Краще провести ніч... із бджолами у вулику

— Припізнилися ви трохи, — зустрічає на подвір’ї господар. — Осінь уже — сезон завершився. Ось готую вулики та бджіл до зимівлі. А от весною — ласкаво просимо. Вони даруватимуть здоров’я людям з травня наступного року, коли по-справжньому тепло буде. А тепер покажу хіба що, як облаштовані вулики-лежаки.

Прямуємо з Григорієм Олександровичем до старого саду, де в нього «проживають» аж 60 бджолосімей. Вулики тут одразу привертають увагу не лише величиною — у ріст людини, а й яскравими кольорами. Їх в господарстві пасічника нині сім. Бджоляр відкриває кришку вулика:

— Ось ці дощечки є стелею для бджіл, а для людей ложем, — розповідає, обережно приставляючи їх одна до одної, — зазор між ними має бути не більш як 0,4 міліметра, щоб бджола не могла пролізти та вжалити. Поверх них стелиться простирадло, людина роздягається і зручно вкладається, вкривається ковдрою, а тоді кришка закривається. Повітря всередину потрапляє через сітчасті віконечка, аромат від прополісу, пилку аж п’янить, залишається лише спокійно лежати, а кусючі «лікарі» вправно виконають свою місію.

— Лікування залежить від кількох складових, — продовжує бджоляр. — Це в першу чергу мікровібрація, що виникає від роботи трудівниць у вулику, сильне біополе комах і фітонциди від бджолопродуктів, а ще температура, адже бджоли підтримують її у своїх хатинках у межах 36—37 градусів, тобто така, яка є в людському тілі. До того ж людина повинна стовідсотково вірити, що таке лікування їй допоможе, і налаштуватися на це. Поспавши кілька разів у такому вулику, обов’язково відчуєте прилив сил, всі органи починають працювати на відновлення здоров’я, а недуги самі відступають. Для профілактики вистачить і кількох сеансів. Але коли хвороба запущена, тоді потрібно набагато більше часу. Лежати у вулику для хорошого ефекту потрібно не менше чотирьох годин. Найкраще спати там вночі, коли всі бджоли збираються разом.

— Звідки таке захоплення? — цікавимось у Григорія Олександровича.

— Я все життя прослужив в армії у танкових військах. А в танку скрізь протяги, холод. Отож до завершення кар’єри назбирав цілий букет хвороб: радикуліт, остеохондроз. І я почав шукати сам собі лікування. Побачив якось по телевізору кінець передачі про облаштування таких вуликів. Почав аналізувати, що та як, і ось до такого додумався. Із бджолами, допоки служив, взагалі справи не мав, хоча і батько, і тесть пасіки мали. Оця, де ми тепер знаходимося, — покійного тестя, хоча нині вона в кілька разів збільшилась. Коли вийшов у відставку, подумав: а чому б не зайнятися роботою на пасіці? Оселився з дружиною тут, на хуторі. Почав літературу читати, новинки різні підбирати та випробовувати. Та й батьківські гени не останню роль зіграли. Бджолами займаюся з 1990 року, а вулики-лежаки зробив лише торік. Спочатку випробовував на собі. Коли після сеансу став на ноги, здавалося, зараз полечу, як ті бджоли, така легкість у тілі з’явилась. За два роки позбувся всіх свої болячок. Потім родичці своїй допоміг. У неї руки та ноги попухли, ходити не могла, а після кількох лежань у вулику ладна була танцювати.

А вже в цьому році до Григорія Теслюка приїздили люди з усіх куточків України — Житомира, Сум, Ялти, Дніпропетровська, Донецька, Мелітополя... Переважно всі, хто тут побував, повернулися додому з добрим настроєм від того, що зуміли відновити здоров’я, але були три випадки, коли ця методика не допомогла.

— Навідалася до мене жіночка з Полтави: зігнута так, що носом землю могла рити. Розповіла, що вже двадцять років мучиться зі своєю недугою. Побула два дні, наполовину її розігнуло. На радощах зібралася додому, а через кілька днів повернулася, ще й подружок своїх привезла. І знаєте, на Полтавщину поїхала як струна, — задоволено згадує Григорій Олександрович.

Бджоляр розповів, що всі, хто приїздить на його лікувальну пасіку, крім спання у вуликах, вживають ще й бджолопродукти: мед, прополіс, забрус, «підмор». Але їх потрібно правильно і грамотно застосовувати, каже бджоляр, тоді будете здивовані результатами.