Не знаю, чи є ще в Україні такий художник, як черкащанин Олексій Слюсар. Народжений 1924 року, він досі не випускає з рук пензля і творить чудові портрети, пейзажі, натюрморти — все, що лягає на душу.
— Малювати я почав із трьох років, — розповідає про себе Олексій Григорович. — Щойно мій батько — сільський священик, дав мені олівця. Жили ми тоді великою родиною, з дідусем, бабусею, дядьками, тітками, у найкращому на світі селі — у Богодухівці поблизу Золотоноші. Я жадібно вбирав у себе звуки і барви природи, колоритного доколгоспного селянського життя, і згодом переніс ці яскраві дитячі враження на полотно.
Олексій мріяв навчатися у художній школі. Та не судилося пройти класи навіть у звичайній загальноосвітній. Голод 1933-го загнав восьмирічного хлопчину в Росію. Ховаючись у товарних потягах, напівсирота добився до далекого родича і врятувався від голодної смерті. Так само, один, без дорослих, повернувся додому.
— Я написав багато картин із сільського побуту, — продовжує художник. — Однак малювати страшні картини Голодомору не можу. Хоч вони досі стоять у мене перед очима, приходять у сни. Як і перші дні війни, полон, німецька каторга...
Після війни хотів вступити до інституту, але потрібно було годувати вже власну сім’ю. Олексій Слюсар пішов працювати до художньої артілі. Тоді відбудовували школи, клуби, бібліотеки. Тож роботи художникам-оформлювачам не бракувало. Проте навіть це одноманітне ремесло не загасило в Олексії жагучого бажання творити. Під його пензлем народжуються портрети селян-сучасників, картини на історичну, шевченківську теми.
Особливо захоплює Слюсаря постать земляка — уславленого і непереможного чемпіона-борця Івана Піддубного. Легендарному богатиреві художник присвятив кілька робіт і передав разом з іншими у сільську картинну галерею Богодухівки, а також до краєзнавчого музею селища Чорнобай.
Вже у наш час старійшину образотворчого мистецтва звела доля з іще одним видатним українським спортсменом — Віталієм Кличком. На замовлення Музею родоводу братів Кличків, що в селищі Вільшана Городищенського району, Олексій Григорович написав портрет братів-боксерів. А після того, як Віталій Кличко побував у затишній черкаській оселі родини Слюсарів, поспілкувався з дружиною художника Тамарою Андріївною, з онуками-школярами — Марусею і Володею, він створив справжню портретну «кличкіану». Невдовзі пообіцяв передати ці роботи у музей та родині Кличків.
У свої поважні роки Олексій Григорович щодня активно рухається і працює. Майструє на подвір’ї, робить зарядку, присідає не менш як двадцять разів. Каже: «Щоб коліна добре згиналися». Дотримується здорового харчування. Ніколи не курив і не зловживав алкоголем. Ось чому, переконаний, і у 86 років він сповнений натхнення і нових творчих задумів.
Своїми планами Олексій Слюсар поділився з друзями та шанувальниками його мистецтва на персональній виставці, котра експонувалася в обласній універсальній бібліотеці імені Тараса Шевченка.
Черкаська область.
Олексій Слюсар під час відкриття персональної виставки.
