Профком державного науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря»—«Машпроект», з огляду на побажання заводчан і ясні дні, оголосив спортивне змагання з ловлі осіннього коропа.
На оголошенні в заводській газеті «Турбініст» не встигла висохнути друкарська фарба, як почали надходити перші заявки. Профспілка закупила призи, сухі пайки, оплатила добову оренду водойми, надала у розпорядження заводчан два пасажирські автобуси, і на світанку суботнього дня тридцять заводських команд вирушили за рибацьким щастям. О сьомій ранку «рибні» місця мальовничої Олександрівської водойми, що в Херсонській області, були зайняті, і змагання розпочалося.
Велика риб’яча луска, що засіяла береги ставка, віщувала гарний улов. Вибагливих розжирілих коропів заманювали на гачки всіма способами: на смажене соняшникове й конопельне насіння, на парений горох і кукурудзу, на асорті з «тринадцяти каш», на підрум’янені панірувальні сухарі, свіжу макуху, печиво, на черв’яка-підлистника та інші «делікатеси». Деякі рибалки впевнені: на гнойового черв’яка риба краще клює чомусь уночі, а на підлистника — уранці.
Але короп — риба кмітлива. Почуття самозбереження в нього відмінне: перш ніж кинутися на наживку, сто разів подумає. Поки коропи «думали», рибалки, що вмліли від свіжого повітря й м’якого осіннього сонця, згадували цікаві історії, пов’язані з «тихим полюванням».
— У районі Миколаєва на річці Південний Буг я давно вже не рибалю — риба там майже вся із глистами, — розповідає затятий рибалка, провідний конструктор заводу Юрій Бочкарьов. — Якщо хочеться повудити — вирушаю на Інгул. Там вода чистіша, ловляться карась, тараня, червоноперка, бичок, ласкир.
Найбільшу білу рибу Бочкарьову вдалося впіймати на Кінбурнській косі. Закинув у лиман вудку, приготувався до тривалого очікування під тінню диких маслин, аж раптом як смикне! На гачок попався коропище під одинадцять кілограмів: на ринку такий потягнув би не менше як на 250 гривень.
Слюсар механоскладальних робіт Вадим Смоленков — потомствений рибалка-аматор. Ну як у південному місті, розташованому в гирлі двох великих річок Південний Буг та Інгул, не рибалити? Вадим з дитинства обожнював проводити час із батьком на водоймі, а підросли діти — теж взяли вудки. «Зараз у річці добре ловиться щука, в неї час осіннього жору — нагулює жирові запаси перед похолоданням». А от у ставки, виявляється, щуці вхід заборонено. Варто лише хижакові тут з’явитися, так прощавай місцева живність — проковтне й не скривиться. Вадим Геннадійович показав цікаву рибацьку скриньку, в якій чого тільки не запасено. Виявляється, немає рахунку оригінальним сучасним силіконовим принадам на будь-який риб’ячий колір і смак: у воді ці симпатичні штуковини у вигляді тремких рибок досить апетитні — тремтять, гойдаються, заманюють...
І хоча у своєму житті вудку мені тримати не довелося, але не перейнятися повагою до рибацького хобі неможливо. Серйозна динамічна наука, помножена на індивідуальний досвід, прогрес, що перебуває у постійному русі. Сьогодні вже дивина зустріти рибалку у ватнику й валянках (головне правило рибалки — не змерзнути!), з вудкою навпереваги, де товщина волосіні добрих півтора міліметра, а гачок — зі шпильки. Прогрес торкнувся не лише фуфайки: сучасними суперчутливими спінінгами, що мерехтять і сигналізують, на значній стійці, оснащеній дистанційним керуванням, можна рибалити на відстані в кілька сотень метрів. В особливо запеклих рибалок амуніція ледь уміщується в легковик із причепом. Коропів і амурів, що заховалися на глибину, легко вирахувати з ехолота, встановленого на човні, але радість змагання людини з великою рибою у терпінні, кмітливості й хитрості технічними «наворотами» не замінити. Адже основний чинник у ловлі риби (особливо хижака!) — азарт і «процес», а не їжа.
«Але ж людина, по суті, і є найбільший хижак», — додає один з рибалок, і всі із цим погоджуються. І розмова повернула вже в інше русло — про незліченну кількість браконьєрів, з якими мляво бореться рибінспекція, про брудну річку, де кілометрами «сітка на сітці», про те, що риби стало значно менше, про приватні причали й огороджені береги, куди не заглядає государеве око природоохоронної прокуратури.
Сонце вже хилилося до зеніту, а дзвіночки на 120 спінінгах ще не задзвеніли. Ні короп, ні амур, ні судак, ні навіть карась на ситний обід не поспішали. Але настрій рибалок від цього не погіршився: повітря, сонце та вода — відмінні генератори позитивної енергії. Заводчани іронізували: субота — не «рибний день», от якби ще вівторок і четвер...
До години «ікс» на підбиття підсумків змагання хитрий короп так і не з’явився. Зате попалися на гачки судаки і тарань.
Всю дорогу додому рибалки жартували й сміялися, але ближче до міста поволі стихли. А біля супермаркету, де коропи за ціною 24 гривні за кіло продають просто з величезного акваріума, багато хто задумався й раптом піднявся на вихід. Адже сімейну вечерю зі смаженим коропом ніхто не відміняв.
Фото автора.
