«Другий кошик» ОБСЄ: невикористані можливості співпраці з СНД

Шановні учасники конференції! Пані та панове!

Передусім вважаю за необхідне привітати наших казахських колег з успішним головуванням в ОБСЄ. Важливо не лише те, що Казахстан став першою середньоазіатською державою на пострадянському просторі, якій випала честь лідерства в найбільшій світовій організації, що об’єднує 56 держав. Головне в тому, що казахському головуванню вдалося перервати 11-річну паузу її діяльності без самітів і, отже, без належного аналізу і розв’язання проблем Організації. Переконаний, що майбутній саміт ОБСЄ в Астані зніме Організацію з мілини на таких пріоритетних напрямах, як економічна безпека, проблеми національних меншин і реформа ОБСЄ, яка дасть змогу Організації динамічно й ефективніше реагувати на нові ризики і виклики ХХІ століття.

У своєму виступі хотів би звернути вашу увагу на ризики і виклики у сфері економічного та екологічного виміру ОБСЄ. Останні два роки весь світ живе у смузі економічної нестабільності і затяжної рецесії. Чи вдалося світовій спільноті розробити якщо не панацею, то принаймні належні рецепти виходу із світової кризи та її раннього попередження в майбутньому? Чи є у країн з перехідною економікою гарантії захисту від економічного егоїзму «капітанів світової економіки» і міжнародних економічних об’єднань? Який внесок СНД і ОБСЄ в подолання кризи світової фінансово-банківської системи? Який вигляд матиме світова економічна архітектура у зв’язку з мінливою економічною географією, виникненням за межами ОБСЄ і СНД нових економічних і фінансових центрів тяжіння — формуванням багатополярної світової економіки? Думаю, що на ці й інші запитання повинна бути дана відповідь на саміті в Астані.

Повертаючись до витоків становлення ОБСЄ, неважко помітити одну особливість — четверта частина (25 відсотків) всіх питань, які планували вирішити на перспективу 35 держав—учасниць Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, — питання у сфері економіки, науки, техніки і навколишнього середовища. Вони висловили переконання, що ефективна співпраця в цій сфері «сприятиме зміцненню миру і безпеки в Європі і у всьому світі».

Зверніть увагу: в розпал «холодної війни» і гонки озброєнь, у той час, коли безкомпромісна ідеологічна боротьба заповнила відносини двох протиборчих систем, глави держав і урядів—учасниць Наради доходять висновку, що ці та інші проблеми не можна розв’язати без ефективного економічного співробітництва. Відтоді багато що змінилося. Пішла в історію «холодна війна», розпалася радянська система, припинила існування Організація Варшавського договору. Майже вдвічі збільшилося членство в ОБСЄ, утворився величезний регіон перехідних економік — Співдружність Незалежних Держав, відбулися інші кардинальні зміни на карті Європи, але континент не став набагато безпечніший.

На зміну «холодній війні» прийшли міждержавні конфлікти, громадянські війни в країнах—членах ОБСЄ, етнічні чистки, міжнародний тероризм, радикальний екстремізм, нелегальна міграція, кіберзлочинність, глобалізація організованої злочинності, торгівля людьми і наркотиками. Ми пережили жахи Чорнобильської катастрофи, але не до кінця усвідомили її наслідки, і долаємо локальні екологічні кризи. Викиди вуглекислого газу, що зростають, хімічні, бактеріологічні і техногенні катастрофи в басейнах річок, зростаюче використання хімічних речовин у харчовій промисловості і сільському господарстві становлять реальну загрозу життю і здоров’ю населення. Корупція не лише захлиснула деякі держави, а й підібралася до міжнародних структур. До проблем екологічної безпеки додалися високі ризики у сфері енергетики.

Вважаю, що необхідність розв’язання цих проблем відкриває нові можливості і перспективи для співпраці ОБСЄ і СНД. Тим часом питання економічного та екологічного виміру, тобто взаємодії у сфері економіки та екології, не отримали належного розвитку ані в ОБСЄ, ані в СНД. На Нараді в Гельсінкі в 1975 році було намічено грандіозні плани у сфері торгівлі, ділових контактів, економічної і комерційної інформації, маркетингу, промислової співпраці, гармонізації стандартів і технічних умов, науки і техніки, екології, економічних і соціальних аспектів мігруючої робочої сили.

Через чверть століття, на саміті в Стамбулі 19 листопада 1999 року, ОБСЄ підійшла до констатації, що «серйозними наслідками для нашої безпеки чреваті гострі економічні проблеми і деградація навколишнього середовища. Велике значення матиме співпраця в галузі економіки, науки і техніки, а також в екологічній сфері».

Тим часом, через 35 років після Гельсінкі, ми вимушені визнати, що ОБСЄ не створила дієвої бази нормативних документів, що визначають міжнародну співпрацю в економічному і екологічному вимірі. Стратегія ОБСЄ в галузі економічного і екологічного виміру, що прийнята в Маастрихті в 2003 році, справляє враження всеосяжного і конструктивного документа, але вона залишається, швидше, «декларацією про наміри», ніж керівництвом до дії.

Плани Голови ОБСЄ Карела де Гухта (Бельгія) в 2006 році «врівноважити три так звані «кошики» ОБСЄ — військово-політичний, економічний і гуманітарний; надати більшого значення економічному співробітництву в рамках ОБСЄ» також залишилися нереалізованими.

На відміну від військово-політичного і гуманітарного вимірів ОБСЄ, в яких домовленості країн-учасниць знайшли форму державних та інституційних зобов’язань і розвиваються в руслі правових і нормативних рамок, економічний і екологічний вимір залишається майданчиком консультативних і дискусійних монологів і діалогів. Усе це відбувається на тлі швидкозмінного ландшафту глобальної економіки, становлення її багатополярності, зміни напрямів руху фінансових потоків, наростання економічної і фінансової конкуренції і конфліктності на світових ринках, зародження нового вигляду ризиків, чреватих серйозними загрозами світовій і національним економікам.

Складається враження, що ОБСЄ перебуває в стані пошуку свого місця в європейських структурах. Скептики стверджують, що ця Організація в гуманітарній сфері «програє» Раді Європи, в економічній — Євросоюзу, у військово-політичній — 

НАТО. Наголошується на її інституційній млявості і недосконалості. Як тут не пригадати висловлювання одного з батьків-засновників і головних архітекторів Європейського Союзу Жана Монне: «Ніщо не вершиться без людини, ніщо не триває довго без інститутів управління».

Не кращим чином склалася ситуація і в рамках СНД, країни—учасниці якої через 10 років після створення цієї організації констатували: «У розвитку СНД спочатку намітився певний розрив між завищеними очікуваннями стосовно Співдружності і практикою. 

Формування загального економічного простору і митного союзу суперечать закономірностям будівництва нових незалежних держав і не були затребувані».

Слід визнати, що СНД не показало себе ефективною міжнародною організацією. Очікуване економічне співробітництво не налагоджено, багато проектів не реалізовано. Створено численні міждержавні органи, укладено сотні міжнародних договорів, а результатів практично не видно. Частка взаємної торгівлі країн СНД падає, товарообіг готових виробів зменшується, зростає імпорт з-за меж Співдружності. Під час переходу від командно-розподільної, або, як ще кажуть, роздаточної, економіки до ринкової виникли економічні реалії, які не дали змоги створити ефективні відносини в рамках цієї організації.

Має місце конкуренція промислових і аграрно-сировинних товарів, асиметрія національних економічних інтересів, різні рівні індустріалізації і диверсифікації виробництва та обміну, низький рівень взаємодоповнюваності товарів і послуг, як і національної конкурентоспроможності, наявність альтернатив при виборі зовнішньоекономічних партнерів та ін. 

У результаті країни СНД взаємовіддаляються, в деяких галузях відходять від Західної Європи і США, тяжіючи до нових центрів впливу, країн Близького Сходу, Азії, Африки.

У рамках СНД мали місце спроби консолідації, проте водночас нерідко використовувалися застарілі методи. Зусилля, що докладаються без достатнього узгодження, щодо створення «зони вільної торгівлі», «митного союзу», не врахували негативний досвід інших регіонів міжнародного співтовариства а головне, про що треба сказати, — не подолали економічного егоїзму.

Отже, в економічному контексті як 

ОБСЄ, так і СНД потребують реформування. При цьому в ОБСЄ почасти складається неправильне уявлення, що основні проблеми в області економічного виміру ОБСЄ зосереджено у східній частині її географічного простору. 

Викликає сумніви і твердження, що процес політичної та економічної трансформації на пострадянському просторі став одним із викликів європейській безпеці. Ми виходимо з того, що ця трансформація — демократичні і ринкові реформи — створила основу для зближення учасників ОБСЄ, а також країн СНД і ОБСЄ. У стратегічному плані це привело до істотного зміцнення європейської безпеки, зокрема її економічної та екологічної складової. У цьому ж контексті слід розглядати вступ до Світової організації торгівлі низки колишніх республік СРСР, активну підготовку до цього Росії та інших країн СНД.

Нові реалії вимагають належної оцінки й осмислення як в ОБСЄ, так і в СНД. Інакше в системі відносин СНД—ОБСЄ наша Співдружність виступатиме в ролі такої собі «занедбаної дитини», своєрідної колективної економічної та екологічної «національної меншини», не гідної рівних можливостей і позбавленої перспектив.

Чи виходить із цього, що співпраця організацій, які вимагають свого реформування, створить нові проблеми? Переконаний, що ні.

По-перше, під час такої співпраці обидві організації можуть поділитися і позитивним, і негативним досвідом розв’язання економіко-екологічних проблем. Якби таке співробітництво було налагоджено раніше, то невідомо, як довго тривав би пошук ОБСЄ 

своєї «ніші» у структурі діючих європейських організацій, а з другого боку, якої б мети добивалися створені на пострадянському просторі такі міждержавні об’єднання, як Євразійське економічне співтовариство, союзні держави Росії і Білорусі, Організація за демократію та економічний розвиток 

ГУАМ, Шанхайська організація співпраці.

По-друге, співпраця ОБСЄ і СНД в економічній сфері зближувала б також їхні держави-члени.

По-третє, в умовах сучасної глобалізації співпраця міждержавних організацій особливо актуальна. Якщо раніше переважали відносини «держава—міждержавне об’єднання», то сьогодні настав час сповна використовувати і потенціал відносин міждержавних організацій.

Що стосується співпраці ОБСЄ і СНД у сфері економіки та екології, на чому я зупинився, то, гадаю, вона могла б здійснюватися за такими напрямами: подолання негативних наслідків економіко-фінансової кризи, торговельні відносини, обмін досвідом державно-приватного партнерства, безпечне управління транспортом на євроазіатському просторі, спрощення митних процедур, оподаткування, інфраструктури, маркетинг, співпраця у промисловості і сільському господарстві, екологічна й енергетична безпека, науково-технічне співробітництво, трудова міграція.

Важливо відзначити, що для налагодження контактів у цих сферах не знадобиться багато коштів і зусиль. Структури ОБСЄ і СНД дають змогу здійснювати це без особливого напруження. Тут потрібна добра воля держав-членів.

Україна готова надавати всіляке сприяння процесу налагодження таких відносин. Природно, що це не зменшує важливості двосторонніх відносин держав—членів цих організацій. У нас є досвід багатовекторних міждержавних відносин. Наша держава готова орієнтувати зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну співпрацю на мультипартнерство. Розумію, що в цьому ми не оригінальні. Сьогодні за такі відносини виступають і їх дотримуються Росія, США, Китай і багато інших держав. За переорієнтацію на партнерські відносини виступає НАТО. Проте ми бачимо таку переорієнтацію не лише вшир, а й углиб. 

Наше завдання — досягти таких результатів, щоб француз так само розумів українця, як він розуміє німця або італійця, а українець також розумів португальця, як він розуміє росіянина або білоруса.

Усвідомлюю, що добитися цього нелегко. Необхідні нові підходи, нові доктрини, адаптація до сучасних реалій, тобто глобальний діалог. Цього неможливо досягти без реформування пріоритетів економічного та екологічного співробітництва ОБСЄ і СНД.

Дякую за увагу!