Невелике курортне селище Брюховичі під Львовом забудували так, що ніде покійників хоронити. Селищна рада зверталася до Кабміну з безпрецедентною пропозицією: дозволити вирубати три гектари лісу під кладовище.
На кращих ділянках виросли сучасні вілли та палаци львівських багатіїв. Жити в Брюховичах — престижно. Особливий клімат. Навколо хвойні та букові ліси. Поряд, не гребуючи своєрідним сусідством, збудували свої будинки митники, міліціонери, чиновники, бізнесмени, декани, а також представники кримінального світу.
У народі новий мікрорайон охрестили «полем чудес». Будинки виростали швидко, як на дріжджах. Простий народ приходить сюди на екскурсії подивитися, що витворяє заможна еліта. Нинішня депутатська команда селищної ради самотужки не може розв’язати проблеми, які спровокували попередники, бездумно забудовуючи Брюховичі.
Селищна рада, немов бідний родич
Їдемо в курортне селище, де ще досі діє санаторій «Львів», а про десятки піонерських таборів та баз відпочинку залишилися лише спогади. Дорога пролягає через мальовничий лісовий масив. Тринадцята маршрутка зупиняється біля самого кладовища. Одразу через дорогу, за дві сотні метрів, розкинулися сотні модерних будинків, майже, як в околицях німецького Баден-Бадена. Йдемо центральною вуличкою. Навколо тиша і спокій. Тільки собаки, почувши чужих, голосно гавкають. Окремі вулиці перекриті спеціальними шлагбаумами, які відкриваються з допомогою пультів дистанційного управління.Все навколо ошатно, красиво. Правда, частина будівель стоять пусткою — роками ніхто не живе. Збудували, щоб вигідно вкласти гроші. І чекають кращих часів, коли особняки зможуть вигідно продати за високими цінами.
Трохи праворуч, біля самого лісу, розкинувся комплекс модерних будівель адміністративного центру свідків Єгови в Україні. Там у старі часи відпочивали діти працівників «Електрону».
Стареньке двоповерхове приміщення селищної ради Брюховичів після побаченого на «полі чудес», немов бідний родич. Селищний голова Олексій Процик, випускник хімічного факультету Львівського університету імені Івана Франка, особливо таким сусідством не переймається і дивиться на все по-філософськи. Мав нагоду залишитись за кордоном, але повернувся у рідні Брюховичі.
— Як сталося, що скоро в Брюховичах не буде де покійників хоронити?
— На селищному кладовищі знайшли спокій багато жителів Львова. Попередня влада старалася усім йти назустріч. У 1990 році до кладовища долучили три гектари, які дуже швидко заповнили, — продовжує Олексій Процик. — Ми на початку каденції в 2006 році звернулися в обласне управління земельних ресурсів, аби долучили ще три гектари лісу. Зібрали дозволи десятків різних служб, починаючи від санепідемстанції та екологічної інспекції. Цей процес затягнувся до 2008 року. Кабмін не виніс постанову — з’ясувалося, що таку кількість землі може виділити тільки Верховна Рада України.
Тоді ми пішли іншим шляхом: попросили виділити 0,99 гектара, що може зробити місцева влада. У нас були розпорядження, які підписали колишній прем’єр та перший віце-прем’єр, аби для Брюховичів виділили землю.
Ми зібрали чималий том різних рішень, але питання досі не вирішене. Нині документи перебувають в облдержадміністрації. Я побував на прийомі в керівника області Василя Горбаля, який відгукнувся на наші проблеми. У найближчі дні буде підписане розпорядження про виділення 0,99 га.
— А скільки необхідно під кладовище землі?
— Значно більше. Неофіційно населення Брюховичів — 10 тисяч осіб, за статистикою — трохи більше 8 тисяч. Але дуже багато живе на «полі чудес», де майже нема прописаних людей. Це колишні колгоспні поля, на яких за СРСР садили картоплю, кукурудзу. У роки незалежності України там почалася інтенсивна забудова. Заможні українці вкладали кошти у будівництво нерухомості. Вони, як правило, мали у Львові квартири, дехто не одну. Більшість не прописані, хоч будинків виросло дуже багато.
— Ви, селищний голова, можете сказати, скільки людей там проживає?
— Можемо лише довідатись, хто зареєстрований власником земельних ділянок. Населення «поля чудес» — до півтори тисячі. Споруджено понад 300 особняків. У деяких, крім сторожів, ніхто роками не живе.
— Яка користь зі ще одного селища?
— Жодної. Жителі «поля чудес» не прописані й не платять податків. Але користуються усіма благами селища. Ми ремонтуємо дороги, проводимо каналізацію, займаємось освітленням. Щойно почали будівництво нового водогону з Рясне-2 до Брюховичів. У нас дуже велика проблема з питною водою. Санстанція постійно попереджує, що місцева вода низької якості.
У Брюховичах в диво не вірять
— Звідки берете кошти для утримання інфраструктури, розв’язання соціальних проблем?
— Промисловості в Брюховичах нема, за винятком кількох пилорам. І одна невеличка фірма випускає шкарпетки. За радянських часів функціонувало понад 20 піонерських таборів. Підприємливі люди скупили відпочинкові комплекси. І звертаються до нас про виділення землі в оренду. Це невеликі кошти. Але постійні. Та власники хочуть викупити землю. Згідно із законодавством мають таке право. Основна стаття доходів — земля.
— Скільки дітей навчаються в школі?
— З Брюховичів і навколишніх сіл — близько 700. Я під час попередніх виборів думав, що швидко розв’яжемо шкільну проблему. Але не вдалося. Школа стара. Брюховичі давно повинні мати сучасну школу.
— Хто її збудує? Львівська міська рада, до якої належать Брюховичі?
— Повинна бути державна програма. Я переконаний, що Брюховичі, навіть продаючи ці клаптики землі, не дадуть собі ради. Орієнтовна ціна нової школи близько 50 мільйонів гривень. Ми готові знайти 50 відсотків фінансування для вкрай потрібної будови.
— Три найбільші проблеми Брюховичів?
— Перша — будівництво школи, друга — будівництво водогону, третя — спорудження каналізації. Ще одна — це сміття, у тому числі сміття в душах людей. Частину наших жителів екологічні проблеми зовсім не хвилюють.
— Як на «полі чудес» ці проблеми розв’язують?
— Підприємливі люди зібрали кошти і створили свою гілку каналізації, яка врізана в міські мережі Львова.
— Звідки воду беруть?
— У кожного своя свердловина або криниця. Ми маємо право давати дозвіл на буріння свердловини до 20 метрів. У рішенні пишемо: контроль покласти на власників свердловин.
Нашу розмову час від часу переривають телефонні дзвінки. Селищний голова вибачається і піднімає слухавку. У приймальні сидять ще кілька відвідувачів. Кожен зі своєю проблемою.
— Щодо каналізації, то влітку трапилося НП, — продовжує Олексій Процик. — Прорвало трубу і кілька днів фекалії текли на поля. Відремонтували, але жодної гарантії, що старі труби не дадуть тріщини. Вчора я був на апаратній нараді у міськвиконкомі. Зустрічався з керівником «Львівводоканалу» Мирославом Заплотинським. Ми ці питання постійно обговорюємо, але не вистачає коштів. Отож звернулися до сусідньої сільської ради, аби нам виділили півгектара землі під очисні споруди. Селище так забудоване, що ніде втиснути колектори. Сусіди зразу не погодилися, але я попередив: ці нечистоти все одно до вас потечуть. І будуть засмічувати ваші поля, озера. А збудуємо очисні — потече чиста вода.
— Ваш попередник Іван Сало, який працював селищним головою у Брюховичах аж чотири терміни, чомусь не додумався залишити землю під кладовище.
— Відчував, що не виграє останні вибори, хмари над ним згущувалися. На народному віче відчув агресію людей, які стихійно проти Сала об’єдналися. Тому пустив справу на самоплив.
— Куди поділися 160 гектарів землі ліквідованих військових частин?
— Досі залишаються у віданні Міністерства оборони України. Ми не можемо туди втручатися, поки нам не передадуть цю землю.
Наша розмова добігала кінця. Селищний голова поспішав до Львова. Ми навіть не встигли запитати Олексія Процика, чи вірить він сам, що землі розформованих військових частин передадуть селищній раді.
У Брюховичах у диво ніхто не вірить. Одна сотка землі в курортному селищі дотягує до 10 тисяч доларів. Хто подарує Брюховичам кілька мільйонів доларів? Простіше вирубати ліс під нове кладовище.
Львівська область.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
