Таку можливість нам надає Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція), яку було прийнято рівно 60 років тому. У зв’язку з відзначенням цієї дати на запитання редакції люб’язно погодився відповісти міністр юстиції України Олександр ЛАВРИНОВИЧ.
— Наскільки норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод імплементовані нашою державою, чи вплинула Конвенція на вітчизняне законодавство?
— 17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію та протоколи до неї. Одним із найістотніших практичних наслідків цієї ратифікації є те, що з того часу будь-яка особа має можливість звернутися по захист безпосередньо до Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) у разі, якщо вона вважає, що державні органи України порушили її права, закріплені в Конвенції або протоколах до неї, і якщо засоби національного захисту від такого порушення не були ефективними. Тому навряд чи буде перебільшенням сказати, що ця подія відкрила нову сторінку в сфері юридичного захисту прав людини в Україні.
Однак фактично Україна прийняла проголошені в Конвенції фундаментальні права людини та основоположні свободи ще до ратифікації цього міжнародного акта. Так, фундаментальні права людини та основоположні свободи були викладені у розділі ІІ Конституції України від 1996 року.
Після ратифікації Конвенція стала частиною національного законодавства відповідно до статті 9 Конституції України. Крім того, відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори», якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно, для захисту своїх прав особа може безпосередньо посилатись на положення Конвенції та вимагати їх застосування.
Крім того, з метою ефективної імплементації вимог Конвенції за останні десять років було прийнято низку законів, якими усунуто підстави для констатації Європейським судом порушень Україною зобов’язань за Конвенцією.
Однак про реальну імплементацію положень Конвенції та протоколів до неї у правопорядок держави можна говорити тільки у разі її ефективного застосування органами державної влади, зокрема, органами судової влади. У цьому контексті вагомим досягненням України є те, що на рівні національного законодавства, а саме статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» було закріплено право судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
Більш того, дедалі частіше в своїй практиці Конституційний Суд України використовує практику Європейського суду для формування своєї позиції за відповідними зверненнями.
— Кількість рішень Європейського суду з прав людини стосовно порушень Конвенції з боку нашої держави щороку зростає. Про що це свідчить?
— Навряд чи можна говорити про зростання кількості рішень щодо України, що виносяться протягом року. Так, у 2005 році Європейським судом було винесено 120 рішень по суті скарг, поданих проти України, у 2006-му було винесено таку саму кількість рішень, у 2007-му — 109, 2008-му — 110 та 2009-му — 126.
Динаміка кількості рішень, що виносяться протягом року Європейським судом, характеризує особливості функціонування саме Європейського суду, а не стан дотримання прав людини в державі.
Необхідно вести мову про кількість скарг, які подаються до Європейського суду проти України, що протягом останніх десяти років значно зросла.
Станом на грудень 2008 року в Європейському суді на розгляді загалом перебувало 96550 справ проти держав — сторін Конвенції. З них 8500 справ проти України, що становить 8,8 відсотка від загальної кількості справ (станом на початок 2008 року — 7 відсотків, 2007-го — 7,6, 2006-го — 5,7 відсотка). На початок 2010 року кількість справ щодо України, які перебувають на розгляді в Європейському суді, вже зросла до 10 000.
Така тенденція свідчить про зростання рівня правової культури населення, що, в свою чергу, позитивно впливає на розвиток держави, зокрема, утвердження міжнародних стандартів в сфері захисту прав людини.
— Охарактеризуйте за змістом звернення наших громадян до Європейського суду з прав людини. З яких питань найбільше звертаються наші співвітчизники до суду?
— Переважну більшість проблем, які призводять до подання скарг проти України та до констатації Європейським судом порушень Україною положень Конвенції, можна розподілити на такі групи:
— невиконання або тривале виконання рішень національних судів;
— тривале провадження досудового слідства у кримінальних справах та розгляду справ судом загальної юрисдикції та спеціалізованим судом;
— неефективність розслідування кримінальних справ, яке проводилось правоохоронними органами за фактами смерті, зникнення осіб, а також за фактами поганого поводження з боку представників державних органів, передовсім у місцях досудового тримання осіб під вартою та в місцях виконання покарань;
— неналежні матеріально-побутові умови тримання осіб, які перебувають в місцях досудового тримання під вартою або в місцях виконання покарань, а також ненадання зазначеній категорії осіб адекватної медичної допомоги;
— недоліки законодавства, які призводять до порушення принципу юридичної визначеності та права доступу до суду;
— недоліки законодавства та адміністративної практики, які призводять до тримання особи під вартою без належної законної підстави;
— недоліки судової практики, що призводять до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
При цьому слід наголосити, що переважну кількість порушень у справах щодо України становить невиконання або тривале виконання рішень національних судів (близько 60 відсотків усіх порушень).
— Рішення Європейського суду з прав людини для України є обов’язковими. Як ці рішення виконуються в Україні, чи є сьогодні невиконані рішення і чому? Чи є випадки відповідальності представників української Феміди за прийняті ними рішення, з яких Європейський суд визнав порушення прав людини?
— Станом на 14 жовтня 2010 року Європейським судом було винесено проти України 671 рішення щодо суті, з яких у 400 було встановлено відсутність всіх або декількох стверджуваних заявниками порушень (визнано відповідні скарги заявників частково неприйнятними). У 52 справах Європейським судом постановлено ухвали про затвердження умов дружнього врегулювання. Також Європейським судом було винесено 242 ухвали щодо повної або часткової неприйнятності скарг заявників, поданих проти України.
Порівняно з іншими державами за кількістю справ, які перебувають на розгляді Європейського суду, Україна посідає третє місце після Росії та Туреччини.
Для виконання рішень Європейського суду держава має вжити заходи індивідуального характеру, спрямовані на усунення конкретного порушення, визначеного у відповідному рішенні, та заходи загального характеру, спрямовані на усунення підстави для аналогічних скарг проти України.
Індивідуальні заходи полягають у виплаті заявнику справедливої сатисфакції, присудженої Європейським судом, та відновлення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restіtutіo іn іntegrum). Зазначене можливе, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, повторного розгляду справи адміністративним органом тощо.
Заходи загального характеру полягають у вчиненні дій, спрямованих на усунення причини, що стала підставою звернення до Європейського суду, з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене відповідним рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого порушення. Такими заходами у більшості випадків є внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики; забезпечення юридичної експертизи законопроектів та інші заходи, які унеможливлюють подальші порушення Конвенції та забезпечують максимальне відшкодування наслідків порушень, які вже мали місце.
Таким чином, виконання рішення Європейського суду є комплексним поняттям і потребує вжиття цілої низки заходів як щодо виправлення конкретного порушення щодо конкретної особи, так і спрямованих на уникнення аналогічних порушень щодо інших осіб в подальшому. І лише в разі ефективності вчинення такого комплексу дій рішення може вважатися виконаним.
З метою ефективного виконання рішень Європейського суду з огляду на те, що процедура виконання цих рішень є достатньо складною і потребує злагодженої роботи всіх органів державної влади, 23 лютого 2006 року було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який зафіксував на законодавчому рівні систему інституційних та процедурних механізмів виконання рішень Європейського суду та запобігання новим порушенням Конвенції.
Зазначений закон увібрав у себе всі сучасні напрацювання Ради Європи, спрямовані на всебічне вирішення питань виконання державами — членами рішень Європейського суду, включаючи відповідні рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, законодавчо закріпивши обов’язковість вжиття заходів індивідуального та загального характеру з відповідним визначенням таких заходів.
Законом також запроваджено механізм взаємодії органів державної влади у процесі виконання рішень Європейського суду та розписано дії органів та посадових осіб, відповідальних за вжиття заходів індивідуального та загального характеру.
Щодо виплати справедливої сатисфакції маю зазначити таке. На сьогодні виконання рішень Європейського суду в частині виплати присуджених коштів не викликає особливих проблем. У більшості випадків кошти сплачуються вчасно. У разі невчасної сплати нараховується та сплачується пеня. Кожного року в державному бюджеті передбачаються у достатньому розмірі кошти на виплату присудженого Європейським судом відшкодування. Так, наприклад, у 2009 році на виконання рішень Європейського суду з державного бюджету було сплачено 7 939 067,82 грн., 2008-го — 20 434 375,53 грн., 2007-го — 2 804 204,47 грн., 2006-го — 2 875 900,15 грн.
Крім того, на сьогодні рішення міжнародної судової установи є підставою для перегляду відповідних рішень національного суду Верховним Судом України. Це передбачено всіма існуючими в Україні процесуальними кодексами. Більше того, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» прямо передбачається можливість повторного розгляду справи судом. Цим законом також передбачається можливість повторного розгляду відповідної справи адміністративним органом, тобто без потреби опосередковувати його рішенням суду.
З метою поширення інформації про рішення Європейського суду проти України було запроваджено ефективний механізм розповсюдження вказаних рішень. Переклади остаточних рішень Європейського суду щодо України публікуються в «Офіційному віснику України», а також розміщуються на офіційному сайті Міністерства юстиції. Крім того, стислий виклад рішення Європейського суду опубліковується в газеті «Урядовий кур’єр». Цей же стислий виклад протягом трьох днів розсилається всім державним органам та зацікавленим особам, при цьому до нього додається копія оригінального тексту.
З метою публікування повних текстів рішень Європейського суду, винесених проти України, українською мовою та їх поширення у професійному середовищі юристів Міністерством юстиції було засновано друкований засіб масової інформації «Практика Європейського суду. Рішення. Коментарі».
Водночас ми намагаємось оперативно реагувати на виявлені Європейським судом порушення, причиною яких є невідповідність національного законодавства Конвенції.
Так, з метою усунення підстав для систематичної повторюваності порушень, що зумовлюється невідповідністю законів вимогам Конвенції, протягом останніх десяти років було розроблено та внесено низку змін до законодавства, зокрема:
— заборонено перегляд кореспонденції осіб, які тримаються під вартою або відбувають покарання, адресованої Європейському суду та захиснику, або отриманої від них;
— скасовано повноваження прокуратури щодо санкціонування тримання особи під вартою;
— встановлено порядок оскарження рішень судів у справах про адміністративні правопорушення;
— приведено процедуру екстрадиції у відповідність до вимог відповідної практики Європейського суду;
— скасовано процедуру перегляду рішень судів, які набрали законної сили, у порядку нагляду тощо.
У контексті вжиття державою заходів загального характеру окремої уваги заслуговує рішення Європейського суду «Юрій Миколайович Іванов проти України». У цьому рішенні Європейський суд визнав порушення Україною зобов’язань за Конвенцією в зв’язку з систематичним невиконанням державою рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв’язку з якими стягувачі не мають ефективних засобів юридичного захисту. З огляду на суть порушення Європейський суд зобов’язав Україну запровадити ефективний засіб юридичного захисту, який би забезпечив адекватний та достатній захист від тривалого невиконання рішення національного суду, за виконання якого держава несе відповідальність. У цьому зв’язку Міністерством юстиції розробляється концепція зміни законодавства в сфері виконання вказаної категорії судових рішень з метою забезпечення безумовного їх виконання протягом розумного строку.
З метою недопущення прийняття нормативно-правових актів, які суперечать вимогам Конвенції, в нашій державі запроваджено механізм проведення експертизи всіх законопроектів, а також інших проектів нормативно-правових актів на відповідність Конвенції. Більше того, для виявлення та усунення норм, які можуть призвести до порушення Конвенції, проводиться перегляд чинного законодавства. Функції експертизи та перегляду покладено на один зі структурних підрозділів Міністерства юстиції України.
Так, за останні три роки Міністерством юстиції України було надано 8531 висновок щодо відповідності проектів нормативно-правових актів Конвенції та практиці Європейського суду, 314 з яких містили обґрунтування щодо невідповідності акта вимогам Конвенції.
Наведене вище свідчить про те, що державою вживаються відповідні заходи з метою належного дотримання міжнародно-правових зобов’язань щодо виконання рішень Європейського суду. Проте виконання вказаних рішень потребує вжиття цілого комплексу заходів, зокрема, внесення змін до законодавства, що, в свою чергу, є довготривалим процесом.
— На вашу думку, що є головним сьогодні для України на шляху реалізації норм Конвенції?
— Головним для України на шляху імплементації Конвенції є продовження процесу ефективного реформування національного законодавства з метою приведення його у відповідність до вимог Конвенції. У цьому зв’язку є необхідність в активній співпраці усіх гілок влади України та єдності у стратегії їх дій на шляху реформування правової системи держави. У цьому контексті також неможливо не згадати про необхідність підвищення рівня правової культури населення для утвердження в Україні міжнародних стандартів в сфері прав людини та ефективної реалізації прав і свобод, гарантованих Конвенцією.