Цієї осені на ринках Луцька солодкого перцю було більше, як картоплі. Ціни на бульбу теж побили всі рекорди. То що ж треба зробити, аби Україна не відчувала дефіциту «другого хліба»? Про це розмова з директором Волинського інституту агропромислового розвитку Віталієм Пахольчуком.
Кожне наступне подорожчання буде жорсткіше
— Віталію Дмитровичу, ще донедавна Волинська область щороку вирощувала по мільйону і більше тонн картоплі. У 2010-му чиновники теж декларують приблизно такий само валовий збір «другого хліба». Однак ціни на нього зашкалюють. Чому так сталося?
— А хто обліковував вирощену селянами продукцію? Цього року мали 65,7 тисячі гектарів картоплі за врожайності 130—140 центнерів. Це та, що подає статистика, по факту вона менша. Тож виходить 855—920 тисяч тонн. Мільйона нема. Друге питання. Хто підтвердить, що площа 65,7 гектара існувала де-факто?
Знаю, статистики за своїми хитромудрими формулами виводять усі ці речі. Але ж фактично їм ніхто не звітується, окрім великотоварних господарств. Ось у мене дома є город. Хто мене запитував, скільки я посадив картоплі? Двадцять соток, тридцять? Так само і врожайність визначають. Телефонують із селищної ради: «Ми здаємо статистику. Чи можна ставити врожай по 200 центнерів з гектара?». Кажу: «Ви що подуріли? Немає такої врожайності!». Хоча це загалом невисокий врожай. Але його в загальній масі виробників досягає може відсотків десять. А більшість накопує з гектара від 95 до 115 центнерів. Ми ж пишемо 135—140. Несприятливі погодні умови на півдні і сході склалися. Волині це не торкнулося. Але і на нашому ринку картопля недешева: 3,5—4 гривні за кілограм. Ціна свідчить: великого обсягу картоплі в області немає.
Цьогоріч Україна не лише через екстремальні умови залишилася без бараболі. Така ситуація, бо державної програми в галузі картоплярства немає. За останнє десятиріччя фіксуємо вже третій спалах ціни. А кожен наступний буде жорсткіший.
На 600-му «Мерседесі» зі швидкістю підводи
— Сучасні технології вимагають відповідних матеріальних ресурсів. У картоплярів немає тракторів, саджалок, комбайнів...
— Кінна тяга, це також технологія. Але, вибачте, використовуючи її, селянин навіть наполовину не реалізовує потенційні можливості того сорту, який він купив. Якщо сорт здатен давати по 600—700 і навіть тисячу центнерів з гектара, господар бере лише 150. Це те саме, що придбати 600-й «Мерседес» і їздити ним із швидкістю підводи. Багато ж наших сільгоспвиробників цього навіть не розуміють.
— Або ще такий парадокс: в Україні 1,3—1,5 мільйона гектарів картоплі. Оперують даними, що 97,5 відсотка її площ — у господарствах населення. Але для цього населення, певне, жоден завод в Україні нічого не виготовляє.
— У Польщі зовсім інша ситуація. Там все є: міні-трактори, міні-копачки, міні-культиватори. Хоча у наших сусідів білорусів великотоварні господарства збереглися, але вони відчули ринок і теж почали випускати малогабаритну техніку. Україна ж лише робить вигляд, що у нас все є, нам, мовляв, цього не треба.
Ринкова аритмія — серцевий біль аграріїв
— За Союзу чітко працювала система сортозаміни і сортооновлення. Система розвалилася, все пішло спонтанно. Як за таких умов прогнозувати потребу в тому ж елітному насінні?
— В області майже 66 тисяч гектарів картоплі. На ті всі 66 тисяч гектарів не потрібно лише насіння еліти, треба першу і другу репродукцію. Тоді, як було 40 тисяч гектарів в колективних господарствах, знали: потрібно 1,5—2 тисячі тонн еліти, 40 тисяч тонн першої репродукції.
Колгоспів не стало, картопля залишилися на невеликих площах. Як тепер спланувати, скільки наступного року буде посаджено бараболі? Цього року ціна на картоплю була високою і як спеціаліст можу спрогнозувати, що в 2011 році в області її буде 75—78 тисяч гектарів. Є попит — всі починають займатися картоплею. Наступного року 75 тисяч гектарів і хороший врожай — але кому його збувати? І знову площі скоротяться. Вже були подібні скачки. Тому важко спрогнозувати, яка система забезпечення насінням повинна бути.
Єгипет нас годує,або Не соромтесь прикріплювати етикетки
— Якщо дати людям насіння, навчити технологій, треба їм і сказати, куди вони реалізовуватимуть свою продукцію.
— Враховуючи родючість землі, вміння людей, Україна здатна забезпечити картоплею ще кілька таких держав, як наша. Один лише Рожищенський район щороку відвантажував в південні та східні області країни 35—40 тисяч тонн насіння першої репродукції, в основному ранніх і середньоранніх сортів.
Наше дослідне господарство «Рокині» з року в рік реалізовувало 1300—1500 тонн еліти. Жителі ж селища Рокині мали по 15—20 соток городу, здавали до 1500 тонн товарної бульби. Тоді були заготпункти в кожному селі, збирали картоплю, вантажили у вагони. Де зараз заготконтори райспоживспілок, де зараз держава? Ніхто не займається, а це ж валюта, яка Україні потрібна.
Скільки населення на землі голодує. То ми можемо з Єгипту і Туреччини возити сюди картоплю, бо не вистачає. Це як насмішка над нами. А в Єгипет не можемо? Там Африка голодує. Тому, щоб галузь картоплярства могла повноцінно функціонувати, без підтримки держави, без урядової програми, без створення структури, яка займалася б експортом цієї культури не обійтися. Я розумію, це складні речі, цей продукт швидко псується, але ж з Єгипту можна везти! Ринки Росії втратили, Середню Азію, Казахстан. Там мільйони тонн картоплі потрібно.
А скільки голодуючих країн у світі, і навіть ООН гроші виділяє на всі ці речі.
Завдання науки — підібрати сорти, які підходять регіону за врожайністю і споживчими якостями. Досить вирощувати просто картоплю! Нам потрібно отримувати її з відповідними якісними й споживчими показниками. Щоб приходила господиня в супермаркет і бачила на етикеточці: такий сорт картоплі придатний для чіпсів, цей — для салатів, той — для пюре. Хто про це пише, хто про це розказує? Бере господиня картоплю, готує її для салату, а вона розварилася. Культуру споживання потрібно відпрацьовувати. І треба вирощувати картоплю тільки по сортах і по сортах реалізовувати. Тоді ми цивілізовано зможемо входити в ринок.
Навіщо нам імпортний крохмаль
— Переробка має бути місцевою. Не кажу вже, що на чіпси, фрі, кажуть, вони шкідливі для здоров’я. Можна і на крохмаль.
— У нас в Старій Вижівці недобудований картоплепереробний завод був. Знищили. У Ковелі крохмальний завод працював. Скільки крохмалю виробляв. Тепер сидимо на польському.
— До революції на Волині кілька десятків винокурень виготовляли з картоплі спирт.
— Річ у тім, що вихід спирту з тонни картоплі вищий, ніж з тонни кукурудзи чи пшениці. За якістю картопляний спирт один з найкращих. На переробку йде і побита бульба, і дрібна, і надрізана. Чому б її не використати. Ми говоримо про пальне — біоетанол. Тож давайте припинимо переробляти на спирт пшеницю, давайте надішлемо її тим, хто голодує. Знаєте, в чому тут проблема? Виробництво спирту із картоплі потребує дуже багато води, потужну треба мати каналізаційну систему. Там інші санітарні умови. Простіше чистеньке зерно в ємності засипати і гнати спирт. Та чи по-господарськи це?
У наших регіонах останній завод, який виробляв з картоплі спирт, був у селі Зірне Березнівського району Рівненської області. Спирт «Екстра» йшов. Зауважу: тонна зерна сьогодні коштує півтори тисячі гривень, а відходи картоплі 600—700 гривень. І знову хто ж тим регулятором має бути? Держава. Тому що це створить робочі місця, люди в селах матимуть куди реалізовувати продукцію. У селянина гроші з’являться, він зможе придбати техніку. Перспективний ланцюжок вимальовується. Гроші робитимуть гроші.
Два врожаї для Волині реально
— Картоплярство завжди посідало чільне місце в роботі вашого інституту.
— Нині здебільшого займаємося вітчизняними сортами, які районовані й показали найкращі результати в нашій області. Звертаємо передусім увагу, щоб вони були високоврожайними, мали гарний товарний вигляд, відмінний смак.
Зарубіжні сорти також вивчаємо, надаючи закордонним компаніям платні послуги. Наступного року плануємо збільшити свої обсяги в картоплярстві. Хочемо вийти на 100—150 гектарів тільки насіннєвої картоплі.
Цього року отримали два врожаї — як на півдні і в Криму. В липні викопали по 240 центнерів з гектара. Цю молоду картоплю обробили регулятором росту і посадили.
Наступні п’ять років розроблятимемо технологію на основі органічного землеробства, без застосування хімічних засобів. Ми вже цього року спільно з обласною інспекцією захисту рослин випробували кілька біологічних препаратів для боротьби з колорадським жуком. Відпрацьовуватимемо також препарат проти фітофтори. Думаю, що вони будуть у десятки разів дешевші від хімічних і не даватимуть негативного впливу на організм людини, довкілля.
Переконаний — картоплярством мають займатися великі товарні господарства. Городяни не повинні вирощувати бульбу. Слід забезпечити такий рівень життя, щоб людина на дачі відпочивала, а картоплю купувала у супермаркеті.
Волинська область.
Директор інституту Віталій Пахольчук демонструє картоплю «синьоглазку», яка зберігається в колекції місцевих і давніх сортів установи.
Працівники інституту реалізують картоплю на осінньому ярмарку в Луцьку.
Фото автора.
