Виступ Голови Верховної Ради України В. М. Литвина

Чи можна знайти кращий час і місце для дискусії про міжкультурний діалог, ніж Міжнародний рік зближення культур ЮНЕСКО і стародавній Трабзон, де три тисячі років переплавлялися, доповнювалися і взаємозбагачувалися цивілізації і культури Причорномор’я? Упевнений, що наш вибір центральної теми дискусії правильний не лише своєю своєчасністю і даниною пошани Трабзону, та, головне, своїм значенням для майбутнього народів нашого регіону і нашої Парламентської Асамблеї.

Розуміючи значущість зближення культур регіону, вже у самій Декларації про створення ПАЧЕС у лютому 1993 року Парламентська Асамблея заявила про свою прихильність діалогу культур і цивілізацій. Цієї прихильності Асамблея не зраджує упродовж усіх років своїй продуктивної діяльності. За моїми підрахунками, лише за останнє десятиліття ПАЧЕС розглянула 28 великих доповідей і прийняла за підсумками їх обговорення розгорнені Рекомендації з ключових питань гуманітарного виміру Чорноморського економічного співробітництва, поглиблення міжкультурного і міжнаціонального діалогу в регіоні.

Така інтенсивність і глибина розгляду проблем міжкультурного діалогу — краще свідчення того, що ПАЧЕС притаманне багатогранне розуміння ролі діалогу культур як найважливішого каталізатора політичної, соціальної, економічної і культурної інтеграції наших багатокультурних суспільств з населенням майже у 350 мільйонів чоловік. Певним чином ми повертаємося до формули співжиття «єдність у різноманітті» (e plurіbus unum), народженою тут у Причорномор’ї Гераклітом Ефеським два з половиною тисячоліття тому, і що стала девізом Європейського Союзу в 2000 році, а офіційним висловом на гербі США — ще в 1782 році.

Чому в епоху глобалізму ця формула різновекторних процесів різноманіття, що зростає, і одночасної інтеграції наповнюється таким глибоким філософським і історичним змістом по різні сторони Атлантики і в рідному нам Причорномор’ї? Дозвольте коротко поділитися декількома міркуваннями професійного українського історика і політика.

Глобалізація безпрецедентно стиснула простір і час. Революційний розвиток телекомунікацій і засобів масової інформації, зокрема, нові послуги зв’язку, наприклад, Інтернету, привели до ситуації, коли національні суспільно-культурні системи стають вільно проникними одна для одної. Фінансові і банківські системи, транспорт, світова екологічна система, та й національні економіки в цілому стають настільки залежні один від одного, що світ ХХІ сторіччя перетворюється на цілісний організм без «залізних завіс» і фактично без кордонів. Але чим більш цілісним стає наше середовище проживання, тим більш крихкою стає світова спільнота.

Як ніхто інший ми виразно відчуваємо цю неміцність миру в нашому регіоні, фіксуємо виклики і ризики атмосфері нашої безпеки, стабільності і благополуччя. Причорномор’я, на жаль, не вільно від конфліктності і вибухонебезпеки: над регіоном нависає дамоклів меч хронічних «заморожених конфліктів», метастаз міжнародного тероризму, високих ризиків міжнаціонального і міжрелігійного тертя, безкомпромісності міжнародного суперництва за ринки у басейні Чорного моря. Причини цих суперечностей і напруження очевидні.

Ми вступили в ХХІ століття в умовах загостреної єдності і боротьби протилежностей — центрального закону розвитку природи і суспільства. Глобалістським тенденціям протистоїть атмосфера етнічної неприязні і ксенофобії, що згущується, небачений розмах тероризму, наростаюча міжцивілізаційна відчуженість. Як зупинити і повернути назад ці тенденції до самознищення людства? Тероризм можна оголосити поза законом, та чи можна диктувати законом відкритий і шанобливий обмін думками на основі взаєморозуміння і поваги між окремими людьми, а також групами людей різної етнічної, культурної, релігійної і мовної приналежності, які мають різне історичне коріння?

Ми повною мірою усвідомлюємо небезпеку відсутності діалогу між культурами і цивілізаціями. Відмова від нього породжує взаємні підозри і напругу в суспільствах, робить у всьому винними представників інших етносів або цивілізацій, сприяє розвитку нетерпимості і дискримінації, може призвести в окремих випадках до надзвичайних ситуацій, екстремізму, і його крайньої форми — тероризму. Як не пригадати у зв’язку з цим думку геніального поета і філософа Іоганна Вольфганга Гете: «Ненависть більш люта і нелюдяна там, де нижчий рівень культури».

Європейська спільнота вбачає головним інструментом гуманізації майбутнього світу культуру, зокрема політичну культуру толерантності, і динамічний міжкультурний і міжцивілізаційний діалог. Наріжними каменями політичної культури різноманіття є загальні демократичні цінності, права людини і основні свободи, верховенство права, плюралізм, толерантність, відсутність дискримінації і взаємоповага.

Ці універсальні принципи, що відстоюються країнами-членами Ради Європи і, зокрема, нашими державами, виступають скоріш як моральні орієнтири й імперативи на майбутнє. Як перетворити ці імперативи на працюючі інструменти суспільного розвитку на міжетнічному, міжнаціональному і міждержавному рівнях — питання питань для людства на стадії глобалізації. Думаю, що провідну роль у цьому процесі повинні в тривалій перспективі грати саме парламенти і парламентський вимір міжкультурного і міжцивілізаційного діалогу. Адже однією з визначальних умов такого діалогу, його правовою опорою повинна бути належна законодавча база, яка б забезпечувала виконання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права з питань недискримінації за етнічною, національною, релігійною, мовною та іншими ознаками. У майбутнє головування України в ПАЧЕС ми маємо намір розробити пакет пропозицій, направлених на активізацію парламентського виміру міжкультурного діалогу відповідно до рекомендацій «Білої книги» з міжкультурного діалогу Ради Європи, — «Жити разом у рівній гідності».

Вважаю доречним також висловити декілька, можливо спірних, думок про проблеми зближення культур країн ПАЧЕС у рамках загальноєвропейського багатокультурного процесу, зокрема, у відносинах з Європейським Союзом. Останніми роками складається враження, що наші 12 держав, на території яких тисячоліття тому зароджувалася європейська цивілізація, стали належати кільком різним Європам. Парламентська Асамблея об’єднує держави різного ступеня інтеграції з Євросоюзом — від держав «старої Європи», країн останньої хвилі розширення ЄС, держав, що подали заявки на вступ до Союзу, і груп пострадянських країн, що мають різні євроінтеграційні амбіції, або ж не мають таких взагалі. Із уповільненням процесу розширення ЄС і наростанням стомленості Європи від власного зростання можна прогнозувати дедалі більшу зосередженість Євросоюзу на розв’язанні великих внутрішніх проблем політичного, економічного, інституційного та інтеграційного характеру за рахунок співпраці з країнами і регіонами «позасоюзного» пріоритету. Інституційно пріоритетним регіоном і для Ради Європи, і для Євросоюзу залишається Середземномор’я, яке входить у поле зору Європейського центру за глобальну взаємозалежність і солідарність (Центр «Північ-Південь»), програми Євро-Середземноморського партнерства і Євро-Середземноморського фонду за діалог культур ім. Анни Ліндт. І хоча низка країн-членів ПАЧЕС працює у цих програмах і структурах, більшість держав ПАЧЕС і Парламентська Асамблея згодом можуть опинитися на периферії загальноєвропейського багатокультурного процесу, стати «молодшим партнером» міжкультурного і міжнаціонального діалогу Великої Європи.

Як нам видається, ПАЧЕС варто було б вивчити таку ймовірність і запропонувати згаданим вище програмам і структурам Ради Європи і Євросоюзу ініціативи більш активного партнерства Причорномор’я на довгостроковій основі у рамках загальноєвропейського культурного процесу і діалогу культур і цивілізацій. Це також відповідало б рекомендаціям «Білої книги» Ради Європи.

На завершення, декілька слів інформації про нещодавні акти Верховної Ради України на користь розвитку міжкультурного діалогу. Український парламент імплементував у національне законодавство основні міжнародні стандарти взаємної терпимості, поваги і взаєморозуміння, що дає змогу Україні вести реальний діалог культур і цивілізацій. Ці положення закріплені у Конституції України, Законах України «Основи законодавства України про культуру», «Про національні меншини в Україні», «Про освіту», «Про об’єднання громадян» і тому подібне.

Показово, що одним з перших міжнародних документів, ратифікованих Верховною Радою України в 2010 році, стала Конвенція ЮНЕСКО про охорону і заохочення різноманітності форм культурного самовираження, яка провідними принципами державної політики сучасних держав визначає, зокрема, принцип суверенітету, рівної гідності і поваги до всіх культур, міжнародної солідарності і співпраці.

Україна відреагувала на заклик Ради Європи про те, що прояви у суспільстві расизму, ксенофобії або будь-якої нетерпимості слід зупиняти і карати (відповідно до положень Європейської конвенції з прав людини), незалежно від їх походження — від представників державної влади чи громадянського суспільства.

Наприкінці минулого року наш парламент вніс зміни до Кримінального кодексу України, посиливши відповідальність за злочини з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості. Цими змінами також посилено покарання за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі і ненависті, на приниження національної честі і гідності громадян через їх релігійні переконання, а також пряме або непряме обмеження прав або встановлення будь-яких привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних й інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Сприяє розвитку діалогу культур і цивілізацій і активна діяльність депутатських груп Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків із зарубіжними країнами.

На наше переконання, діяльність парламенту в сучасній демократичній державі повинна служити платформою для розширення діалогу культур і цивілізацій, які є запорукою миру і загального прогресу людства.

Дякую за увагу.