонів, інших європейських структурах переконує у тому, що нам необхідно прислухатися до порад європейських експертів і організацій.

До того ж ми заявляємо, що прагнемо в Європейський Союз. Отже, ми повинні почати жити за європейськими правилами, в основі яких — права людини, незалежно від національності. Є ще один аспект. Знання кількох мов сьогодні це норма, більше того, це основа для економічного зростання. Подивіться. У рейтингу Всесвітнього економічного форуму за 2009—2010 роки Україна посіла 82-гу позицію серед 133 країн, опустившись одразу на 10 позицій порівняно з результатами попереднього дослідження. Рейтинг України максимально погіршився за трьома складовими, серед яких оснащеність новими технологіями (падіння на 15 пунктів). Що таке нові технології? Це в тому числі й можливість залучити світовий досвід, що, у свою чергу, передбачає знання мов. Від цього залежить конкурентоспроможність держави. Тоді чому ми зациклилися на російській мові? Давайте знову повернемося до Конституції. В ній сказано (пункт 4, статті 10) «Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування». Усе, з’ясовується, просто — треба тільки виконувати норми Основного Закону. Зішлюся на позицію нашої партії. У недавно прийнятій заяві Народної партії відзначається, що «народники вважають за необхідне також вивчення у школах англійської як обов’язкової іноземної мови, особливо зважаючи на те, що 98% носіїв наукової інформації виходять англійською мовою. Знання мов у сучасному світі є конкурентною перевагою для нашої молоді, тому треба створити умови, щоб наші громадяни отримували цю перевагу ще зі школи».

— Опоненти побоюються, що із цим законом українську буде знищено. Що відповідаєте їм?

— Наш законопроект чомусь згадують тільки у контексті використання російської мови. Але у нас же законопроект не про російську мову, а про мови, він стосується насамперед української мови. Крім того, не ставиться під сумнів її статус державної мови. У нас занадто багато захисників української мови, у тому числі й серед депутатів, але чомусь ніхто не зробив нічого конкретного для того, щоб ця мова одержала реальну, а не декларативну підтримку. Я підтримую позицію Володимира Михайловича Литвина стосовно того, що до його обговорення необхідно залучити Національну академію наук, подивитися результати соціологічних досліджень. До речі, Інститут соціології Національної академії наук провів спеціальне дослідження. І його висновки досить цікаві. По-перше, в українському суспільстві широко поширена українсько-російська двомовність, причому вона проявляється на усьому просторі суспільства, у всіх групах населення, у всіх типах поселень. По-друге, самі по собі етнічні групи українців і росіян не збігаються із групами з рідною українською і російською мовою, тобто українці, які розмовляють у побуті російською або двома мовами, або росіяни, які говорять українською. Немає чіткої прив’язки, якщо українець — то обов’язково використовує українську, якщо росіянин — то, відповідно, російську. І нарешті, у країні існує взаємне поважне ставлення українців і росіян до української й російської мови. Звичайно, у родині, як то кажуть, не без виродка. Є й ті, хто категорично не сприймає ту чи ту мову. Але таких меншість. Загалом ставлення взаємно толерантне. Тож краще тут обійтися без горлопанства й навішування ярликів. До того ж, переконаний, що відродити українську мову, зміцнити її позиції неможливо за допомогою примусу. Необхідні інші стимули, у тому числі економічні. Нагадаю, що одним з перших законів, який Віктор Янукович підписав як Президент, був закон про внесення змін до Закону «Про кінематографію» та інші закони, спрямовані на підтримку українського кінематографа. Відповідно до нього з 1 січня 2011 р. іноземні фільми, дубльовані українською мовою, будуть звільнені від ПДВ. Я гадаю, необхідні серйозні економічні стимули для розвитку українського видавництва. Попит на книги українською мовою є, у тому числі й в Одесі. До речі, радянським режимом лякають за те, що при ньому ущемлялася українська мова. Але тоді на всіх книжкових полицях була художня література українською, прекрасні переклади. Наприклад, одесити по книги російською мовою їздили до Кишинева. Тепер по українські книги їдуть до Києва. Треба тільки грамотно підійти до цієї теми, пропагувати українську культуру, підтримувати її. А не так, як пропонували окремі національно стурбовані політики — давайте вилучимо з бібліотек книги радянського періоду, давайте заборонимо показ радянських фільмів, давайте запровадимо високі мита на ввезення російських книг тощо.

— Чому саме ви виступили співавтором цього законопроекту?

— Оскільки я представляю один із найбагатонаціональніших регіонів України. Візьміть будь-який район у Придунав’ї, приміром, Болградський чи Ренійський. У Ренійському сім сіл: п’ять молдавських, одне болгарське, одне гагаузьке. У Болградському, крім болгарських і гагаузьких, є й албанське. В Ізмаїльському — і українські, й російські, й молдавські. Яку мову їм обрати для спілкування між собою? Так традиційно склалося, що нею стала російська. І я думаю, вона гратиме цю роль ще дуже довго. Крім того, я завжди послідовно виступав за практичне втілення Європейської хартії регіональних мов. Цей пункт є й у програмі Народної партії. У вже процитованій заяві наша партія відзначає, що з огляду на найбільшу чисельність етнічних росіян в Україні, ми вважаємо підтримку й захист російської мови актуальним для суспільства питанням. Приведу цитату із цього документа: «Двомовність у нашому розумінні — це коли люди однаково добре володіють українською та російською мовами. Народна партія вважає, що розвиток однієї мови за рахунок іншої неприпустимий». Тож я послідовний у своїх діях.

— І останнє запитання. Чи не є розробка цього законопроекту передвиборним ходом. Нині його обговорять, внесуть пропозиції, а пройдуть вибори — і про нього забудуть...

— Думаю, що цього не станеться. Поява нашого законопроекту продиктована логікою політичних процесів в Україні. Важко уявити, щоб такий документ міг бути навіть розглянутий, а вже тим більше прийнятий в «оранжеву» п’ятирічку. І навіть якби й був прийнятий, то його навряд чи б підписав Ющенко. Сьогодні діє нова влада. Є консолідована позиція партій, що до неї входять. Вона збігається з позицією Президента. Недарма поруч із моїм підписом стоять підписи представників фракції Партії регіонів і комуністів. Тож думаю, що в цього законопроекта є всі шанси стати законом.

Розмовляв В’ячеслав ВОРОНКОВ.