У Донецькому обласному транспланталогічному центрі на обліку  перебувають 200 хворих, які очікують на пересадку нирки. З початку року тут виконали дев’ять пересадок від донорів-родичів. За таких темпів багато пацієнтів можуть не дожити до трансплантації. Тому в центрі намагаються привернути увагу до проблеми донорства органів.

Українські закони дозволяють трансплантацію органів від живих донорів, якщо це родичі. Але трапляється, родичі не можуть виступати донорами. Або не хочуть: мовляв, тоді у родині буде двоє інвалідів, а хто ж годуватиме сім’ю? Тож виходить, що для більшості пацієнтів центру порятунком може стати лише пересадка органів від померлих людей.

У нашій країні діє презумпція незгоди: тобто якщо людина за життя не написала згоду на донорство органів, можливість чи неможливість взяття органів для трансплантації потрібно обговорювати із родичами. Загалом у Донецькій області налічується 38 «точок вилучення» органів — це відділення інтенсивної терапії обласних та місцевих лікарень. «Наша бригада телефонує по базах уранці і ввечері, — розповідає директор Донецького обласного транспланталогічного центру Віктор Денисов. — Наприклад, нещодавня дорожньо-транспортна пригода: викликали нейрохірургів, поїхали туди, побачили... Розмовляв із родичами, але ми отримали негативну відповідь. Це для них велика втрата. З іншого боку, наше суспільство не підготовлене до того, щоб обговорювати такі проблеми. Про трансплантологію потрібно вести мову ще у школі».

На думку директора центру, ставлення до посмертного донорства — певний показник зрілості суспільства. Наприклад, у Бельгії провели опитування серед людей пенсійного віку. 5 відсотків опитаних не хотіли б, щоб їхні органи вилучали після смерті, 17 відсотків дали згоду, а решта не бажали передчасно обговорювати цю тему. Відмови зареєстровані у системі міністерства охорони здоров’я. І коли пацієнт помирає, спеціальна служба звіряє прізвище у базі даних. Водночас, вважає В. Денисов, аналогічне опитування в Україні проводити недоцільно: «Дуже багато людей незадоволені державою, і 90 відсотків буде проти лише тому, що про це питають від імені держави, яка їх обділила. І які відповіді ми отримаємо? Для суспільства краще одразу прийняти презумпцію згоди». Для того, щоб висловити свою волю, людині потрібно за життя написати згоду і завірити її у нотаріуса. Або повідомити про бажання стати донором після смерті родичам — аби ті згодом урахували це. Для порівняння: торік у відділеннях інтенсивної терапії в Донецькій області померли 1537 осіб. Лише в чотирьох випадках родичі дали згоду на взяття органів.

Припущення про «крадіжки» органів у пацієнтів Віктор Денисов називає абсурдними: «Нелегальних трансплантацій в області немає! Можу дати гарантію, тому що є кілька рівнів інстанцій, які за цим стежать. Ніхто не хоче мати проблем із Кримінальним кодексом. Та й сам процес організований так, що в ньому бере участь велика кількість людей. Є операційна зі своїм персоналом, є база, де здійснюється донорство, є водії, медексперти, адміністрація, родичі. Потрібна іммунологічна лабораторія, функціональна діагностика, апаратура, досвідчені фахівці. З технічного боку підпільно зробити таку операцію неможливо».

...Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що пацієнти із Маріуполя, які потребують гемодіалізу, пікетували сесію міської ради, намагаючись привернути увагу до своїх проблем. Витратних матеріалів у спеціалізованому відділенні лікарні практично не залишилося. А купувати за власні кошти одноразові системи та діалізатори інваліди не в змозі. Аналогічні сигнали надходять із обласного центру, а також деяких інших міст області. Придбання витратних матеріалів для процедури гемодіалізу держава перекладає на плечі самих пацієнтів.

Як повідомили у Маріупольській міській раді, для проведення однієї процедури гемодіалізу потрібні близько 115 тисяч гривень на рік на одного хворого. Зараз у центрі на базі лікарні     № 1 проходять лікування 28 пацієнтів, ще вісім чекають своєї черги. Існує державна програма, і придбання витратних матеріалів має фінансуватися із державного бюджету. На практиці ж гроші дає місто. «Протягом цього року спрямовано 19 листів до різноманітних інстанцій із проханням надати допомогу в роботі міського центру гемодіалізу, — йдеться у повідомленні прес-служби міської ради. — Відповіді на ці листи досі не надійшли». Депутати пообіцяли знайти додатково 400 тисяч гривень для пацієнтів, які потребують гемодіалізу.