Незабаром столичне метро святкуватиме своє 50-річчя. Саме цього дня, шостого листопада, має вирушити пробний потяг трьома новими станціями «Деміївська», «Голосіївська» та «Васильківська» Куренівсько-Червоноармійської лінії київського метрополітену.
Начебто не така вже й визначна подія, адже місто розвивається швидкими темпами, тож і транспорт має нарощувати свої потужності. Однак запуску саме цих трьох станцій мешканці мегаполісу терпляче очікують... ось уже декілька десятиріч. Запланували це будівництво ще в далекому 1984-му. Тоді оптимістичні прогнози давали мешканцям Голосіївського району сподівання, що вже за три роки вони діставатимуться із районів новобудов до роботи підземкою. Та не склалося — завадила природа. Через складні гідрогеологічні умови будівництво довелося зупинити. Маленька підземна річка стала на заваді надто вартісному проекту.
На перший погляд здавалося: за таких умов варто було визнати помилку і забути про незавершений проект. Однак три роки тому киянам знову подарували надію на те, що горезвісну лінію продовжать. Для цього звернулися до сучасних технологій із заморожування ґрунтів. У пресі також ішлося, що «Київметробуду» довелося закупити спеціальні прохідницькі машини, щоб підземні роботи знову ожили. Таку впертість легко пояснити не тільки турботою про співвітчизників, а й тим, що саме на цій лінії розташовані важливі об’єкти, як, приміром, Національний виставковий центр, іподром тощо. Нині ці велети практично простоюють. Звести подібні комплекси в центрі міста — нереально, а заманити людей на околицю, куди можна дістатися тільки маршруткою, — непросте завдання. Тож у цьому випадку корисне співпало з приємним — місцева влада зможе опановувати нові майданчики для проведення велелюдних заходів, а кияни отримають змогу діставатися до роботи, уникаючи пробок.
Так чи інакше, але й тут вочевидь склалося не все гладко. Уже наприкінці минулого року у Верховній Раді оголошено депутатський запит двох тоді ще коаліціянтів — Романа Зварича та Володимира Бондаренка — до Кабінету Міністрів, який на той час очолювала Юлія Тимошенко, з приводу фінансування першої черги будівництва Куренівсько-Червоноармійської лінії київського метрополітену. Звісно, без чималих фінансових вливань будівництво підземки може залишатися тільки в планах.
За інформацією, розміщеною на офіційному сайті «Київського метрополітену», загалом проект коштує понад два мільярди гривень. Левова частка цих витрат лягає саме на державний бюджет та на рахунок місцевої скарбниці. Улітку цього року для завершення будівництва бракувало ще 700 мільйонів гривень. Однак у вересні в муніципальних виданнях з’явилася інформація про те, що роботи на трьох нових станціях вже майже завершено і в тестовому режимі їх готові запустити на початку листопада. Працівники метрополітену сподіваються, що завдяки належному фінансуванню наступного року зможуть розпочати зводити ще три станції — «Виставковий центр», «Одеська», «Теремки». У їхніх планах — завершення цього будівництва у 2014 році.
Чи допомогли зрушити з мертвої точки будівництво підземки оголошені депутатські запити? Ми попросили прокоментувати це народного депутата Романа Зварича:
— Я ще не втратив всі ознаки скромності, щоб думати, що саме мій запит спричинив таке фінансування, яке дасть змогу завершити будівництво цієї лінії метро. Можливо, він дав додатковий стимул. Однак це був би, швидше, виняток, якби запит безпосередньо вплинув на ухвалення якогось рішення.
Можу бути менш скромним і зауважити: запити, які, зокрема, я направляю, мають конкретні результати завдяки тому, що вони, в кожному без винятку випадку, носять строго юридичну форму. Хоча варто зазначити, що я охочіше користуюся таким інструментом, як депутатське звернення , бо він значно оперативніший. Є певні нюанси: при депутатському зверненні парламентарій має право наполягати на тому, щоб йому надали можливість бути особисто присутнім під час розгляду його звернення. Запит цього не передбачає.
Хочу наголосити, що, спілкуючись із різними представниками органів виконавчої влади і Генеральної прокуратури, я часто чую: коли отримують мої звернення, там відбувається такий собі делікатний переполох, бо знають, що доведеться все ж давати кваліфіковану відповідь.
