Медіація як демократичний та ефективний спосіб вирішення спорів: європейські норми і досвід та українська перспектива

Як базова установа науково-правового забезпечення законодавчої діяльності парламенту України Інститут законодавства постійно аналізує зміни у європейському праві шляхом моніторингу правових надбань Ради Європи та Європейського Союзу, а також досліджує ефективність чинного національного законодавства, визначаючи проблемні сфери, можливості та потреби його реформування. На підставі таких науково-прикладних досліджень стає можливим прогнозування напрямів і шляхів розвитку національного права та законодавства.

Загальний контекст потужних державно-правових реформ в Україні зумовлює необхідність пошуку інноваційних підходів до розв’язання різноманітних питань, які є однаково значущими як для публічного, так і для приватного сектору життєдіяльності суспільства.

Одним із таких питань є ефективне регулювання вирішення спорів і конфліктів у різних сферах суспільного життя. Традиційним способом розв’язання таких проблем був і залишається суд. Проте вітчизняні науковці уважно вивчають існуючі за кордоном альтернативні способи та методи вирішення спорів.

Саме з цією метою на тлі реформування національного законодавства у сфері управління, подолання проявів корупції, здійснення неупередженого правосуддя та забезпечення належної правової допомоги Інститут законодавства Верховної Ради України у співпраці з Мюнхенським Інститутом східноєвропейського права розгорнув проект «Медіація як процедура врегулювання спорів шляхом досягнення консенсусу».

Ця спільна діяльність протягом останніх років набула рис традиційності за сприяння Німецької служби академічних обмінів і Німецького фонду міжнародного правового співробітництва в рамках програми «Підтримка демократії в Україні».

Проект має поетапний і комплексний характер і передбачає цілий ряд заходів. З огляду на новизну тематики першочергову увагу було приділено дослідженню теоретико-правових і практичних засад здійснення медіації в цивільних, сімейних, господарських, адміністративних і кримінальних справах. Результати досліджень було представлено 25—26 червня ц. р. у м. Регенсбург (Німеччина) під час німецько-українсько-польської науково-практичної конференції, яка зібрала більш ніж 50 учасників. До складу делегації українських фахівців входили О. Л. Копиленко, директор Інституту законодавства, член-кореспондент НАН України, О. В. Зайчук, перший заступник директора Інституту законодавства, член-кореспондент НАПрН України, головний редактор журналу «Бюлетень Міністерства юстиції України», В. М. Яценко, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народний депутат України 1—3 скликань, В. А. Устименко, заступник директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України та ін.

Учасники заходу розкрили та обговорили низку важливих тем, які стосувалися перспектив правового регулювання медіації у ФРН, Україні та Польщі, обґрунтування ролі медіації як форми здійснення правосуддя, питань впровадження принципів відновного правосуддя в Україні та Польщі, питань застосування медіації в економічній та публічній сферах, трудовому праві, сімейних справах моделей регулювання та основних проблем, пов’язаних зі здійсненням медіації, значення міжкультурної комунікації в процедурі медіації та ролі медіації у процесі демократизації суспільства, ін.

Усі виступи супроводжувалися ґрунтовними дискусіями, результати яких переконують, що медіація є не тільки доволі ефективним засобом розвантаження судової та пенітенціарної систем, державної служби виконання судових рішень, а відповідно й зменшення витрат з бюджету держав, а й засобом мінімізації ризиків виникнення конфліктів у суспільстві, демократизації суспільних відносин, розвитку правової свідомості та культури.

У зв’язку з цим цілком органічним виявився наступний етап проекту співпраці між Інститутом законодавства парламенту та Мюнхенським Інститутом східноєвропейського права — навчальний курс «Медіація: правові основи, методи та практика здійснення», що був проведений з 12 по 15 жовтня ц. р. на базі Української школи законотворчості Інституту законодавства. Його викладали німецькі та українські фахівці — д-р Т. де Вріз (науковий співробітник Мюнхенського Інституту східноєвропейського права), Б. Кейдель (медіатор та інструктор з медіації, м. Берлін), Е. Ізерман (президент Вищого суду землі Брауеншвайг у відставці, президент арбітражної палати з питань послуг громадського транспорту, м. Берлін), В. Д. Каневська (віце-президент Українського центру порозуміння, медіатор). Слухачами цього курсу були молоді правники з України та Німеччини.

Навчання, що викликали неабияку зацікавленість слухачів, стосувалися правових та організаційних засад медіації, фаз медіаційного процесу, ролі медіатора, технік і методів, що використовуються для розв’язання конфліктів, типології та аналізу спірних ситуацій тощо. Здобуті теоретичні знання закріплювалися під час практичних занять, що опрацьовували конфлікти з реального життя учасників або відтворювали медіаційні справи. Інститут законодавства та Мюнхенський Інститут східноєвропейського права відзначили наснагу, хист та рівень знань слухачів спеціальними українсько-німецькими сертифікатами.

Значною подією проекту стало і засідання «круглого столу» на тему «Медіація як спосіб розвитку громадянського суспільства: українська та німецька перспективи», що відбулося 13 жовтня 2010 р. у Посольстві Федеративної Республіки Німеччини та було відкрито вітальними промовами керівника консульсько-правового відділу Посольства п. К.-Г. Штьокль-Штільфріда та проф. О. Л. Копиленка, директора Інституту законодавства Верховної Ради України. Учасниками «круглого столу» стали українські та іноземні експерти (серед останніх — Ф.-Й. Мемель та Ф. Ван Арем, експерти проекту Європейського Союзу та Ради Європи «Прозорість та ефективність судової системи України»), науковці, судді, адвокати, фахівці з медіації, молоді юристи, громадськість і представники засобів масової інформації. Загалом захід зібрав близько 100 учасників. Вони відзначили важливість українсько-німецької співпраці, яка сприяє розвитку не тільки сучасної правової науки й економіки у контексті євроінтеграції, а й обміну конструктивним досвідом практичної діяльності двох держав. Зокрема, це стосується і впровадження цивілізованих та демократичних способів вирішення спорів, що відповідає авторитетним вимогам європейського права, яке створюється Радою Європи та ЄС.

Зокрема, Рада Європи, віддаючи належне встановленню істини та справедливості в судовому порядку, підтримує ініціативи держав—членів стосовно вироблення та прийняття загальноєвропейських норм щодо запровадження альтернативних заходів, а саме — примирення, медіації та відновного правосуддя, для досягнення балансу інтересів сторін, що конфліктують. Вона сприяє розгортанню практики застосування медіації в європейських країнах, навіть там, де відсутні законодавчі норми щодо медіації (наприклад, в Україні), або де вони є дуже загальними.

Про це свідчить значна кількість рекомендацій, ухвалених Радою Європи в період з 1998 по 2003 р., що стосуються сімейної медіації, медіації в цивільних і кримінальних справах, альтернатив судовим спорам між адміністративними органами та приватними сторонами тощо. Положення про медіацію знайшли місце також і в конвенційних документах, зокрема в ст. 13 Європейської конвенції про здійснення прав дітей1 (СЕД № 160) та ін.

Найширшою сферою застосування медіації є цивільно-правові відносини. Рекомендація КМ державам—членам Rес(2002)10 від 18.09.2002 р. про медіацію у цивільних справах, базуючись на концептуальних засадах попередньо прийнятих актів РЄ, звертається до запровадження медіації у комерційних і трудових спорах, справах про захист прав споживачів. Вочевидь, її розробники розуміли, що запровадження медіації у сфері бізнесу є оптимальним підходом, адже він здатний забезпечити добровільне находження компромісного, найбільш прийнятного для обох сторін рішення, що ухвалене у конфіденційний спосіб. Зрозуміло, що за таких умов бізнес-відносини тільки виграватимуть від застосування медіації, як з точки зору економічної вигоди, так і в контексті раціональної перспективи збереження партнерських і дружніх відносин між сторонами спору.

Ця Рекомендація містить Керівні принципи стосовно медіації в цивільних справах, яких держави—члени РЄ повинні дотримуватися. Стислий перелік питань, окреслених ними, включає вимоги до держав—членів РЄ стосовно організації та здійснення медіації, підготовки медіаторів та їх професійної відповідальності, порядку оформлення та якості угод, що укладаються за результатами медіації, поширення інформації про метод медіації, встановлення механізмів використання медіації у спорах міжнародного характеру. При цьому Комітет міністрів Ради Європи заохочує держави—члени запроваджувати медіацію в цивільних справах у найзручніший для них спосіб як у публічному, так і в державному секторі. До того ж медіація за вибором кожної окремої держави може стати як частиною судових процедур, так і застосовуватися у позасудовому порядку.

Незважаючи на те, що рекомендації Комітету міністрів не є юридично обов’язковими актами і становлять так зване «м’яке право» РЄ, вкрай важливим є те, що їх приймають за переконливою згодою усіх держав—членів організації і розповсюджуються вони на всі її держави—члени. Отже, поступово, без формальних і тривалих процедур ратифікації (на відміну від положень конвенцій та угод) рекомендації РЄ стають нормами національного законодавства і практики великої кількості європейських держав.

Слід наголосити, що такі зусилля Ради Європи активно підтримуються рішеннями Європейського Союзу, який 2008 р. увів у дію Директиву з медіації, що вважається інструментом до скорочення витрат і часу на розгляд цивільних спорів, особливо комерційних спорів транскордонного характеру. Як відомо, директива є законодавчим актом, що є обов’язковим до виконання в аспекті досягнення конкретного результату, при цьому держави—члени ЄС мають право обирати форму та спосіб її імплементації з урахуванням особливостей національної правової системи та правових традицій.

Директива з медіації формалізує визнання важливості медіації у контексті забезпечення доступу до правосуддя; наділяє суди правом пропонувати сторонам спору процедуру медіації, зберігаючи за ними право відмовитися від медіації без будь-яких санкцій та звертатися до суду; дозволяє сторонам ухвалювати рішення, що виконуються безпосередньо в суді; захищає медіаторів від вимоги виступати в ролі свідків (за винятком справ значної суспільної ваги) тощо. Крім цього директива заохочує держави—члени ЄС забезпечити навчання та перепідготовку медіаторів, розробити та прийняти етичні кодекси медіаторів і заходи з контролю за якістю медіаційних послуг, усіляко поширювати інформацію про послуги медіаторів та агенції, які такі послуги надають.

Принагідно варто зазначити, що Європейський кодекс поведінки медіатора (European Code of Conduct for Medіators)2 був прийнятий на конференції, організованій Директоратом Європейської Комісії з питань юстиції 02.07. 2004 р. у м. Брюссель.

Водночас в Україні медіаційний підхід вирішення спорів і досі сприймається як новаторський. Проте, зважаючи на зміцнену увагу та діяльність науковців, органів державної влади та професійних громадських організацій щодо вивчення та запровадження інституту медіації, є підстави сподіватися, що невдовзі його буде опановано.

На користь цього свідчить наявність нормативної бази та практики посередництва і примирення в колективних трудових спорах3, норми Господарського та Господарського процесуального кодексів України, які передбачають порядок досудового врегулювання спору, можливість сторін вийти на мирову угоду під час розгляду судової справи або виконання судового рішення.

Обнадійливим є факт наявності проекту закону України «Про медіацію», який розробляється Міністерством юстиції України за допомоги експертів, залучених Радою Європи, Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва та іншими міжнародними організаціями. У його розробці брали участь і представники громадськості, які в рамках пілотних проектів поступово відпрацьовують методику медіації в Україні. Нинішній варіант законопроекту готується до розгляду в Кабінеті Міністрів України і після ухвалення буде переданий для реєстрації у Верховній Раді України.

Проте він має органічно увійти в загальну канву реформування законодавства про систему правосуддя, кримінально-процесуального законодавства, законодавства про адвокатуру, прокуратуру тощо. Ці реформи мають комплексний і перспективний характер, і парламенту варто зважити на аргументи на користь запровадження правового інституту медіації, які в т. ч. пов’язані з виконанням Україною її міжнародних зобов’язань та необхідністю авторитетно працювати в інтегрованому європейському правовому просторі.