Борговий зашморг затягується дедалі тугіше

До початку жовтня уряд уже отримав 1,89 млрд. дол. від МВФ, 2 млрд. від російського ВТБ-банку, 2 млрд. від продажу облігацій на європейському ринку. Ще 2 млрд. дол. від МВФ очікується в листопаді.

Міністерство фінансів України звітує, що державний борг України на початок осені досяг 48,3 млрд. дол. США, або 380,9 млрд. грн. Із цієї суми 19,4 млрд. дол. (153,2 млрд. грн.) отримано з-за кордону; 133,6 млрд. грн. (16,9 млрд. дол.) становить внутрішній борг.

Великі зовнішні борги має також недержавний сектор економіки — 28,2 млрд. дол. зовнішніх кредитів нагромаджено банками, ще 45,9 млрд. дол.— іншими секторами економіки. Сукупно Україна має понад 100 млрд. дол. боргу, тобто майже стільки, скільки створює економіка за повний рік.

У теорії управління державними фінансами існує узагальнюючий показник ступеня небезпеки державного боргу — його співвідношення з ВВП. З цього боку становище України нібито не загрозливе: сукупна заборгованість держави на даний час становить лише 32,9% ВВП, а на 2011 рік прогнозується зростання до 41,4%. Показник не екстремальний; навіть МВФ, який дуже прискіпливо ставиться до дотримання визначених ним параметрів при наданні кредитів, визнає небезпечним для економіки такий стан, коли державний борг досягає 60 і більше відсотків ВВП.

На наше переконання, небезпека криється не в загальній сумі заборгованості, а в стані поточних фінансів держави: чи здатна вона фінансувати необхідні грошові видатки в основному за рахунок власних ресурсів, чи живе за рахунок боргів. Уряд у демократичному суспільстві завжди тимчасовий, і є загроза, що будь-який із них для поліпшення власного іміджу робитиме борги і за їх рахунок збільшуватиме соціальні виплати, а платити борги будуть наступники. Але ж далеко не кожен громадянин готовий жити трішечки краще сьогодні, нехай і за рахунок позики, зате платити вдвічі більше завтра.

Реальність показує, що останні роки українські уряди, хоч і сформовані різними політичними силами, в цьому плані однаково піддалися спокусі. Фактично, бюджет і 2009 року, і 2010 виконується за рахунок позик. Хоча гострота кризи й минула, українці мають пенсії, а вчителі, лікарі, чиновники та військові з міліціонерами — заробітну плату значною мірою за рахунок того, що держава отримує кредити МВФ, а з його легкої руки — скрізь, де тільки може. Випрохуючи позики, уряд змушений погоджуватися на виконання досить жорстких умов: уже цього року зменшено, на вимогу МВФ, бюджетні видатки на соціальні потреби, збільшено ціну на газ і комунальні тарифи. Поки залишилися невиконаними вимоги про підвищення пенсійного віку, заморожування розмірів пенсій і оплати праці в бюджетній сфері, та все це ще попереду.

Кредити можна брати, але лише за гострої необхідності, тимчасово, притому не можна розраховувати на життя лише за рахунок кредитів. Як сім’я, так і держава мають жити за власні, зароблені гроші.

По-перше, ніхто не може позичати вічно, по-друге, обов’язково настане час, коли платити за кредитами буде нічим. Якщо до мінімуму обмежити позики, жити стане важче, але за продовження їх нарощування воно стане зовсім нестерпним.

За офіційною інформацією Мінфіну, в 2009 році було взято кредитів для наповнення бюджету на загальну суму 120,9 млрд. грн., а витрати на погашення раніше нагромаджених становили понад 31,3 млрд. грн., тобто чистий виграш для бюджету становив 89,6 млрд. грн. — 43% всіх надходжень, які отримав бюджет від громадян і учасників економічної діяльності, 37% від усіх бюджетних витрат. Рахункова палата України визначила, що за рахунок МВФ виплачена кожна п’ята гривня з бюджету.

У 2010 році заплановано отримати загалом кредитів на суму 100,2 млрд. грн., а витрати на їх обслуговування передбачені в сумі 23,8 млрд. грн., тобто у розпорядженні уряду опиняється 76,4 млрд. грн.; це становить 30% від власних бюджетних надходжень і чверть усіх витрат. Тобто, стан порівняно з минулим роком нібито покращується: частка власних коштів у бюджеті стає більшою, а залежність від позик — меншою. Однак це — лише оманлива видимість.

Досить того факту, що в наведених розрахунках 2009 рік узято за фактом, а 2010-й — за планом. На цей рік передбачено отримати до бюджету власних доходів 252,7 млрд. грн. (проти фактично отриманих у 2009 р. 209,7 млрд. грн.), тобто вони мають зрости на 20%. Однак у 2009 р. планувалося отримати 238,9 млрд. грн., а насправді надійшло майже на 30 млрд. грн. менше. В 2010 р. уряд не зробив і до закінчення року вже не встигне зробити жодного реального кроку для реформування економіки, тож надії на виконання обсягу планових доходів досить примарні. Рахункова палата прогнозує недоотримання за результатами 2010 року щонайменше 10 млрд. грн. бюджетних надходжень, а деякі фахівці — понад 30 млрд. грн.

Водночас річну норму запозичень поточного року нинішнім урядом уже перевиконано до початку жовтня: лише зовнішніх валютних кредитів у перерахунку на гривню отримано майже 50 млрд. грн. (за затверджених 30,4 млрд.), очікується ще 16 млрд. грн. від МВФ, а внутрішніх позик лише за перше півріччя взято на суму 54,8 млрд. грн. за затвердженого на рік обсягу 52,9 млрд. грн.

Швидше за все, по закінченні бюджетного року навіть в умовах припинення кризи фактична частка запозичень у 2010 році стосовно власних бюджетних ресурсів залишиться такою ж, як і в 2009 році.

Надалі слід очікувати значного погіршення співвідношення між власними фінансовими ресурсами держави та позиками для виконання бюджету. В 2010 році, навіть за прогнозованого невиконання плану бюджетних доходів, їх обсяги значно зростуть проти 2009 р. (щонайменше 222 млрд. із 252 млрд. запланованих бюджет напевне отримає), номінальні фінансові можливості держави за перший післякризовий рік проти провального 2009 року справді збільшаться. Однак сподіватися на те, що навіть за сприятливих умов економічного розвитку протягом ряду наступних років (якщо не прийде друга хвиля кризи, якщо збережеться підвищений попит і високі ціни на товари українського експорту й збігатимуться інші позитивні для нас чинники) можна буде щороку суттєво нарощувати обсяги бюджету, марно. Щонайбільше можна розраховувати, що з року в рік бюджет номінально збільшуватиметься на відсоток інфляції.

Між тим зростання видатків бюджету, в тому числі першочергових, збільшення яких прямо передбачене Конституцією і законодавством, має продовжуватися неспадаючими темпами.

За досвідом минулих років, співвідношення між зростанням украй необхідних видатків і можливих доходів держави завжди несприятливе щодо останніх — за всі роки незалежності урядові не вдавалося позбутися бюджетного дефіциту, тобто перевищення видатків над доходами. На виправдання можна лише сказати, що бюджетний дефіцит існує практично в усіх країнах світу.

Немає підстав очікувати, що нинішньому урядові чи будь-якому іншому вдасться переламати цю об’єктивну тенденцію — видатки кожного року будуть перевищувати доходи. Різниця покриватиметься, як це робилося всі роки в Україні й у всьому світі, державними запозиченнями.

Але є обставини, за якими Україна має відмінності від більшості країн, і вони значно погіршують прогнозовану ситуацію. Настільки погіршують, що продовження нинішнього курсу вже через кілька років може призвести до неспроможності України сплачувати зовнішні борги, уряду — утримувати державний апарат, армію та інші подібні структури, виплачувати соціальні допомоги всіх видів, Пенсійного фонду — виплачувати трудові пенсії.

Перш за все тягар обслуговування нагромаджених боргів буде з року в рік дедалі вагомішим. Якщо навіть припинити будь-які запозичення від сьогоднішнього дня, то виплати за вже наявними боргами продовжуватимуться до 2040 року, в тому числі на адресу МВФ — до 2035 р. Без усяких нових запозичень у 2011 році на виплати доведеться спрямувати 53,5 млрд. грн., у 2012 — 47,4 млрд. грн. і так далі, з повільним зменшенням.

Але українська держава обрала такий шлях, на якому відсутня можливість припинити запозичення — іншого способу покрити бюджетний дефіцит немає, а ліквідувати його не вдасться з тих самих причин, з яких не вдавалося майже всі двадцять років незалежності.

Тобто, й у наступному році доведеться звертатися по зовнішні валютні кредити, й надалі, причому з року в рік потреби не зменшуватимуться, тому надання кредитів супроводжуватиметься дедалі жорсткішими вимогами. Щорічні виплати за борговими зобов’язаннями держави будуть зростати, причому швидше, ніж самі обсяги запозичень — на величину відсотків.

Податкове навантаження сукупно із зобов’язаннями стосовно наповнення Пенсійного фонду на учасників економічної діяльності досягли граничних значень, і ніякого їх підвищення економіка не сприйме. Будь-які спроби домогтися суттєвого збільшення внесків до бюджетів усіх видів та Пенсійного фонду марні — підприємства просто закриються, звільнять працівників і відправлять їх на допомоги у зв’язку з безробіттям. Збережуться ті, хто зможе вдатися до більш глибокої конспірації доходів і ухилення від податків та соціальних внесків. Уже зараз чимало підприємців продають бізнес, виводять капітал у конвертовану валюту і готові скоріше провести решту життя на відсотки від вкладень у зарубіжних банках, ніж працювати на ненаситних вітчизняних чиновників.

На бюджетну систему України з кожним роком посилюється тягар дефіциту Пенсійного фонду, який виник унаслідок об’єктивної демографічної ситуації і в межах діючої пенсійної системи нездоланний.

Зараз українські пенсіонери становлять майже 30% усього населення, а до 2025 року цей показник сягне 50%, до 2050 року — 76%, стверджують в Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України.

Пенсійний фонд уже майже наполовину фінансується із державного бюджету, і ця тенденція продовжиться і в майбутньому. В структурі надходжень до бюджету Пенсійного фонду частка коштів державного бюджету впродовж 2006—2008 років зросла з 24,2% до 32,4%, упродовж 2009 року — в 1,2 разу і досягла 39,8 відсотка.

За 2009 рік із держбюджету було перераховано Пенсійному фонду 67 млрд. грн., у 2010 ця цифра напевне буде перевищена, а на 2011 рік деякі фахівці вирахували потребу в бюджетній дотації на виплату пенсій у 100 млрд. грн.

При цьому слід пам’ятати, що виплата пенсій є не благодійністю, а безумовним зобов’язанням держави, бо абсолютна більшість громадян протягом усього трудового життя вносила частину доходів на утримання свого покоління пенсіонерів, тому дотації Пенсійному фонду слід розглядати як складову виплат за державними заборгованостями.

Сумарно всі перелічені чинники, і особливо швидке зростання виплат із держбюджету на потреби пенсійного забезпечення, призводять до того, що видатки державного бюджету в наступні роки зростатимуть значно швидше за його доходи. Це викличе потребу в додаткових боргових залученнях, однак їх обсяги вже найближчими роками, навпаки, скоротяться, зате ставки кредитного відсотка будуть набагато вищими.

Уже наступного року в державному бюджеті мало не половину його видаткової частини доведеться спрямувати на обслуговування та погашення боргів. За збереження наявних тенденцій і відсутності дійсно кардинальних перетворень у економічній політиці української держави, на рубежі 2015—2017 років обсяги самих лише боргових виплат у державному бюджеті перевищать його дохідну частину. Держава буде змушена оголосити дефолт за фінансовими зобов’язаннями. Масова невиплата пенсій і заробітної плати в бюджетному секторі викличе катастрофічне падіння сукупного платоспроможного попиту та обвальне припинення діяльності виробників товарів і послуг для внутрішнього ринку. Навіть у випадку повного збереження діяльності експортноорієнтованих промислових виробництв, у яких зайнято майже 500 тис. працівників, відбудеться повний розпад соціальної структури суспільства.

Звісно, це досить песимістичний прогноз, однак для оптимістичного варіанта надто мало підстав. Якщо нинішні уряд і парламентська більшість діятимуть у тому ж напрямку, що і впродовж 2010 року, обмежаться імітацією реформ, прогноз із найвищою вірогідністю стане реальністю.

Запобігти катастрофі можна, однак необхідно діяти рішуче й послідовно. Якщо бюджет-2011 формувати як план спасіння держави, реально розпочати необхідні реформи — катастрофи можна уникнути. В чому полягає зміст необхідних перетворень — це тема подальших розмов, які ми неодмінно продовжимо з надією на громадське розуміння і активне обговорення за участі всього суспільства.