Споживацька паніка, яка охопила Україну після чуток про підрив терористами на сході соляних шахт, має стати уроком для оновленої влади. Адже тепер всі ми побачили, наскільки вразливим є ринок, де ставку роблять на єдиного постачальника стратегічного продукту — ДП «Артемсіль». Варто було пустити лише оманливий поголос про уявні проблеми, і залихоманило регіони від заходу до півдня: стривожений люд ще з Вітчизняної війни прекрасно розуміє, що означає залишитися без харчової солі.

Спекулянти скористалися нагодою, і сіль за короткий термін подорожчала в півтора разу. А що було б, якби шахти і справді завалило — заповітні кристали продавалися б на вагу срібла, як за середньовіччя? Шановні, ринок терміново треба лікувати, і стабілізаційними «ліками» в даному конкретному випадку має стати не збільшення запасів у магазинних сховищах, а децентралізація виробництва і поставок в межах держави. Недарма ж економісти радять не складати всі яйця до одного кошика.

Підприємства, котрі виробляють сіль, в Україні досі є державною власністю і перебувають у віданні МінАПК. Окрім ДП «Артемсіль» з його не дуже корисною шахтною (кам’яною) сіллю, це Генічеський та Геройський солезаводи на Херсонщині, Сакський — у Криму. 

Після захоплення півострова «путлерівськими» військами Саки тимчасово для нас недоступні, але заводи під Генічеськом та в Геройському цілком спроможні забезпечити весь південь України садочною сіллю, отриманою природним випарюванням із морської води. От вона не тільки дешева, а й справді корисна, бо містить із шість десятків мікроелементів, зокрема і сполуки йоду — незамінні для «чорнобильців». Але за всі роки незалежності аграрне відомство України не вклало ні копійки бюджетних коштів і не відшукало жодного інвестора для модернізації ще дідівської технології соляних промислів. Тому Генічеський солезавод уже з десяток років у повному занепаді — старе обладнання тут вийшло з ладу і переважно порізане на метал, а нове купувати немає за що. Та й Геройський солезавод у Голопристанському районі Херсонщини тримається на плаву лише завдяки відчайдушним зусиллям трудового колективу та директора Станіслава Гречухи.

— Лише торік наш завод «зібрав» 6,7 тисячі тонн садочної солі. Цього з надлишком вистачило б для задоволення потреб Херсонської області, ще й на Миколаївщину залишилося б. Однак для перетворення добутих із садочних басейнів величезних брил на повноцінну харчову сіль не обійтися без дробильного вузла та фасувальної лінії. Коштів на їх придбання підприємство зібрати не може — виторгу від продажу вистачає хіба що на податки та зарплату. А приватні інвестори з державним підприємством без державних таки гарантій для своїх інвестицій зв’язуватися не бажають, — каже Станіслав Гречуха. — Владу в краї ми також не дуже цікавимо. Ще 2007 року розробив програму розвитку підприємства, що передбачала постачання садочної солі для їдалень у навчальні заклади — адже вживання цього продукту не «засмічує» шлунок так, як «загіпсована» сіль із підземних шахт. Програму в Херсонській облдержадміністрації вивчили, схвалили, і... поклали на полицю. Частину солі з Геройського, по яку чумаки колись їхали через всю країну і про яку кажуть, що вона малиною пахне, досі використовують як технічну і підсипають нею дороги в сльоту. А решту викуповують комерсанти і переробляють на харчову десь у Києві. Тож до мешканців Херсонщини вона просто не доходить. 

Протягом останніх двох років лише «Голос України» двічі розповідав читачам про дику ситуацію, за якої весь південь України, буквально «сидячи» на корисній садочній солі, змушений вживати в їжу значно менш корисну для здоров’я кам’яну сіль, яку до того ж везуть за сотні кілометрів. У відповідь — тиша: посадовці МінАПК України на публікації навіть не відреагували.

А варто було: якби світ клином на Артемівську не зійшовся б, то й чутки про зупинення ДП «Артемсіль» не викликали б у наших співгромадян такої тривоги — не привезуть у магазин солі з Артемівська, то вона знайдеться деінде. Можливо, нинішня споживацька паніка таки змусить аграрне відомство зробити правильні висновки і дати поштовх відродженню солезаводів Херсонщини. А якщо ж міністерська братія і далі тихенько сидітиме у своїх кріслах із виглядом незворушних спостерігачів, то рано чи пізно дочекається вже не паніки, а справжнього «соляного бунту» на кшталт тих, які свого часу ставили догори дригом Московію.

Херсонська область.