Під час виїзного засідання Комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин переймався, зокрема, проблемами, що визріли на ниві сівби розумного, доброго, вічного. Принаймні керівник цього комітету Григорій Калетнік, анонсуючи мету візиту на Сумщину депутатів-аграріїв, так і зазначив, мовляв, головними питаннями, які розглядатимуться, будуть кадри на селі, зокрема, забезпечення робочими місцями випускників вузів, та питання розвитку молочного скотарства і тваринництва загалом. На території області, буцімто, зручно про це говорити. Адже, по-перше, тут створена потужна база для підготовки висококваліфікованих спеціалістів аграрного профілю. На базі Сумського національного агроуніверситету проводиться підготовка фахівців на 9 факультетах за 23 спеціальностями. Отже, є певний досвід і є про що поговорити.

Виробництво починається із закону

Але передусім голова комітету поінформував про законотворчу діяльність. Зазначив, що очікує на чималу кількість запитань і корисних пропозицій, бо «останнім часом Верховною Радою ухвалено низку законопроектів... Зокрема, проголосували Податковий кодекс у першому читанні — до нього увага буде прикута, адже на основі цього кодексу має формуватися і бюджет на 2011 рік. Добре, коли з базового рівня — від людей, котрі очолюють господарство, район, ми отримуємо ті пропозиції, які цікаво реалізовувати і в законах, бо їх дійсно потребує громадськість...». Пропозиції від практиків знадобляться, адже «сьогодні на часі повне оновлення законодавства, яке регулює саме аграрну галузь держави. Ми в комітеті за досить короткий час маємо прийняти більш як 50 нових законів — окрім згаданого документа, у нас потребує законодавчого врегулювання багато питань щодо ринку землі та державного земельного кадастру, щодо діяльності агроформувань, господарюючих структур на селі, зокрема, врегулювання питань зацікавленості кожної територіальної громади, оскільки йде розвиток оренди землі і формуються досить великі консорціуми — по 100, 200, 300 тисяч гектарів. У них і ефективні показники діяльності на землі, але при цьому втрачаються інтереси соціальної сфери, втрачаються інтереси нашого унікального українського явища — села, тому на часі — законодавчо врегулювати сучасний розвиток аграрної економіки», — повідомив Григорій Калетнік.

Про те, що треба брати до уваги практичний досвід, казав і заступник міністра Максим Мельничук, який представляв на зібранні Мінагрополітики:

— Люди, які проживають на сільських територіях, чекають від влади цілеспрямованих дій, які поліпшили б реальне життя на селі. Саме тому Сумщина приймає Комітет Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин, тут голова облдержадміністрації, вся служба, яка обслуговує сільські території, Міністерство аграрної політики. Наша мета — почути кожного, почути керівників, які приїхали з реальних робочих питань, щоб Київ якомога скоріше відображав всі ті надбання, які має область, і певною мірою є таким донощиком тих передових успіхів, які має Сумщина у розвитку агровиробництва.

Голова Сумської облдержадміністрації Юрій Чмирь закликав розв’язувати проблеми в аграрному секторі області на вищому рівні через нормативно-правові акти, «які нам допоможуть зробити представники Верховної Ради... І сьогодні недарма тут усі представники з Києва у нас, у Сумах... Дуже багато питань треба вирішити. Ці питання торкаються людей».

Молоді спеціалісти без зарплати і житла не тримаються

Кадрове забезпечення АПК — один з основних пріоритетів у розвитку краю, зазначив у своїй доповіді начальник головного управління агропромислового розвитку Сумської облдержадміністрації Володимир Івченко. За його словами, в області склалася неоднозначна ситуація. З одного боку, на Сумщині створено потужну систему для підготовки висококваліфікованих спеціалістів аграрного профілю.

Крім Сумського національного аграрного університету, в області функціонує 6 коледжів цього ВНЗ та 14 державних професійно-технічних навчальних закладів, які готують молодих фахівців для агропромислового комплексу. До того ж сільські території області мають значний трудовий потенціал. На території 407 сільських рад мешкає 400 тисяч жителів, з яких понад 200 тисяч — працездатного віку. При цьому в аграрному великотоварному виробництві задіяно близько 25 тисяч чоловік — це становить 12 відсотків від працездатного населення. А майже сто тисяч сільських жителів займаються виключно веденням особистого селянського господарства. Це той резерв, який можна залучити до індустріального аграрного виробництва.

— Водночас, — каже начальник головного управління агропромислового розвитку, — регіон, хоч як дивно, потерпає від дефіциту управлінських кадрів в аграрних формуваннях — це близько 400 осіб. Більшість з працюючих не мають вищої освіти, або ж це люди передпенсійного віку. Лише на 90 відсотків забезпечені аграрні формування і робітничими кадрами. Тобто виникає досить неоднозначна ситуація: за достатньої освітньої бази, наявності незайнятого працездатного сільського населення залишаються вакансії як керівних працівників, так і представників робітничих професій.

Сучасне сільське господарство потребує кадрів високої кваліфікації, які розуміються на новітніх технологіях, освоїли ази ринкової економіки, володіють знаннями і навиками праці на високотехнологічній сільськогосподарській техніці та пристосовані до сучасних умов господарювання.

Аграрні освітні заклади області в достатній кількості готують таких фахівців, проте у цьому разі виникає, мабуть, основна проблема, що спричиняє дефіцит кадрів в аграрних формуваннях. Це рівень закріплення молодих спеціалістів, адже щорічно лише 20—25 відсотків спеціалістів, які поїхали в село за цільовими направленнями, залишаються працювати в аграрному виробництві області.

— Аналіз причин такої ситуації, — веде далі Володимир Івченко, — вказує на чинники, які найбільше впливають на закріплення молодих фахівців у аграрних формуваннях, — це недостатня заробітна плата, низький рівень розвитку сільської інфраструктури та неможливість отримати сучасне житло. Щодо рівня заробітної плати, то в останні роки щорічні темпи її зростання в аграрному виробництві постійно перевищують темпи росту в інших галузях економіки. Тобто уже найближчим часом це питання може бути великою мірою вирішене. І це залежить від самих підприємств агропромислового комплексу. Інше питання — це створення належних умов проживання і відпочинку жителям сільської місцевості. Втім, за рахунок бюджетних коштів підвищити стандарти життя населення в сільській місцевості у найближчий час практично неможливо. Тому змінено підходи до відносин між орендарями ріллі та сільськими селищними радами, на території яких працюють орендарі. Постало питання участі орендарів у соціальній розбудові сільської місцевості. Влада запропонувала укласти угоди про соціально-економічне співробітництво між орендарями агрогектарів та сільськими територіальними громадами. Завдяки таким угодам очікується близько 40 мільйонів гривень надходжень уже цьогоріч, які будуть спрямовані на розвиток соціальної інфраструктури сільських територій області. Проте є і певні перепони. Передусім вони стосуються недостатнього законодавчого регулювання цих питань. Адже з 2011 року вводиться в дію Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», який значно змінює наявні підходи в цій сфері. Приміром, відповідно до цього закону забороняється фізичним та юридичним особам здійснювати фінансування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, надавати їм матеріальну допомогу, безоплатно виконувати роботи, надавати послуги, передавати кошти та інше майно... Саме ця норма ставить під загрозу розвиток соціальної інфраструктури села. Тому необхідно розробити та прийняти відповідний законодавчий акт, який би регулював відносини, пов’язані з укладанням соціально-економічних угод між орендарями ріллі та сільськими територіальними громадами.

— Окремим питанням, — наголосив доповідач, — хочу виділити забезпечення молодих фахівців усіх рівнів професійної підготовки сучасним житлом. Враховуючи те, що для цього молодому спеціалісту потрібні значні кошти, яких він або молода сім’я практично не мають, постає питання створення відповідних умов кредитування такої категорії населення — як у розмірі отримання позики, відсоткових ставках за неї, так і особливо у термінах її повернення. Ми вважаємо, що такі позики необхідно надавати терміном не менш як на 20 років з відсотковою ставкою на рівні 3—5 відсотків річних. При цьому молодим сім’ям, які мають одну дитину, зменшити сплату тіла кредиту та відсотків на 25 відсотків, двох — на 50, троє дітей — на 100 відсотків. Позитивний приклад тут — сусідня Білорусь.

Вивчився за бюджетні кошти — відпрацюй у глибинці!

Щорічно в Сумському національному аграрному університеті за державним замовленням навчається близько 40 відсотків студентів. Тож не менш важливо на державному рівні встановити відповідальність і самих випускників вищих навчальних закладів, і підприємств за відмову від працевлаштування за місцем цільового призначення. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 922 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» Міністерство фінансів разом з іншими міністерствами повинно було до 1 січня 1997 року розробити і затвердити Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення умов угоди про працевлаштування. Проте ця норма урядової постанови досі не виконана, а тому у випускників, що навчались за державні кошти, є всі можливості уникати відповідальності за неприбуття на роботу за місцем направлення. Тому вважаємо за необхідне поставити перед Кабінетом Міністрів завдання щодо якнайшвидшої розробки такого документа.

Украй гостро постало перед аграрними освітніми закладами питання матеріально-технічної бази навчання, особливо на технологічних факультетах. Студенти та учні вивчають застарілі зразки техніки та технологічного обладнання, не маючи можливості ознайомлюватися на практиці з її новітніми зразками. А саме таку техніку та технологічне обладнання сьогодні використовують у більшості сільськогосподарських підприємств. Тобто ми готуємо спеціаліста, який з перших своїх днів роботи повинен знову навчатися, а підприємство втрачає час та кошти на його перепідготовку. Звісно, студенти стажуються у провідних аграрних формуваннях області. Проте це не розв’язує повністю цієї проблеми. Потрібні кошти на поліпшення матеріально-технічної бази навчальних закладів, або ж варто створювати бази стажування у сільськогосподарських підприємствах з можливою частковою компенсацією за рахунок державної підтримки.

Виступи вислуховувала та занотовувала Галина КВІТКА.